То мені свобідно,
Чи сюди, чи туди,
Чи горбки, чи сади,
Погуляти вільно.
Фу фу фу фу!
(Обкручується на каблуці, розпростерши крила.)
Чи сюди, чи туди,
Крилоньки розложу;
(Розкладає крила то в один, то в другий бік.)
Чи стебла, колоски,
Чи листки, чи квітки –
Похитати можу.
Лелія
Вітрику, братику, веселий хлопчику,
Будь же тихенько хоч на хвилинку.
Рожа
Будь же тихенько, не бур головку,
Не помни ниточки з самого шовку.
Вітер
Я тобі, Роженько, нічого не ваджу,
Я твої шаточки не мну, лиш гладжу.
Братчик
Вітрику, Вітрику!
Вітрик
А що, мій Братчику?
Братчик
Кажи нам казочку!
Фіалка
Кажи нам казочку!
Вітер
А що даш, Фіалочко?
Фіалка
Пахуче листячко,
Із рос чистеньких срібне намистечко.
Вітер
Другий раз скажу, бо помічаю –
Не всі веселі в нашому гаю.
Пташка Синичка чогось сумує,
Як веселюся, навіть не чує.
А як то може там бути сумно,
Де я гуляю весело, шумно?
Синичка II
Ти ж знаєш, любий Вітре,
Який жаль тяженький,
Як гніздо покине рідне
Сестра, брат миленький
Ой, Вітрику, летунчику,
Світами літаєш,
Може, мою сестру бідну
В чужині пізнаєш.
А як вдасться ту сестричку
В чужині зустріти,
Почни нашу співаночку
Тихенько шуміти.
Як моя сестричка вчує
Співанку з родини,
То затужить, засумує
І верне з чужини.
Вітер
Тим я тобі не поможу –
Заспівати я не можу,
Бо співати я не вчився,
Лиш світами волочився.
Та що діять – добре знаю:
Рідний запах позбираю
Із квіточок, та із зілля,
Та з смерекового гілля.
А як його позбираю,
Рознесу в чужому краю.
Як сестра цей запах вчує,
То затужить, засумує
І повернеться з чужини
До гніздечка, до родини.
Синичка II
Дякую тобі, єдиний,
Милий Вітре з Верховини.
Рожа
Вітрику наш, милий друже,
За те люблю тебе дуже.
Вітер
То не штука так сказати,
Треба ділом доказати.
Запах дай, Роже чудова,
То повірю в твої слова.
Рожа
На тобі один листочок,
Лиш будь тихо хоч часочок.
Лелія
Запаху і в мене повно,
Бери собі, скільки вгодно.
Фіалка
Я маленька і смирненька,
Та на запах багатенька.
Братчик
Мої шати з оксамиту,
Любий запах мого цвіту.
Дзвіночок
Дзвінки мої дрібно дзвонять,
Ніжний запах з себе ронять.
Вітер ходить від квітки до квітки й збирає запахи.
Вітер
Дякую вам, мої милі,
Що мене так збагатили.
З таким даром можу сміло
Розпочати своє діло.
Будьте, квітоньки, здорові
В гаю, лузі і в діброві,
У долині й на горбочку,
І в садочку, і в лісочку.
Колись до вас завітаю
І весело погуляю.
Тепер мушу я спішити,
Щоби діло завершити.
Хай ніхто не скаже того,
Що той Вітрик ні до чого.
Всі тут в мирі проживайте
Та про мене пам’ятайте.
За Вітрина не забудьте
І всі враз здорові будьте.
ЗАВІСА
Друга дія
Краєвид чужини. Пишний сад, різні пальми, грядки з буйнолистими квітами. Сумерк після заходу сонця. Розкривається завіса.
Ніч
(сидить під деревом, пряде й співає)
Ой пряду, пряду
Довгу нитку сну…
І ниткою тоненькою
Обмотаю всю земленьку,
Цілий світ присплю.
Ой пряду, пряду,
Тихий сон веду,
На дівочі ясні очі,
На колисочки діточі,
На квітки в саду.
(Тихо, плавно підходить до кущів, квітів, дерев, обмотує їх пряжею, співаючи.)
Спи, земленько, спи,
Обмотана в сни…
У сні серце засмучене
Найде щастя утрачене.
Спи, земленько, спи…
Помахуючи крилами, входить Вітер.
Вітер
У сонні ниточки обмотаний садочок,
Боюсь ворухнути хоч один листочок.
Боюсь ворухнути, боюсь сколихнути,
При Нічці красуні боюся й дихнути.
Ніч
Цить, Вітре, цить,
Бо все довкола спить:
В колисках діти, на луках квіти.
Цить!
Вітер
Ніченько ясна, чарівниченько,
Хай лиш погляну в твоє личенько.
З твого личенька чароньки схоплю,
Запахом шати твої покроплю,
То вже не рушуся, не помандрую,
При твоїх ніженьках переночую.
Ніч
Хай вже так буде, Вітре крилатий,
Дивися в личко і кропи шати.
Тільки скажи ти, з якого краю
Приносиш запах для Нічки в маю?
Вітер
Я народився на Україні,
А колисався на Верховині,
Полоскав крила в бистрому Угу
І приніс запах з рідного лугу.
Відчуєш, Нічко, Нічко чудова,
Як пахне луг наш, наша діброва.
Дозволь, покроплю заслону твою.
До місяченька, до перекрою.
(З коробки з кори і листя папороті виймає баночку, наповнену парфумами, й кропить шати та заслону Ночі, промовляючи:)
Хто з мого краю тут близь ночує,
Той, певне, запах скоро почує.
Хіба що серце зовсім завмерло
І про родину пам’ять завергло.
Ніч
Одну тут зблизька пташку я знаю.
Певне, що зайшла з чужого краю:
Прибрана смішно, співає чудно,
Живе в достатку, а все їй нудно.
Як лиш почну я нитки снувати,
Вона виходить з своєї хати,
Чогось сумує, чогось шукає,
Що їй бракує – й сама не знає.
Вітер
Бракує родини, лісу, громади.
І тисне душу чорний гріх зради!
Бо прилетіла з нашого краю.
Я її всюди тепер шукаю.
Її сестричка про це просила,
І їй відмовить не стало сили.
Ніч
То добре, Вітре, і я – з тобою:
Докінчу разом роботу твою.
Той запах, що ним шати скроплені мої,
Проникне в серце пташки блудної.
Тільки цей запах вона відчує,
За всім, що рідне, враз засумує.
Тепер ти, Вітре, вкладайся спати,
А я ще буду нитки снувати,
Нитки снувати, світ чарувати.
Спи, Вітре любий, час спочивати.
Вітер лягає на траві, вкривається крилами. Ніч снує по кущах і квітах нитки. Через якусь хвилину надходить Синичка І, одягнена, як у першій дії; вигляд сумний, говорить втомленим глухим голосом.
Синичка І
Ходжу, блукаю,
Світами броджу –
Щастя шукаю,
Найти не можу.
Далекий відгомін
Не можу… Не можу…
Синичка І
Живу в палатах,
В теремах сиджу,
Ходжу у шатах,
Щастя не виджу.
Відгомін
Не виджу… Не виджу…
Синичка І
Вдень я сміюся,
Весела ходжу,
А в ніч журюся,
Вснути не можу.
Відгомін
Не можу… Не можу…
Синичка І
Лиш зійдуть зірки,
Лиш місяць блисне,
Птах злетить в гніздо,
Щось серце тисне.
Відгомін
Щось тисне… тисне…
Синичка І (підходить до Ночі, що в тому часі все обмотувала кущі й квіти пряжею сну)
Ніченько ясна, тиха, прекрасна,
З прядива сну дай мені ниточку,
Хай на часинку – і я засну.
Ніч
Нема для тебе ниточки в мене
Ані кусочка –
Зосталася в краю, в рідному гаю
Біля поточка.
Вергла родину, пішла в чужину
Без жалю болю!
І край свій рідний, і спів свобідний
Продала, й волю!
Як світ широкий – пропав твій спокій
І сон солодкий.
Будеш блукати без роду й хати,
Хто знає доки!
Синичка І
Ніченько ясна, Ніченько нене,
Для всіх ти добра, лиха для мене!
Ніч
Всім я однака, для всіх приємна,
Лиш твоя совість гріхами темна.
Синичка І
Що ж я такеє лихе вчинила,
Чи що украла, чи кого вбила?
Ніч
Вбила ти честь свою власну,
Сплямила честь свого роду,
Пішла в путь блудну, нещасну,
Та запродала свободу!
Сестрі вкрала радість ясну,
Полишила в серці рани.
Славу добру, землю красну
Проміняла за личмани!
Душі твоєї гордість, пиха
Спричинили горя много…
Не дасть тобі Нічка тиха
Із сну пасма золотого
Ані ниточки.
Синичка І
(припадає до ніг Ночі, втуляє голову в заслону)
Ой, твоя правда, Ніченько ясна,
Зле я вчинила, бідна, нещасна.
(Вдихає запах заслони.)
Як твої шати пахнуть квітками…
Як зілля пахне…
Де я цей запах чула?
Ох, знаю я вже, знаю…
Як ще невинна була
В малім гніздечку в гаю,
Там… в ріднім краю…
Там я журби не знала:
Як ніч цвіла зірками,
Тоді солодко спала
Під крилами у мами.
Ох, знаю я, вже знаю,
Що треба серцю мому:
Нічого не бажаю
І хочу лиш додому.
Відгомін
Додому… додому.
Ніч
Встань, Вітре, встань.
Сюди поглянь!
Тут пташка є оця,
Що була блудниця,
Тепер – покутниця.
І це заслуга лиш твоя.
Вітер
(встає, потрясає крилами, наближається до Ночі)
(Продовження на наступній сторінці)