Ті самі й яничари.
Яничари (дико). Лови їх! Держи! Стріляй на них!
Один яничар. Тут жінка Юсуфа. Ось Юсуф убитий. Тут якась християнка! Тюрма горить... Козаки!
Яничари. На Цареград напали козаки!.. Аллах, аллах! В такий великий празник напали... Всі мусульмани в мечетях. Пожежа!..
Один яничар (до Насті). Хто ти? Що ти за людина?
Настя. Я Настя Богуславка! Я українка! Дивіться, поганці! Оті руїни, ота пожежа, то діло моїх жіночих рук. Я навела вам гостей з України за нещастя моїх дітей, за нещастя України! Я над вами помстилася! Ха-ха-ха! Як гарно горить Цареград! Далеко краще, ніж горів Богу-слав!
Яничари вбивають Настю. Настя падає й регочеться.
Маруся. Мати моя вбита! Знайшла собі смерть на подвір'ї дочки своєї. Мамо моя, щастя моє! (Обертається до палацу, палай, горить. Маруся біжить в ганок і одчиняє двері, з дверей вилітає полум'я). Діти мої! Рятуйте моїх дітей!
Палац завалюється й горить. Маруся біжить на скелю й скакає в море. Запорожці й козаки од'їжджають і з останніх човнів стріляють
на яничар.
Запорожці й козаки (з човнів насмішкувато).
Та привели бусурмана До нового знамена, Та підняли бусурмана На три списи вгору: Дивись, дивись, бусурмане, На нашу свободу!
(Потім, одїжджаючи, співають торжественно).
Ох, і ти, лимане, ти, лимане, Ти запорозький отамане!
Гей, гей! Ти запорозький отамане!
Ой, чого ж ти у чорному ходиш, Та й у чорному оксамиті?
Гей, гей! Та й у чорному оксамиті?
Ох, і як же мені не ходити, Що до мене гості приїжджали?
Гей, гей! Що до мене гості приїжджали.
А у мене гості не якії, Та запорожці молодії, Гей, гей! Та запорожці молодії.
Займається цілий куток в Цареграді й освічує море. Ілюміновані мінарети горять і падають на землю. Палац Юсуфа, тюрма — все завалюється.
Завіса падає.
Кінець.