У присмерку осінньої алеї
Згрібають діти каштановий лист
І пісеньки наспівують своєї,
Синиці передражнюючи свист.
Бездумні роси на траві поблідлій
Живуть життям ритмічним і легким,
А сонце, розмахнувшися навідліг.
Короткий шлях перетинає їм.
Осіннє сонце! Смуток воєводи,
Що все скорив, щоб опочити сам!
Та серце вірить, повне прохолоди,
Дитячим неосіннім голосам.
1932