5 березня. Добився в земвідділі дозволу забрати з. бувшого маєтка Фесенка всі, які там були, меблі. "Просвіту" прибрали, так що й не впізнаєш: скрізь стоять м'які дивани та крісла, на стінах висять золоті багети та дзеркала, на стелях — люстри та різні ліхтарики. А на земляну долівку ще й килима простелили, щоб не курила. Ніяк не виженеш нікого з "Просвіти", дехто й спить там.
16 березня. "Просвіта" працює на всі. Підготовляємося до великодніх свят. Робімо нові декорації, Кирюша буфет відчинив.
З квітня. їздив у Харків. Накупив різного барахла-для "Просвіти". Собі купив нового картуза і звізду на нього. На станції Люботин почув, що на Ков'ягах Махно. Зірвав з картуза звізду, зав'язав вкупі з бравнингом та партбілетом у хусточку: коли що — закину к бісовому батькові. (їхав зверху на вагоні — багацько так їздить).
Приїхав на Ков'яги — тихо. Прийшов у Валки — стоп! Направили— мене в повітпарком, а— там дали рушницю в руки — і в караул за город. В Минківці був Махно.
5 квітня. Минківка сумна — сім чоловік зарубано. Волвиконком стоїть як пустка: палили — палили махновці — не згорів, ввесь кам'яний. По вулицях вітер граються циркулярами та наказами. Дожидаємо з городу духової музики.
9 квітня. Починаємо роботу знову. Удень працюємо, а вночі — хто куди —"Просвіту" махновці не зачепили. Спитали сторожа:
— Це що таке?
— "Просвєт" — відповів сторож.
13 квітня. Наказано з повіту членам волвиконком та комуністам діжурити ночами коло телефону. Добре їм з городу наказувати!
14 квітня. Діжуримо, щоб воно. Зачинишся кругом, вікна візьмеш на прогоничі й сидиш...
19 квітня. Вчора був чистий четвер. Увечері ходили на "страсті" не в церкву, звичайно, а в ограду. Зібралися просвітяни, комсомольці, міліція, полягали на зеленій травиці й ну побрехеньки точити (а щоб видніше було, свічки в землю повстромляли). Враз чуємо — стрілянина.
"Ну, це,—думаю, — так. В нас що-дня стрілянина, то на собак, то на горобців".
По хвилі прибігають декілька комсомолят з рушницями:
— Хлопці! — кричать.— Ми банду обстріляли ! Ми не повірили й лежимо собі. Але через деякий час знов почули стрілянину і вже зовсім близько.
Я кинувся до виконкому. Тільки з огради — а тут мені назустріч верхівці на конях.
Еге, — стукнуло в голові, — справді банда!"
Від "Просвіти" татакав автомат.
Я в ограду й хотів на садки, але було вже пізно: церкву оточили бандити.
Всі, хто був в ограді, шарахнули в церкву.
А там що творилося — просто страх і служба припинилась; піп заліз у вівтар і не показувався; баби плачуть, діти кричать... А надворі стріляють, аж небові жарко.
"Ну, — думаю, — пропав !"
Заліз коло клироса в куток, порвав і позатикав за шахву всі документи, стою, очима блимаю. Чую — хтось сіпа за рукав; глянув — батько!
— Надівай швидше свиту!.. На тобі ж галіфе червоне... Швидше, швидше!.. — Скинув з себе свиту, натягає на мене... — Та свічку в руки на! Ставай навколішки й молися! Може, бог пронесе... Молися, сину !..
Не розбереш батьківського серця: то проганяє, то жалує;. Зціпив у руках я свічку, вставився очима на якогось святого й дрижу. Хотів молитися — молитви з голови повилітали...
Бачу — пройшов один бандит із наганом, далі другий— когось шукають. Гукнули:
— Микита Рябенко, виходь. Засілкотіло серце:
"Викажуть, викажуть, викажуть!.. Зараз мене викажуть ..."
Знов почулося:
— Баби, діди, дітвора, виходь!
З криком і плачем посунули з церкви.
— Приготов документи
Вставивсь дужче на святого й не змигну. А святий хоч би що — дивиться кудись на бік ...
Зиркнув праворуч: стоїть завзем, за ним міліціонер, а далі ще хтось... Лиць немає, якась крейда. Замість молитви почав лічити:
— Раз, два, три….десять ... сто ... тисяча ...
Враз всі шарахнули до дверей... Я за ними. Ех, як вихопився з церкви та на садки, та в поле, та знов на садки — заліз кудись у солому і спати
Прокинувся сьогодні вранці, глянув навкруги.
Ого-го! За цілих сім верстов драла дав!
2 травня. Улаштовували виставу серед білого дня. Вчора попробували ввечері — ніхто не прийшов. Боялися.
10 травня. Життя в селі завмерло. Всюди тільки і балачок що за бандитів: там зарубали вісім чоловік, там вирізали всю міліцію ...
Сумно й страшно. Старі люди ждуть анцихриста. Михайло Кравець з біблією всюди носиться — читає всім:
— Настануть дні, коли буде град и мор. Брат возстане на брата, батько на сина, дочка на матір... І буде всюди плач і скрежет зубів... Кайтеся, православні, кайтеся!.. Настали останні дні!..
20 травня. Дощів усю весну немає. Земля пересохла й порепалася. По шляхах і вулицях вітер ганяє стовпи пилюки... Хліба в полі — як сухотні, та й тих мало засіяно:
— Навіщо сіяти, коли прийдуть комуністи й заберуть . ..
Михайло Кравець, той зовсім нічого не робить ... Зиму цілу просидів пнем у хаті. Садок, хлівець — все пішло па паливо. Тепер стріху смикає, кропиву зварити. Діти сидять голодні, босі, голі. Всі кошлаті, брудні, в струпах... (Бідні діти — малі ще, а ніхто не зглянеться. Мати опухла з осені й задубіла). А Михайло сидить. молиться ночами, читає, біблію — жде страшного суду.
23 травня. Від спеки ніде не. сховаєшся. Від бандитів ще гірше. Ночуємо в житах, перелісках, в ярках...
25 травин. Все-таки грали в "Просвіті". Я був якраз на сцені. Враз чую під вікном :
— Тікайте, банда !
Всі шарахнули тікати. Я в одежі дяка, в гримі вихопився, заліз кудись в солому і просидів до вечора. Банди не було, проїхав через село червоний загін.
26 травня. Ех. утекти б кудись із Минківки, подалі від цього пекла ... Не пускають :
— Раз комуніст, сиди на місці! — А який я комуніст?!
30 травня. Ночував з Денисом край хутора (в старому закинутому курені). Враз прокинулися від тупотняви кінських ніг. У хутір немов пронеслася кавалерія. Залізли кудись у гній і просиділи до ранку.
31 травня. Даром налякалися: чортові парубки, туляючи, впіймали чиюсь коняку, прив'язали їй до хвоста драну цеберку й пустили в хутір. Коняка, як буря, носилася по хуторі, переполошила всіх собак, а нас на смерть перелякала.
З червня. Я з просвітянами в Харкові. Приїхали на екскурсію.
Відвели нам окрему кімнату в сельбуді, видали талони на обіди, хліб, цукор, цигарки. Ходили скрізь по садках, музеях, театрах... Тихо, спокійно й бандитів немає,.
Ха — ра — шо!
9 червня. В мене, мабуть, щаслива "планєта": приїхали в Минківку — знов п'ять чоловік зарубано. Позавчора Махно навідувався. Оповідають, що був великий бій з червоними. Стріляли з гармат. У Кравця стару матір убито.
10 червня. Що буде, те й буде: перенесли таємно телефона за село н лісок. Провели від шляху проводку, діжуримо там. До виконкому тільки вдень навідуємося.
18 червня. Селяни без сліз плачуть (сліз немає — висушила спека).
— Хліб забрали, коней забрали — все забрали... Сьогодні червоні, завтра махновці, далі ще який чорт... І кожен бере, кожному дай !..
23 червня. Бурею пронісся Іванюк. Проніс із собою жах, знущання, смерть ...
25 червня. І в цю пору, коли так хочеться кудись забігти, сховатися, мене призначено завземвідділом. Смерть удвоє, ближчою стала !..
А, може, втекти й справді? Ну його к бісу!
28 червня. Селяни косять. Рідкими-рідкими стайками вкриваються поля. Тяжко зідхають селяни: "Ех, не минувати лиха, буде знову біда!.."
10 липня. Знову завітав Махно, знову заніс ¡з собою три молодих життя ... Що далі буде?
— Голод, злидні, смерть ...
13 липня. Страшне село вночі: тихо — тихо ... Не чуть дівочих пісень, парубоцьких перегуків. Тінями ходять вартові по вулицях, та собаки жалібно виють...
Ходимо всі звірами, з бомбами, рушницями в руках... Ідеш селом — і тобі здається, що сотні очей на тебе бачуть, сотні рушниць наставлено ... А селяни ще й лаються : "Бандити гарні, а ви гірші від усяких бандитів!"
Ну. як не обидно?
25 липня. В Минківці утворено райревком. Прислали нових голову та воєнкома. Старих заарештували й посадили в тюрму. Мене бог милував, якось оставили. Ще гірше стало жити : там бандити насідають, а тут нове начальство...
"Ідейні комуністи" називаються:
— Того ніззя, того не можна... Годі, — кажуть,— на мужичих шиях їздити!
От тобі й на: навіщо тоді й власть пролетарська здалася ?!.
4 серпня. І я в тюрмі... І мене заарештували...
— Боже мій, за що ?.. Що всі свої сили віддавав за диктатуру?.. Що життям своїм відстоював Минківку від бандитів, контрреволюції та куркуляччя?..
Ех, нема правди на світі !
14 серпня. Нас обвинувачують, що ніби — то ми пропили півтораста пудів місцевого податку, неправильно повідбирали в куркулів тарантаси, жеребців, кожухи, чоботи ... Знущалися над селянами, держали по три дні голодними в холодній і т. д.
Та я на ввесь світ закричу, що це неправда!
(Продовження на наступній сторінці)