Коли Віктор зайшов на кухню однокласникової квартири, чулися якісь голоси. Хлопець отетерів — поруч з Олегом сиділо дві дівчини. Віктор одразу почервонів (це ж реальні типи, а не голі жінки-фантоми, над якими він проводить секс-експерименти) і вже хотів позадкувати, мовляв, прийду іншим разом, але розвеселілий від пива Олег так активно закликав до столу, що Віктор не знайшов сили відмовитись погомоніти з гостями. Хоча він на дух не переносить знайомитися, це заняття містить якусь важковловиму небезпеку, наче дріб'язковий поріз на руці, що пізніше обростає смердючим інфекційним гноєм від патологічної мікрофлори у рані.
Високу і чорняву звали Владиславою ("яке дебільне ім'я," — подумав Віктор, паралельно до ніяковості та незручності), а трохи нижчу і світловолосу — Галею ("а це ім'я тупе і потерте, бо кожен лох називає дочку як не галею, то Оксаною чи якою-небудь Світланою").
Олег запрошує випити пива; сьогодні, виявляється, день народження у його подруги Галі ("ніколи мені не розповідав, мудило, про своє особисте життя, вочевидь, вважаючи, що я недостойний розмов на таку тему", —легко переходив у думках межу від самовозвеличення до самопоганьблення), а Галя, тіпа, прийшла ще з однією подружкою ("а може, вони влаштували тут мені якийсь капкан, щоб заманити і соромити, обзивати хлопцем-целкою чи мастурбатором?"), короче, Вітя, сідай і тягни пиво ("не радий мені, одоробло, хоч і пиво запрошує пити, а мені ж не можна, бо алкоголь несумісний із тропами; що робити?"). Дівчата теж запрошують сідати і прикладатися до пива. Віктор знову червоніє, неначе кумачевий стягу піонерській кімнаті колишнього СРСР, але ноги самі всаджують його за стілець, а руки самі несуть до рота важку двістіграмову пивну склянку...
Така неприродня жвавість, кудись пропадає сором. Ця Владислава, а якщо перекласти, байдуже, що різними мовами, ця — kratos i gloria; мені ніхто ще так не перекладав імені, а що означає твоє? Як цікаво...
Підпила Владислава трохи заінтригована. Віктор утримується від улюблених розмов про види і сорти психотропів, атакож відтінки і масті всіляких астенічних синдромів та шизоїдних психозів.
Галя з Олегом відокремилися у кімнаті. Владислава знай щебече, мені би було так нудно, якби ти не прийшов, бо я випадково тут опинилася; я теж, в унісон завершує Віктор.
Хоча насправді випадковостей не існує. Кожна випадкова зустріч підлягає строгій траєкторії, накресленій деміургійними ангелами. І те, що видається нам темною грою випадку, хаотичним молекулярним зчепленням (адже людина — це велика молекула), насправді ієрархізовано і систематизовано творцем у великій космічній робітні. А коли деміург перебуває у космічній опочивальні, тоді вже трапляються довільні відхилення, творені людьми. Бо космос пронизаний сяєвом ієрархічності і строгими сходинками ієрархократії. Інакше уже давно заросла би Земля гібридами Генетично збожеволілої ростинності, і не допомогли би припинити ошаліле буяння ані всесвітня павутина, ані найновіші досягнення із нашого клонування...
Віктор витончено-пожвавлений. Він відчуває інтерес до життя і до цієї симпатичної дівчини, що приїхала сюди вчитися чи то із села, чи із богозакинутого повітового центру. Хлопцеві навіть на часинку здається, що він ніколи не вживав психотропних і антидепресантів, транквілізаторів і стимуляторів. Наївна Владислава (хоча, коли ми юні, наївність не дратує і не виглядає відразливою, навіть по-своєму прикрашаючи людину і нагадуючи за нашу незіпсутість до первородного гріха) не помічає, як сіпаються Вікторові повіки, не зауважує дивних звукових перепадів у його голосі, її нічого не насторожує і не відштовхує, бо повітова юнка ніколи не чула про душевні відхилення і анормальні страждання.
Вони роблять "па-па" Олегу і Галі і поринають у довгу прогулянку вулицями перевтомленого міста.
26
— Привіт! Я обіцяв вам, мої дорогі, що розповім ще немало цікавого. І навіть якщо ви зненавиділи лікаря-офтальмолога, сиріч Вікторового батька, то на протязі цієї тахікардичної оповіді встигли забути про це, чи не так?
Вчора мене впізнала одна дівчина, бо я кілька разів гостював (ви знаєте, з якою метою, мої дорослі хлопчики і дівчатка) у її матері. Але тоді не звертав уваги на прищувате безгруде дівчисько, бо я не німфеткоман, а вони всі такі негарні в отроцькому віці — періоді великого переходу від іпостасі дитини до іпостасі жінки, у цьому ембріональному женонародженні...
її матір уже не пригадую, окрім одного епізоду. Я був п'яним (а такий стан є радше винятком у моєму житті), і мій скарб був поганоеректованим; то матінка сієї отрочиці за моїм настійним проханням-вимогою спізнала свій перший оральний досвід. Через якийсь час я перестав до неї ходити, бо набридла. Здається, вона ще кілька разів телефонувала, навіть плакала.
Але ти відволікся, старий збитошнику... Так от, вчора мене впізнала її доня, красива така, дев'ятнадцятилітня, бо я без комплексів спитав, скільки їй років (чого мені, майже сорокарічному, соромитися перед тією, що годиться мені в дочки). Я зауважив і округлі, вже жіночі форми, привабливі ще тією юною незайманістю, котра може омолодити навіть старця, і характерний багатообіцяючий блиск очей.
Багатообіцяючий, але не для тебе, старий кретине, подумав я. Бо вже інші, молодші, донжуани підніматимуть цю спідницю. А тобі залишається лише витирання хтивої слини на хтивих губах... Бо вже молодші пройдисвіти-натурали (у наші часи, мої любі, останнє уточнення є дуже важливим) будуть випробовувати із цим дівчиськом красу камасутри, а тобі, підстаркуватий бевзю, залишатимуться лише філософські медитації об тім, що знов молодість не буде, і візити до вірних подруг, амплітуда віку яких не надто відрізняється від твого.
Ох, ця отрута біології, ці кровожерливі роки-циклопи, ця невідворотність зношення і немочі, котрій не в силі був запобігти навіть великий Джакомо Казанова... А більшість молодих і зрілих є прихованими геронтофобами, адже, кажіть, що хочете, надривно і гуманно протестуйте, але зовнішність людини є вагомим фактором успіху чи невдачі. І, якщо ми не маємо привабливої мармизи чи більш-менш пропорційних форм тіла, наші шанси на внутрішню гармонію значно менші. Адже ми любимо чи ненавидимо красивих і успішних, але, як правило, небайдужі до них. І це стосується навіть діточок. Кожен із нас був свідком неймовірної нетактовності дорослих, коли одну дитину хвалять за привабливе личко, наче це її власна заслуга, а іншу, у ліпшому випадку, єлейно підбадьорюють, нічого, мовляв, нічого. І западає ця хвала чи відраза у дитячі серця руйнівними кавалками нарцисизму або мазохізму. Але хто би переймався такими дурничками?
А про старців і казати нічого. Наша прихована геронтофобія — це заборонена правда. Жаскі вибрики біології особливо нещадні до жіноцтва. Хоча дратує і безпомічний неврівноважений старець, що заледве справляється із найпримітивнішими фізіологічними процесами, полишаючи після них наштанні плями. Але особливо потворними виглядають багато бабусь, можливо (чи переважно?), колишніх красунь. І долинають до нас окрайці реготу короля анатомічних вибриків, маестро найвитонченіших вівісекцій, генія найцинічніших метаморфоз, нашого домашнього йожефа менгеле...
27
Микиту ще замолоду завжди хвилювала дика диспропорція тіла і духу у багатьох людей, яких він шанував. Навіть політик, що носить черево, не може бути успішним, адже надлишкова вага серед простолюддя завжди пов'язується не зі стресами чи хворобою, а із надмірним достатком, що викликає жовчну заздрість. Отже, політики, якщо хочете мати хоч дещицю ілюзії любові посполитих, тримайтеся у допустимих межах фізичної форми! Бо майже ніхто із харизматичних диктаторів, улюблених вождів чи богорівних лідерів не страждав ожирінням.
Але відсутність зайвої ваги також переконливо не вставляє, бо часто схильність до худобизни — зовсім не заслуга індивіда, а радше наявність генетичного коду, запрограмованого на неогрядність. Бо сухоребра напівдистрофія також далека від тілесної краси. Тіло слід будувати методично. Наука, що іменується тілобудуванням, теорія тілознавства чи практика тілометаморфоз доступна лише сильним.
І недарма японський письменник Місіма ставав знаменитим пропорційно до фанатичної розбудови власної хирлявої фізоболонки, яку зумів дивовижно перекроїти. Хоча і тут, як завжди, присутня інша сторона медалі, бо така педантична, без відхилень графіку, тілозміна, засвідчувала ще і трагедію душевної одержимості, що не могла зупинитися на жодній філософемі чи концепції і лише втікала від підсвідомого жаху існування... Адже назвати Місіму патріотом-монархістом можна лише недосвідченому людинознавцю. Культовий японець просто втомився жити, відродивши для ефектної смерті-театру кодекс самурая, а не наркомана-декадента. Якби під рукою не існувало монархізму і самурайства, цей жонглер екзистенційними масками придумав би щось інше, не менш ефектно-шокуюче.
Гіпертрофована м'язова тілесність, міркував молодий Микита, також уже не містить краси, особливо коли розвивається паралельно інтелектуальній деградації. Проте якщо відкинути глузливі стереотипи, видумані людьми для прикриття власної тілесної поразки, і розплющити очі, то можна знайти філософів-каратистів, психологів, котрі володіють бойовим гопаком чи офіцерів-спортсменів, що зугарні скласти і заспівати щемливу пісню. Тіло і дух повинні розвиватися паралельно, а не перпендикулярно! Бо хіба не принизливо бути високоосвіченим і постійно переживати, щоби будь-який голомозий відморозок не скинув елітарних окулярів і не надавав їхньому власникові кілька порцій банальних щиглів, просто так, для підтвердження своєї голомозої правди тупого і сильного?
(Продовження на наступній сторінці)