Води напившися з ясного джерела,
Вертаються вони під поклики пастуші,
І хитро щуляться у перволітків уші...
Хвилина — і табун мов буря понесла.
А вечір глибшає. Рожево-сиза мла
Оповиває стен, людські голубить душі,
І хмарки плямами розбризканої туші
Стають на обрії, подібному до скла.
І от, натомлені, притихлою ходою
Вони вертаються. Лиш кілька стригунців
Не хочуть ні вівса, ні сну, ні супокою.
Старого пастуха бере і сміх, і гнів:
Ну, сказано — малі! Усе б то їм брикати!..
А легіт пестить їх, немов ласкава мати.
26 лютого 1928 p