Та не тільки в ярмаркові дні збиралися на торжища люди. Постійно в Гостинному ряду велася торгівля шовковими, шерстяними, бавовняними, полотняними тканинами, порцеляном, мідними, залізними виробами, чужоземними винами та різними прикрасами до одягу. Продавали тут східні та місцеві килими. Адже в Харкові існувала Коцарська вулиця, де жили килимники, що виробляли коци. А ремісники відповідно своїм фахам жили на вулицях Римарській, Чоботарській, Кузнечній.
Найбільше вабила Сковороду Коцарська вулиця — цікавився він майстерними візерунками коців. Але не лежав до душі торговельний шарварок. Більше часу він коротав аж у Бабаях, звідки, напившись криничної води, пішки приходив читати лекції в колегіумі.
Дивний професор відзначався і своїм мисленням, і своїм побутом. Він одягався чисто, пристойно, але просто. Харчувався овочами, фруктами, молочними стравами, не вживаючи м'яса. Приятелював з простими людьми, релігійних обрядів не виконував. Меблі в його кімнаті були дуже прості, без всякої зайвини. Почував себе завжди бадьоро й енергійно.
Лекції його виливалися в задушевні бесіди, в яких poзум було поєднано з великим досвідом, знаннями поезії античної, середньовічної та нових часів. У бесідах Сковороди відчувалась боротьба думок, якими проймалися і слухачі, усвідомлюючи, що поезія не є штучним слово-сплетінням, а піїтика—не схоластична наука, не догматика, а живе розуміння прекрасного в його глибоких таємницях. Вийшовши з лекційного залу, професор зупинявся іноді біля великої картини богоматері, написаної якимсь художником у живописному стилі епохи Ренесансу. Григорій Савич пояснював символічний зміст картини, доводячи, що живопис і поезія єднаються своєю красою. До цього ще склав і вірша, підпорядкованого новим вимогам силабо-топічної системи:
Воззри! Се дѣва стоит, чиста...
Яблоко, змій, мір, луна йод ея ногами Яблоком является плотска сласть безчестна.
В кую влечет, как змій, плоть хитра и прелестна, Круг міра образует злу смѣсь мірскіх мн-Кній,
А луна знаменует сѣнь мырских им-Кній...
Відступаючи від біблійних канонів, Сковорода увінчував образ діви народними поняттями чесноти, задушевності, життєвої щирості. Тут його ідеали знаходили грунт і в мистецтві Ренесансу, і в поетичній творчості свого народу. Сприйнявши, ще навчаючись в академії, своєрідний дух "козацького ренесансу", що позначився у багатій архітектурі, живопису й народних думах періоду визвольних війн українського народу, прославленого іменами Сагайдачного, Наливайка, Богуна, Хмельницького, поет-професор ширив його у своїх виступах. Його протест проти схоластики та просвітительські ідеї визріли на глибокій національній основі. Тим-то він був невідступним від своїх естетичних ідеалів.
Відгукуючись на злободенні події, поет користувався засобами іносказань. Не відкидав він і досвіду Тредіаковського та Ломоносова. Книгу Ломоносова "Собрание разных сочинений и стихах и прозе", видану в 1757 році, Сковорода знав і поділяв її новаторство.
Тільки з'явився 1760 року журнал "Полезное увеселение., як Григорій Савич знаходив у ньому цікаві прийоми іносказань, не проминувши і таких рядків:
На зайца, я не знаю как.
Вскарабкался червяк.
Во зсю на нем червячью волю
Червяк летит по чисту полю,
Другим червям кричит, гордяся на бегу:
— Ребята, видели ль, как я бежать могу?
Моралі байки, що обіймала більше рядків, ніж її основна фабульна частина, Сковорода не зачитував, а доручав спудеям самим робити висновки та пояснювати суть твору.
Виробляючи свої педагогічні прийоми, професор прагнув розвинути мислення юнаків, знаходити логічну послідовність висловлених у художньому творі думок. Він не тільки відкидав, а й засуджував механічне заучування, висміював тих, хто науку вкладав у схему методичних рецептів. Педагог завжди надавав перевагу витонченості розуму над накопиченням слів. Своїми поглядами він перегукувався з Джордано Бруно, який сміливо розвінчував тих, хто бундючно, наче законодавець, тримає себе на кафедрі, та робив з цього висновки: "О часи, о звичаї! Наскільки рідкісні ті, хто розуміє природу дієприкметників, прислівників, відмінків".
Якось навістив Харківський колегіум сам бєлгородський єпіскоп Іоасаф Миткевич. З цієї нагоди довелося Сковороді написати і зачитати урочистий привітальний вірш. Не міг він не виконати цього доручення. Григорій Савич знав, що Михайло Ломоносов і в найурочистіших одах на честь видатних осіб здійснював свої задуми
оиароднення культури віршування та вислову патріотичних настроїв. Вірш Сковороди не звучав урочистою одою . Це було звернення до людини, що сприяла розвиткові освіти в колегіумі, не вдавалася в гординю. Тому й вірш звучав просто. Форма його була новаторською, відповідала завданням поета урізноманітнити піїтику, реформувати строфіку:
Вышних наук сало снятый.
Лист розовый и цзіт твой красный
Прійми на тя весспный виді
Се возсія день твой благій!
Озарил тебе спѣт ясный.
Дух, дыша, свышшь благословит.
Возвеселися, о полк древес.
Болших и маленьких всіх сонм весь.
До вірша згодом дописав Сковорода ще й нотатку: "Сей архієрей родился близ Кіева, во граде Козельцѣ. Был пастырь просвѣшен, кроток, милосерд, незлобив, правдолюбив, престол чувства, любве свѣтильник. В вертограді сего истинного вертоградаря Христова и я свято и благочестиво три лѣта — 1760-тое и 63-тіе і 4-тое... был дѣлателем".
Вірш сподобався епіскопу. Це зміцнило позиції Сковороди в колегіумі. Л навколо нього плелися небезпечні інтриги. Своєю сміливістю, відвертістю, новаторством він викликав незадоволення окремих осіб, які чекали нагоди позбутися волелюбця. Але Сковорода добув довір'я епіскопа Миткевича. На день його народження поет також написав вірш: "In natalem bilogrodensis episcopi"1. У вірші мовиться про життя, повне небезпек, та висловлені побажання довголітнього життя поважній особі.
1 На день народження бєлгородського епіскопа (лат.).
Миткевич мав намір дати ширші можливості творчій діяльності Сковороди і вважав, що йому належить прийняти духовний сан. Єпіскоп доручив Гервасію Якубовичу умовити його прийняти чернецтво, обіцяючи надати в скорому часі високе звання. Вислухавши Гервасія, Сковорода відповів:
— Хіба ви бажаєте, щоб і я збільшив число фарисеїв? їжте жирно, пийте солодко, одягайтеся м'яко і монашествуйте! А Сковорода вбачає "монашество" в житті нестяжательному, довольстві малим, здержливості, в усуненні всього непотрібного, щоб придбати найпотрібніше, у відверженні всіх примх, аби зберегти себе самого в цілості, в приборканні самолюбства, аби зручніше виконати заповідь любові до ближнього...
Гервасій переконував Григорія Савича, щоб той поступився во ім'я його власної дружби та поваги до епіскопа.
— Дякую за милість, дружбу і похвалу,— твердо відповів Сковорода.— Я не заслуговую нічого цього за свою неслухняність у даному разі.
Знаючи, що Гервасій, викопуючи бажання епіскопа, ще буде робити спробу залучити його до духовного стану, він заявив про своє бажання залишити Харків. За три дні нескорений професор був у приятеля під Бєлгородом у тихому селі Стариці.
В обійми своїх просторів прийняли його ліси і діброви з прозорими дзвінкими ручаями, задумливими вербами й зеленими луками. На лоні природи щедро привітала поета незрадлива муза:
Ах поля, поля зелены, Поля, цвѣтами распещренны! Ах долины, яры, Круглы могилы, бугры!
Ах вы. вод потоки чисты!
Ах вы, берега травистьЦ
Ах ваши волоса, вы, кудряеые лѣса!
Жайворонок меж полями, Соловейко меж садами; Тот, выспрь летя, сверчит, а сей на вѣтвях свистит...
А когда взойшла денница.
Свищет в той час всякая нгнца,
Музыкою воздух растворенный шумит вкруг.
Только солнце винпкпет. Пастух овцы выганяет
И на свою свиріль выдает дрожливий трѣль.
Пропадайте, думы трудны.
Города прсмноголюдиыі
А я с хлѣба куском умру на мѣстѣ таком.
У творчому піднесенні Сковорода на Слобожанщині писав вірші, банки, філософські трактати, в усній передачі ширив мотиви народних пісень, вносячи до них свої додатки й зміни. Сліди його творчості позначилися в чумацьких та козацьких піснях. Приписують йому й авторство популярної пісні "Ой годі нам журитися", що набула пізніше різних варіантів.
Саме в слобожанських піснях чимало залишив поет дарів своєї музи. Він при кожній пагоді навіщав тут пам'ятні історичні місця. В Мерефі, зокрема, мав нагоду слухати перекази про народженого тут Івана Сірка та пісню про Сірчиху-Іваниху.
В городі Мерефі жила вдова,
Старенька жона
Сірчиха-Іваниха.
Вона сім літ пробувала,
Сірка Івана в очі не видала...
Захоплювався Сковорода й живописом. Малював він переважно олівцем а натури або з біблійної фантастики, підкреслюючи вигаданість подій, його малюнок Ноєвого ковчега на горі Арарат виразно відзначається саме такими рисами. Ковчег стоїть на неприступному шпилі; навколо спадає вода після "всесвітнього потопу". Не біблійний голуб, а якийсь велетенський птах кружляє над ковчегом. На обрії пробиваються промені сонця, виграючи веселкою. Малюнок обрамлено колом, наче у вікні видно далечінь. У такому ж колі намальовано і "Скелю серед моря з голубом". Тут скеля подібна на якусь велетенську істоту, на голові якої тримається голуб. Навколо морський безмір. Ці малюнки пов'язані з філософським пізнанням світу, його таємниць. Сковорода додавав їх до своїх філософських трактатів.
(Продовження на наступній сторінці)