Бо він прийшов шукати дружину Й тещу до її, тещиного будиночка! І зупинив погляд на хлопцеві — "бабиній копії" теж не випадково: та, котра для нього доводилась тещею, хлопцеві була рідною бабусею, а самій авторці листа свекрухою!
Цей лист писався невісткою Вікторії Щербанівської! Отією, котру у Софійчиному сні вона просила не лаяти.
А лаяти ж було за що: покинула свекруху помирати в самотності й злиднях, не прихистила після таборів свояка Мокренка, попалила свекрушині папери як "панські витребеньки", повідрубувала всі родові корені синові!..
Правда, погана невістка бодай прикотила каменя на свекрушину могилу... "Третя могила від південно-східного кутка Міщанського цвинтаря"! Це ж можна спробувати знайти!
Утім, Софійчин тато зараз нікого й нічого не слухав. Думав про своє і зненацька заклопотався чимось іншим. Поліз у шухляди, витяг звідти стос листів, серед них вибрав зо два конверти.
— Баба Настя нікому ніколи не писала, — бубонів собі під ніс. — Тільки як служив у армії, надіслала мені кілька листів...
Поки хтось що-небудь встиг уторопати, він розгорнув одного аркушика, поклав поряд із дивною запискою...
Той самий почерк! Навіть роки, навіть старечі пальці, які тримали перо, не приховали схожості кожнісінької літери з буквами із бутля! Той самий стиль: кучеряві речення, багато думок взято в дужки, освіченість — у поєднанні з хворобливою наляканістю...
Отже, авторка записки — татова бабуся Настя, Софійчина прабаба? Ні її, ні її чоловіка Леоніда, Софійка, звісно, не знала й не бачила. їхнього сина, татового тата Андрія теж. Трохи пам'ятає тільки Андрієву дружину Віру — оту, що дозволяла стрибати їй на старому рипучому дивані! Тато у них був пізньою і єдиною дитиною. На час появи Софійки Андрія вже давно не було на світі: народжений перед самим голодомором, був дуже хворобливий і помер, коли ще тато був підлітком.
Народжений тридцять другого року! Отже, 1937-го Андрій мав п'ять літ! "На час батькового арешту було всього п'ять років", — мовиться в записці!
По батькові Андрій був Леонідович... "Так, я змінила синові й по батькові"... "Довелось трохи букв доростити до чоловікового короткого імені..." Чоловік звався Лео? А може... Може, Лев, Левко? Той самий панич Левко, який, зі слів Праксі Яковенчихи, оженився після революції на "якісь такій Горгоні, що хай Бог милує"? Горгона — це і є Софійчина прабаба Настя?
"У воєнних перипетіях я трохи перемінила прізвище. Трапляється ж таке: вогонь відпалив кінець слова!.." Що ж це означає? Від Щербанівської зосталося тільки Щербань?
Настя Щербань — невістка Вікторії Щербанівської? Отже, Софійчин тато — правнук Вікторії Щербанівської? Онук Левка Щербанівського, репресованого й застреленого ("справедливо розстріляного"!), як виявляється, 1937 року?! Перейменованого дружиною на Леоніда? Софійка — Хазяйчина праправнучка, внучата небога (небожата внучка?) її дочки Софії-Русалоньки, своячка Юліана Мокренка, спадкоємиця, можна
сказати (хоч і смішно це тепер), села Вікторівни та всіх маєтків Щербанівських?..
Так он чому "тримайся все лівого та лівого"! Лабіринт привів Софійку до кревної сердечної рідні! Так он чому про ікону Хазяйка сказала: "нашого з тобою роду"! Надто ж якщо врахувати, що в Софійці (ну, і в Ростикові теж) поєднались рід Вишні і рід Щербанівських!..
Ох, від цього всього паморочиться голова не менше, ніж від Пустельникових поглядів!..
Ще аргумент: бутель з запискою знайдено якраз на місці будинку, де, по сусідству з Фадійчуками, ще рік тому мешкала Софійчина родина! А Софійчина родина мешкала в квартирі тієї-таки баби Насті! Так он чий, виявляється, був колись той весь колись розділений на десятки квартирок будинок і он де доживала віка Вікторія Щербанівська!
Нарешті — черепки чашки: точно з такої Хазяйка частувала Софійку у її сні! Софійка її склеїть і берегтиме як найдорожчу реліквію! І всі ці фотографії теж!
А мама ще закидала татові нешляхетне походження! Нічого собі нешляхетне!..
— Тату, але хіба ти ніколи не запитував у баби Насті
про... (
— На всі мої запитання вона повторювала одне: "Нічого не знаю, нічого не пам’ятаю". Про діда Льоню, тобто Левка, вона придумала легенду, в яку я легко повірив: загинув на війні та й годі.
— Але ж фотографії...
— Ти бачила в нас удома бодай одну? Вона всі поховала! Тобто... закопала в цьому бутлі!
До речі, ще один аргумент на Настіну користь: таки ж хоч щось закопала, передала нащадкам!..
5 8. ХІД УГОРУ
На жаль, Софійка з Лесею, як люди "засвічені", могли спостерігати за цим тільки з-за придорожніх кущів на вулиці Поштовій, чи пак Більшовицькій.
До будиночка з колонами — до тієї його частини, де мешкала жінка з білизною, котру вона, до речі, розвішувала й сьогодні, — підійшли чоловік із худорлявим хлоп’яком. В робочій формі, з ящиком інструментів і складаною драбинкою.
— Добрий день, це у вас протікає дах? — запитав чоловік.
— А що таке? — здивувалась жінка.
— Майстрів викликали?
— Ви щось переплутали, чоловіче!
— Тоді вибачайте, значить, якась помилка. Куди ж це, Сашку, нас кликали? — звернувся до Сашка (він же Фадійчук) дядько у формі (він же Софійчин тато).
— Як хочете, можете заробити і в нас! У нас теж місцями протікає! Відколи викупили в сусіда цей куток, ніяк не зберемось підлатати!
Для годиться повагавшись і порадившись, майстри погодились, і жінка повела їх повз муровану опорну стінку до свого мешкання.
Леся з Софійкою полегшено зітхнули. Тепер діждатись якогось знаку від майстрів про те, що вони вже на горищі!
За хвилин десять у горищному віконці, майже заслоненому деревами, піднятий на якійсь палиці, переможно майнув Сашків блайзер. Знак подано. Він
символізує ще одну дуже важливу річ: горище спільне для всіх квартир! Можна вільно відраховувати потрібну балку!
Далі справа піде поволі. Адже тато з Сашком — люди совісні. Придумуючи хитрість, вони планували чесно поремонтувати покрівлю господарям, які пустять їх досередини. Все-таки як добре, що і Сашко, і дворянин В'ячеслав Щербань уміють робити всяку, навіть найчорнішу роботу!
Спершу, як і належить, обдивляться дірки зсередини, з горища, потім ще доведеться лізти на покрівлю!.. Ну і паралельно, звісно, вони мають зробити дещо для себе!
Власне, Софійка з Лесею давно мусять рушати додому і спокійно ждати повернення робочих. Але яке там може бути спокійно! Вони сидять в кущах й дрижать від хвилювання й цікавості. Боже, хоч би якою есемескою обізвались, повідомили: знайшли щось чи нічого? Утім, це і в татовому, і в Сашковому стилі: тримати інтригу!
Вже обговорено всіх альбабарінів та пустельників, навіть Сашкові кісточки обсмоктано — далі нікуди. Навіть книжки намагались читати у тих кущах!
Уже й тутешні мешканці почали на них підозріло зирити, а майстри все не подавали знаку. Утім, чого ж: із даху на вулиці Поштовій-Більшовицькій тільки те й робили, що гримотіли та стукотіли!..
Аж під вечір, до якого дівчата недосиділи й порозходились, коли виморена чеканням Софійка трохи забула про сьогоднішню операцію, загадкові ремонтники врешті завалилися до квартири!
Софійка мало не здохла від нетерплячки, поки Сашко з татом неспішно переодягались, довго хлюпались
у ванній, три години розповідали, як вони потомились і як мусили робити дах ще двом сусідам, котрі й собі захотіли ремонту!..
— До речі, нам навіть заплатили! — поклав Сашко на стіл гроші.
— Якби ми відмовились, нас би не зрозуміли! — виправдовувався тато, захищаючись від здивованих маминих і Софійчиних поглядів.
Що ж, і то правда.
— Все, годі! — заволала Софійка. — Діставайте вже те, ради чого заварили цю кашу!
— Кашу? — робить невинні очі тато. — Ні, нам давали не кашу, а картоплю з м’ясом!
— Ну та-а-ату-у-у-у! — Софійці зовсім не смішно.
— Ах, Квашу? Ні, Григорія Борисовича сьогодні ми не бачили й не чули!
Нарешті вони з Сашком викладають із робочої сумки зашитий у брезент пакунок.
59. ШАХ І МАТ'
Знахідка чисто родинна, і вона справедливо має належати не скупердяєві Кваші чи будь-кому з мешканців будинку, а — їм, Щербаням-Щербанівським! Ну, хіба що іноді даватимуть на виставку в галерею!
Двоє змальованих олією полотен без рамок і підрамників. На одному, згідно з підписом на звороті, красується "Бравий козак Олександр Щербанівський. 1919 р.". Напівжартівливий веселий малюнок з усміхненим вусанем у сонячному брилі. Другий малюнок не менш веселий: "Кумася Вікторія Щербанівська. 1919 р.". У яскравій квітчастій хустці, розкішній вишиванці, теж щиро усміхнена! Що ж, дев’ятнадцятий рік: ще всі живі, сім’я ще разом!.. Софійка ніколи не бачила Хазяйки такою щасливою! З іншого боку, може, це знак? Що сім’я нарешті знову разом? А так тобі, Квашо, а так! Не все тобі дісталось, не все вдалося спродати з її, Софійчиного, спадку!
(Продовження на наступній сторінці)