— Правильно, що артист несе через сцену світло розуму й почуттів. А світло є завжди наслідком горіння. Навіть у трагедії, коли артист удає, як згорає пристрасний герой, сіється крізь пітьму умовності світ жорстокої правди. Артист, і ридаючи, і сміючись на сцені, навіть удаючи блазня, розкриває душу людини, що є прикрасою всіх прикрас на землі. Серце артиста завжди прагне до краси, до волі... І тоді, коли він сміється, а душа його ридає, і тоді, коли він читає урочисті оди, а гіркотою наповнене серце щемить... Артист може зносити і приниження, і образи. Від нього вимагають сміху і сліз... Прошу пробачення... Так думає і почуває артист-плебей...
З очей Михайла Семеновича бризнула сльоза і впала в келих, який він підніс до своїх уст.
Раптово обізвався Муравйов-Апостол.
— Підношу келих і закликаю до звільнення артиста від кріпацтва! Кладу на це святе діло золоту табакерку, що одержав разом з нагородами у Вітчизняній війні.
В залі на мить запанувала тиша, лише покотився дзенькіт келихів. Іван Петрович нахилився до артиста. Капніст звівся, промовив:
— Ваш учинок, Матвію Івановичу, гідний похвали і підтримки.
37
Збори масонської ложі "Любов до істини" відбувалися в Писарівці — маєтку Новикових. Тут зустрівся Котляревський з давнім своїм знайомим Василем Лукашевичем, якого знав як організатора козацького полку в Переяславському повіті. Він був активним членом товариства "вільних каменярів". Прибули на збори С. Ф. Левенець, Л. М. Дяков та інші масони.
Управитель масонської ложі Новиков підготував до зборів— уривки біблійних текстів, які могла бути використані для поширення протестантських настроїв.
У затемненій завісами кімнаті на столі, застеленому чорним покривалом, мерехтів синій вогник лампадки, кидаючи мляві одблиски на присутніх, що сиділи, вдягнені в традиційні для "вільних каменярів" мантії. На столі лежала Біблія. Все це надавало підкресленої таємничості.
Спершу Новиков повідомив, що уряд посилено переслідує зібрання масонських лож. На це Лукашевич, з властивим для нього гумором, зауважив словами "Енеїди", поглянувши на Котляревського:
Коли кого міх налякає,
То послі торба спать не дасть.
Іван Петрович нічого не відповів. Він уже тримав у руках Біблію і, виконуючи обов'язки "витії каменярів", почав зачитувати помічені в ній Новиковим місця.
Помірно, виразно і урочисто лилися слова "витії":
— "А хто зробить шкоду ближньому своєму, тому треба зробити те саме, що він учинив. Перелом за перелом, око за око..."
Пауза... Роздуми...
— "Не вливають вина нового в міхи старі; а то прорвуться міхи, і вино повитікає, і міхи пропадуть". Пауза... Меркне вогник лампадки.
— "На ріках вавілонських, там сиділи ми і плакали, згадуючи про Сіон..." Пауза... Тихий шепіт...
— "Ти віддав нас на погорду сусідам нашим, на посміховисько й наругу тим, хто живе навколо нас. Зробив нас притчею в народів, предметом покивання головою для чужинців..."
Пауза...
Блимнув, затріщав вогник лампадки...
— "Ви сіль землі. Якщо ж сіль втратить силу, то чим зробиш її солоною? Вона не потрібна ні на що, її тільки викинути геть на попрання людям".
Пауза... Роздуми...
— "Усьому свій час, і кожна річ має пору під небом".
Далі зачитувалися біблійні епізоди з життя Соломона, Давида, Саула. Ізраїльтяни обирають царем Саула, який кує із золота престол і множить бідність, безчестя в країні.
— Древня мудрість завжди оновлюється, — пояснював Новиков. — Ми понесем древню мудрість, наповнюючи її новими ідеалами.
Роздуми обривалися тихими речами. Блимав млявий вогник лампадки.
— Ми не тільки "вільні каменярі", а й грабарі, що прокладають шляхи через небезпечну трясовину, — вів далі Новиков. — Наша масонська ложа повинна мати вплив у всіх галузях життя. Зараз розвивається торгівля, зароджується промисловість. Знайшлися і в нашій країні мастаки, що побудували пароплав. Стає до ладу парова машина, яка несе зміни в господарському житті. Тепер на дерев'яному ралі кріпака далеко не поїдеш. А відкриття нових портів вимагає пшениці.
— То давайте наші шляхи освітлювати не цими лампа-дочками масонськими, а смолоскипами, — зауважив Іван Петрович, закрив оздоблену кованим сріблом Біблію, від чого захитався вогненний язичок у лампадці, відриваючись від ґнота. Ще мить — і він погас.
Стривожені масони замовкли. Обізвався Котляревський:
— Витії належить говорити і в пітьмі... Жодна пітьма не згасить світла совісті. Адже найтемніше буває перед світанком, — з цими словами розчинив вікно.
Війнуло свіже повітря, і в кімнату влетіла пташка. Від несподіванки масони загомоніли. Пташка попурхала і сіла на Біблію.
— Це символічно, — обізвався Новиков. — Пташка символізує чистоту людських душ. Провидіння підказує нам ширити братерство.
— Нема нічого несподіваного в тому, що до нас завітала пташка. Очевидно, яструб її загнав сюди, — зауважив Котляревський.
— Коли так, то це ще знаменніше. Пташка знайшла спасіння від яструба...
— А буває так, що пташки гуртом і яструба поскубуть та попатрають.
Розмови набували практичного змісту, масони скидали з себе дивовижні мантії і сідали в тісніше коло.
Закриваючи збори масонської ложі, Новиков говорив:
— Через наше братерство переможе дух істини...
— А в яку клітку доведеться потрапити тому духу істини?
— Ви, Іване Петровичу, невиправний гуморист.
— Я хочу конкретно уявити той дух істини, — продовжував сперечатися Котляревський.
— Поняття це визначить історія...
— Всяка буває історія і різні історики. Біблію теж можна по-різному пояснювати або й заперечувати.
— А що ви наважитесь заперечити, що вам не подобається в ній?
— Не подобається, що бог створив людину по своїй подобі. Мені здається, що без цієї подоби людина була б сміливішою, веселішою і не так би лякалася пекла...
Після зборів "вільних каменярів" Новиков, Муравйов-Апостол, Лукашевич, Котляревський мали ще окрему бесіду.
Потім він завітав до Щепкіна, розповів йому про масонське зібрання.
38
На другий день Щепкін запросив Івана Петровича піти разом на ярмарок. Спустилися з гори Панянки на просторий майдан, що слався аж до Ворскли. Тут юрмилася сила-силенна люду. Галас сплітався з ревінням волів та корів, свинячим кувіканням, меканням овець. Навіть монастирський басовий дзвін не міг заглушити ярмаркового гамору.
Здавалося, що під монастирською горою розпласталася багатобарвна велика жива істота. Вона ворушилася, повзла і пила з Ворскли воду. Повітря ніби колихалося сизими хвилями.
Друзі поринули в натовпі. Михайло Семенович торгувався, купуючи в'язку тарані з чумацького воза, викликав чумаків на розмови, змушував їх і лаятись, і жартувати. А купивши тараню, сказав Івану Петровичу:
— Мене цікавлять розмови, рухи, пози, звички простих людей, вираз обличчя у гніві і в гуморі. Народ — великий артист. Все справді артистичне криється в народі. Це — найкраща школа. Якщо раніше вимагали від артиста урочистих жестів та інтонацій, то життя висуває нові вимоги артистичності.
В центрі ярмаркового майдану тяглися ряди виробів ткацьких, кравецьких, чинбарських, лимарських, шевських, теслярських, ковальських. Тут були підупалі цеховики, які не витримували конкуренції зі спритними промисловцями. Тому цехмістри з довгими палицями в руках та ратмани ходили без колишнього гонору й губилися серед синьожупанного міщанства.
Зате спритно в натовпі нишпорили всілякі жевжики, хихикали веселі молодиці та пустомелі.
З явився виборний із заворсклянського села, пов'язаний рушником, а з ним, теж пов'язаний хусткою, пан возний. Обидва напідпитку. Загомоніли міщани:
— То наш пан возний заручився... Завзятий юриста, з живого і з мертвого здере.
— Та й посватав дівчину — вродливу сироту чесного роду...
Виборний з возним зупинилися біля курських богомазів, щоб купити вінчальні ікони. Продавець багато говорив, вихваляючи свій крам.
— Чи ти свого язика, чи ікони продаєш? — поспитав його виборний.
Поруч вигукував продавець квасу. До нього підійшов чумак з мазницею. Дивився-дивився на продавця, а далі запитав у виборного:
— Скажіть, добродію, що то він вигукує: "ржяной квас"?
— То таке питво, що від нього людина заірже. Тому й "іржяной квас" називається. Обізвався і возний:
— Сіреч... Теє-то як його, напій прохладительний і весьма-очень іскусно зділаний. Даже наша весьма пристойна диякониха вельми несорозмірним глеком п'є для прохлажденія обільної утроби.
— Нам таке питво не годиться. Краще б таке, щоб не іржати конем, а заревти волом. А де тут дьоготь продають?
— Дьогтю питаєш? Ха-ха-ха, — брався за боки виборний. — Тут тільки витрішки продаються.
— То торгуйте ними на здоров'я, — зауважив чумак і поніс далі свою мазницю.
Щепкін із захопленням спостерігав, прислухався до розмов.
— Підемо подивимося на лицедійство, — возний потяг виборного на кінець майдану.
Щепкін з Іваном Петровичем пішли слідом. Натрапили на різні розваги, ігрища. Співали бурсаки, танцювали цигани, водячи загнузданого ведмедя.
(Продовження на наступній сторінці)