«Земляне серце» Любов Пономаренко

Читати онлайн новелу Любові Пономаренко «Земляне серце»

A- A+ A A1 A2 A3

— Третій поверх, яка висота! Звідти все місто, як на долоні, а вежі золотими відблисками освітлюють кабінет. Ми піднімемось туди вдосвіта, коли Сам переглядає ранкову пошту. Ні, по сходах можна не встигнути, і то зовсім не те… Він повинен побачити, як я злетів на крилах долі, як зайшов через балкон. І коли я відчиню двері і запіняться наді мною фіранки, коли вся його паперова мазня зависне в повітрі, він зрозуміє, що час поступитися кріслом…

І так було. Тільки в ту мить, коли вони торкнулися виступів третього поверху, у Сови надломилися крила. Потім ударило сонце, і вона, осліплена, звалилась на землю. Люди бачили, як птиця бігла навмання, наштовхуючись на перехожих та волочачи мокре пір’я. А деякі сказали: "Гм, за такий екземпляр у зоопарку можна було б дещо взяти".

Та коли її схопили за хвоста й насіли, і вона заголосила своє "ох-ох", із провулка очманіло вискочив якийсь обідранець із чемоданом, витяг із кишені газетний згорток і кинув їй облиплі крихтами й махоркою біфштекси. Сова глитнула їх, струснула з себе напасників. Тоді одірвалась від землі й полетіла так низько, що зачіпалась лапами за урни.

Аркадій Іванович ніби й повік був на третьому поверсі. Коли до нього дзвонить високе начальство, він одкриває золотий каламарчик і щось із нього п’є.

Оце і все? Люсі, а ти нічого не знаєш?

— Хм, я ж давно там не працюю.

Мишко, не криви душею. Хіба є такі секретарки, щоб когось не знали навіть про своїх колишніх начальників?

— Учора він був у поліклініці. Півдня там слухали і просвічували. Невже не знаєте? Про це брешуть навіть паралітики і немовлята. Замість серця в нього виріс великий круглий гриб, який кришиться і маліє. А ще його нова секретарка помітила, що часто, зачинившись у кабінеті, він нишпорить по кутках, ніби щось виловлює пучками. Повзає навколішках, пітніє, хекає і бурчить: "Налізло погані хвостатої, аж кишить. Скоро ногою не ступиш!"

Куди ж ти, Люсі? Але Мишка перебігла на той бік вулиці, бо, певно, згадала щось дуже важливе, захопила штурмом телефонну будку і вже кричить: "Ой, Макбет, упади!"