Вказуючи на "елементи змішаності в пігментації волосся й очей, в покажчикові голови, зрості і т. п. ознаках". Носів, коментуючи дані щодо пігментації, пише: "Значна кількість мішаного типу (59 %) вказує на те, що сучасна українська людність на Поділлі має мішаний характер антропологічного типу, який зберігає в собі досить велику кількість чисто темного типу і, порівнюючи, невелику кількість чисто світлого типу" (підр. Носова, ст. 98). "Очевидно, —підсумовує автор, — тут ми маємо продукт змішування основного темного пігментацією типу з світлими, брахіцефального, можливо, з субрахіцефальним (у всякому разі, не доліхоцефальним), високорослого з середньорос-лим" (підр. Носова, ст. 118).
Федір Вовк, як ми знаємо, не відкидає змішаності, але він уважав її за кількісно дуже незначну. "Проф. Вовк, — пише з цього приводу Носів, — припускає відхилення від загального типу українців, особливо в прикордонних частинах України, але тільки для нечисленних кількісно осіб. "Наші мате-ріяли, — завважує Носів, — відзначають ці відхилення досить яскраво", та, розійшовшись з своїм учителем у поглядах на однорідність українського антропологічного типу і висунувши тезу про змішаний його характер, Носів тим часом в пояснення цієї зміша-ності не вносить нічого нового. Він лишається на позиціях Вовка і, подібно до останнього, пояснює змішаність впливом сусідніх народів, з одного боку, поляків для ясного типу, з другого — молдаван для темного.
Щоправда, у Носова намітилася тенденція виділяти серед українців Поділля дві різні антропологічні групи: одну—високорослих брахіцефалів і другу — великорослих світлих брахіцефалів з ясним волоссям і ясними очима, але цієї своєї спроби щодо виділення окремих антропологічних типів в складі українського народу він до кінця не довів і жадних остаточних висновків з того не зробив.
Це зробив інший учень Вовка — С. Руденко, який разом з їв. Раковським опублікував у XXVI томі "Збірника мат.-прир.-лік. секції Наукового Товариства ім. Шевченка" за 1927 р. статтю під назвою "Погляд на антропологічні відносини з українського народу" (ст. 205—218). Як і Носів, їв. Раковський та С. Руденко положенню Вовка про антропологічну однорідність українського народу протиставили тезу про мішаний антропологічний склад українського народу.
Якщо, за Вовком, елементи змішаності мають обмежений і до того ж периферійний характер, то Раковський—Руденко зовсім обминають ці елементи периферійної змішаності в прикордонних смугах і центр ваги переносять на питання про елементи змішаності в основному складі українського народу. Як Ан. Носів щодо українців Поділля, так вони щодо українського населення в цілому твердять, що взагалі в цілому "український народ є надзвичайно мішаного антропологічного характеру" (ст. 213).
Ствердивши, що "український народ представляє собою мішанину щонайменше шести головних європейських типів" (ст. 210), і в цьому розійшовшись з Вовком, вони, однак, подібно до Вовка, уважають адріятицький, або динарський, тип за основний ("основою є, безперечно, адріятицький тип", ст. 213), за "найбільше заступлений з-поміж всіх інших європейських типів" (ст. 211). За підрахунками Раковського—Руденка відсоток динарського типу в складі українського народу становить 44,5 % (ст. 213).
За Вовком, динарський тип превалював на всій території України; за Раковським—Руденком, він поширений по всій території України, але превалює тільки на півдні. Південна смуга України — ось та територія, де динарський тип переважає над іншими. "Відсоток представників цього типу збільшується постійно, доступаючись від півночі до полудня так, що в першій, північній полосі він виносить більше як 1/3, в другій, середній, більше як 2/5, в третій, південній, більше як 1/2 всього населення" (ст. 211).
Поруч з цим динарським типом великорослих або вищесереднього зросту темних та мішаних брахіцефалів, Ів. Раковський — С. Руденко виділяють ще інший тип брахіцефалів малого зросту з темним або мішаним забарвленням очей та волосся. "Другим сильно заступленим типом є, — пишуть Раковський— Руденко, — альпійський тип 15, що виносить пересічно 22 %" (ст. 218). Цей "альпійський тип в своїй чистій відміні виступає однаково часто на цілому просторі України, мішана відміна цього типу заступлена найчастіше в середній полосі, що безпосередньо злучається з альпійсько-судетськими краями; найбільше заступлений цей тип в південній полосі. Загалом представники цього расового типу займають одну п'яту частину населення в середній полосі" (ст. 211).
Вовк слідом за Амі (Намі), як це згадувалося вище, об'єднував українців разом з південними слов'янами (сербами, хорватами) та чехами й словаками в одну расову динарську групу (темнооких і темноволосих брахіцефалів високого зросту). Дальші дослідники (Матіцка та інші) виділили чехів і словаків з цієї групи і зарахували їх до альпійського расового типу (темний, круглоголовий, малого зросту). Продовжуючи розвивати цю думку, російський вчений-антрополог Чепурковський, в свою чергу, відніс українців також до альпійської раси. Проти цього твердження повстав, однак, Б. Матюшенко. В згадуваній уже статті "Антропологічні ознаки українського народу" (1930) Матюшенко писав: "Треба зазначити, що це твердження не погоджується з даними самого Чепурковського, бо він в багатьох працях підкреслює, крім брахіцефалії та темного забарвлення, високий зріст українців в порівнянні з росіянами і білорусами, тоді ж як альпійська раса характеризується малим зростом. Але, — продовжує автор, — елементів альпійського типу серед нашого населення є чимало, і тому думка Чепурковського почасти вірна, а посередньо вона дає підтримку погляду, висловленому Раковським та Руденком про динарсько-альпійський характер українців" (ст. 249).
Раковський—Руденко зайняли, таким чином, передню лінію між поглядами Вовка—Амі, з одного боку, та Чепурковського — з другого. Вони сполучила обидва ці погляди і відповідно до цього висунул" тезу про своєрідний альпо-адріятицький тип як властиво український. "Оба антропологічні типи: адрія-тицький і альпійський, так дуже злучені численними перехідними постатями, що, — пишуть загадані дослідники, — можемо тут злучити їх в один спільний "альпо-адріятицький" антропологічний тип. Це є, власне, той тип, який покійний наш учитель назвав "українським" типом і який кожному антропологові, що має нагоду зустрічатися з українським народом, відразу кидається в вічі" (ст. 211).
Отже, за характеристикою Раковського—Руденка, український тип є не чисто адріятицький (динарський), змішаний альпо-адріятицький. Саме відносно до цього вони й пишуть: після зв'язі між обома згаданими типами і особливий "мішаний" характер обох згаданих типів дозволяє нам злучити оба згадані типи в один спільний "український тип", "динар-ного", як каже Геддон, характеру, що пересічно виносить 66,5 % цілого населення (ст. 218).
Вовк говорив про динарців, Раковський—Руденко, в відміну від нього, кажуть про динаридів. "На тій основі, — зазначують останні, — дається удержати погляд нашого великого учителя, Федора Вовка, в такому дещо зміненому вигляді: український нарід є особливою відміною динаридів альпо-адріятицького характеру, яку можна назвати осібним "українським" антропологічним типом" (ст. 213).
Щодо інших расових типів, то пересічний відсоток цих типів Раковський—Руденко визначають як незначний, а саме східноєвропейського темного, до-ліхоцефального, малого типу до 2 %; східноєвропейського, ясного, доліхоцефального, малого до 1 %, разом цього типу 3 %; північно-європейського, або нордійського, ясного, доліхоцефального, високого до 1 %; атланто-середземноморського, темного, мезоце-фального, високого 5%; валдайського, або сарматського, високого, доліхоцефального, ясного 2 %, а найрізноманітніших мішанців і слідів інших антропологічних типів до 24 % цілого населення України (ст. 213).
Працю Раковського—Руденка Б. Матюшенко оцінює як єдину, що розвиває думки Вовка, і взагалі єдину працю українських антропологів на цю тему за останній час (ст. 249).
Наступні дослідники пішли шляхами Раковсько-го—Руденка, взявши за основу їх тезу про мішаний антропологічний склад українського народу. Так, Р. Єндик в брошурі, виданій "Просвітою", та в статті "Антропологія українців", вміщеній у збірнику "Географія українських і сумежних земель" (Львів, 1938, том 1, ст. 327—334), каже про чотири раси в расовій структурі українського народу, а саме про наявність раси нордійської ("прикметою нордійської раси е ясна пігментація; обличчя продовгувате і вузьке, ріст високий, стан гнучкий, голова довга"), середземноморської ("темна пігментація, ніс м'язистий, але рівний, череп довший від черепа нордійців, зріст низький"), арменоїдної'6 ("дуже темна пігментація, ніс великий, луковато вигнутий, череп дуже округлий, тулуб довгий, ріст вищий за середній"), таляпо-ноїдної ("низький зріст, коротка кругла голова, короткий широкий ніс з плескатою насадою і кирпатим передніссям серед широкого круглого обличчя, шкіра жовта, волосся їжасте і тверде, очі темні, повіки укладені скісно" (ст. 328—332).
(Продовження на наступній сторінці)