— Заради тебе не поголять! — ущипнула однокласниця. — Добре, героїні з Росави робити не станем! Тоді щось інше! Може, наприклад, у неї якісь дефекти фігури? Може... може, родимі плями? Врешті-решт, хвіст?! Роздягти б її перед усіма чи якось по-іншому взути!..
Софійка на мить завмерла.
— Не взути, а саме роз-зу-ти! — застрибала, але відразу, оглядаючись у бік сусідів, стишила голос: — Роз-зу-ти!
Здається, це ж од Ві-ку-ку дізналася, що пальці на ногах у русалок з'єднані перетинками, як у гусей! Тому, аби приховати це, на березі вони після себе загладжують пісок!.. Шкода, Ірці всього не скажеш...
— І що це дасть? — скривилась Ірка.
— Ти колись бачила, щоб Роська чи тоді на балу, чи на фізкультурі, передягаючись, ступні свої показувала?
— Ні... Все в панчішках чи шкарпетках...
— Тс-с-с, тут і стіни мають вуха! Отож, мабуть, ховає якийсь ґандж!
— Думаєш, грибок? Чиряки? Лишай? — Ірчин голос звучав усе певніше. — Втім, що б не було, ми виставимо таємницю на таке ганьбисько — твій Кулаківський і всі закохані гімназійні молокососи ще довго плюватимуться при самій згадці про неї!
"Твій Кулаківський"! Ах, як великодушно! Тільки що Софійка "віддавала" Вадима Ірці, а щойно Ірка його Софійці відфутболила. Легко зрікатись того, що тобі не належить!
Посміялись і гай до діла. Насамперед перейшли на повний шепіт і постановили не відволікатись на підколки одна одної. А потім узялися складати детальний план дій.
Аж коли розробили обидва варіанти: план "А", який мав нести розвідувальний характер, і остаточний план Б , — Софійка рішуче попровадила гостю до виходу.
Час до старого парку.
34. Побачення
Сашко встиг добряче змерзнути на пронизливому вітрі. Прийшов-бо на півгодини раніше.
— Для підстраховки: може, ти мого почерку не розібрала! — діловито процокотів зубами. — Ти ж бач, що робиться: все проти нас! Додзвонитись до тебе неможливо, конверта мого Любка тричі носила, поки тебе застала... Попереднього листа надіслав поштою — не дійшов, правда?
— Ти слав ще й поштою?
— Пропонував у ньому побачитися минулої неділі! У скверику! Тепер, для маскування, змінив місце зустрічі на старий парк!
А Софійка чого тільки не передумала! Росьчина робота!
— Але після нашої останньої телефонної розмови ти вже сам пропав! — дорікнула.
— Ти ж мене тоді не дослухала! Я сказати хотів, що шеф мене у відрядження бере! На чотири дні! Якраз вирушали!
— На чотири дні? А школа? — відразу й схаменулась: яка школа, якщо відрядження! — Чи самому прийти до мене — корона спаде?
Сашко спохмурнів і ніяково опустив очі:
— Я до твого будинку лишній раз підходити не кочу!..
— Ному ж? І
1 одразу зрозуміла: не хоче, щоб Підліснячка липла! І правильно, що не хоче, молодчина хлопець! А та й чіплялась би, тільки дай привід! Сашко відповідати не хотів. Заметушився, витяг з-під поли й простягнув Софійці... троянду! Трохи прим’яту і теж примерзлу. Проте квітка. Приємно! Дивно, що колись соромилася його квітів! Тепер гордо несла троянду поперед себе і з приємністю ловила на собі зацікавлено-привітні погляди перехожих. Оце б Ірка побачила! Або Росава! Або Вадим!
Сама ж діловито витягла з сумочки букетик сухого полину.
— А це тобі!
— Наїцо?
— Про всяк випадок! Оберіг! Якби хтось запитав тебе, наприклад: "Полин чи петрушка?", що б ти відповів?
— Гм... Петрушка смачніша... — невпевнено розтирав зашпори Сашко.
— В жодному разі! Бо тоді вона крикне: "Ти моя душка1." 1 зведе зі світу!
--Хто — вона?
— Вона, тобто... Людина якась! Недобра людина. Отже, полин чи петрушка?
— Значить, полин!
— Правильно! В такому разі нечисть вигукне: "Сам ізгинь! " — і щезне!
— Вчать у ваших гімназіях усяких штучок!.. І що, з цим полином тепер завжди зможу до тебе додзвонитись? — запитав жартома.
— Оцього, на жаль, не обіцяю!..
Вони ще довго вешталися старими алеями, милувались гротиками й ставочками і розмовляли, розмовляли, розмовляли про всякі дурниці. Холод минувся, вітер стих, з небосхилу заусміхалися перші зорі. Було затишно й добре, і Софійці навіть здавалося, що всякі там русалки, пиріжки з білокрилівськими узорами, чари під місяцем, вужі в підвалах — усього-на-всього непорозуміння, всього-на-всього кепський сон.
3 5. Шоу БОСОНОГИХ
У понеділок (після неділі всі чисті — пороззуваються!) почати акцію мала Ірка — щоб Росяниця нічого лихого не запідозрила.
Вичекали, поки в роздягалку підтягнуться всі дівчата їхнього класу (і Роська, звісно). Доки більшість пар зимових чобітків, у тім числі й Росьчині, перекочували під лавки.
— Дівки, як мій свіженький педикюрчик? — Завадчучка демонстративно стягнула з себе модну шкарпетку з орнаментом нафарбованих дівочих уст і виставила на загальний огляд свою ніжку.
— Вау! — запищав уражений хор: справді, таких віртуозних малюнків, наче інеєві розводи на шибці, ніхто не сподівався навіть від Ірчиних нігтів. — Ти фарбуєш нігті на ногах і взимку?
Взагалі-то, це мала питати Софійка, але вийшло навіть краще, по-справжньому!
— Дівки, ще скажіть, що вас це дивує! — праведно обурювалась Ірка. — Хіба не повинні ми бути гарні в будь-яку пору? Хіба не чули, що в людині все має бути прекрасне: і лице, й одежа, і нігті?
Останній вислів Софійка спеціально для цього дня виписала з якоїсь маминої книжки, хоч, здається, Ірка трохи й наплутала.
— Вау!..
А що, дівки, облом кожній зараз показати пазурі? Іра сіла на лавку, простягла обидві босі
ноги й театрально замахала ними в повітрі. — Чи у декого все на зиму й шерстю пообростало?
— Манія величі! Думаєш, твої ратиці справді найкращі? — Софійка від хвилювання, може, надто поспішно, але стягла шкарпетки й сіла поруч Ірки, простягнувши ноги, що також було частиною плану. — Чи вважаєш, ніби в мене замість ніг — суцільна ахіллесова п’ята?
— Не Дженіфер Лопес, але санстанцію пройде! — удавано зневажливо кинула Завадчучка й закричала: — Оголошується конкурс "Міс педикюр"! Виставка босих ніжок! Хто ще готовий представити на огляд свої зимові кігтики?
Ще кілька дівчат несміливо познімали шкарпетки й приєдналися до виставки.
— Дівки, а ви? — гукала вже не тільки Ірка, а й усі ті, хто роззувся.
Зголосилось іще декілька. Комусь довелося знімати й панчішки. Низка ступнів різного калібру вигойдувалась уздовж роздягалки.
— Ну що, Ірко, переконалась, що й у нас не жаб’ячі лапки? — видавила з себе заплановане Софійка.
Осторонь залишалося четверо. Серед них і Росава.
— Ні, звичайно, якщо хто стидається!.. Хто, може, мився останній раз літом у ставку, тих не
силуєм! — Ця Ірчина фраза, як і планувалося, викликала на імпровізований подіум решту однокласниць.
Усе йшло як по маслу!
— Гля, дівки, то ви даремно ховаєтесь! — додавала азарту Ірка. — Вас усіх хоч сьогодні в модельний бізнес!
Не роззулась тільки Підліснячка.
— Росю, а ти? Рось, ти чого? — вимогливо закликали і її.
— Я... У мене... — Новенька явно розгубилася.
— Дівки, не чіпайте її! — в Ірчиному нарочитому захисті, як і годилось, чемність мішалася з глузуванням. — Значить, не може! Значить, є причини!
Хтось щиро погодився, хтось гмикнув, хтось хіхікнув. Софійка з Іркою непомітно переморгнулися. Мети досягнуто: першу зневагу до ідеальної красуні посіяно!
Росяниця трохи навіть зацьковано поглядала то на двері, то на ручного годинника. І дочекалась-таки порятунку: задзвонив дзвоник, і вчительський свисток покликав до спортзалу шикуватись на фізкультуру.
36. Затишшя
Цей вечір — такий гарний, спокійний. Чорнобілка сховалась за канапою від свого полум’яного фаната Ростика і мирно вилизує шубку. О, киця за зиму підросла, шерстка її розпушилась, і тепер ніхто й не подумає обізвати кішечку потворою!
Мама лагідно пригортає донечку, тато весело мугикає пісеньок. І все це перекриває щасливий Ростиків сміх. Найкраща, найсимпатичніша, найталановитіша дитина світу! Здавалось, іще недавно Софійка не могла діждатись, поки проводитиме з ним перші уроки, а незчулась — ось-ось йому рік, ще й майже водночас заходив і забалакав!
Малий завзято тупцяв кімнатами, і кожен, крім Чорнобілки звісно, весело намагався його вхопити. Від Софійки — до мами, від мами — до тата, від тата — до тітоньки... Так-так, сьогодні навіть Сніжана з Сергієм згадали, що мають у Вишнополі, крім Росави, ще й родичів! Навідались-таки!
Звісно, тітонька переповідала свої медичні відкриття і подвиги, але Софійка вже ладна витерпіти й це, аби лиш чути її срібний сміх у своїй квартирі. Ну, хіба що ненависне ім’я, раз по раз вимовлене Сніжаною, трохи ріже слух.
(Продовження на наступній сторінці)