— Скоро довідаєшся,— буркнув грек.
Він, мабуть, неохоче виконував чийсь наказ, що зобов'язував його опікуватися в'язнем-єгиптянином.
Бородатий вів Імхотепа Царською дільницею в напрямку Золотого дому. Так колись називали палац фараонів у Фівах, і Птоломеї дали цю назву своїй александрійській резиденції.
Імхотеп даремно намагався збагнути, що це значить. Невже еллінські судді допитуватимуть його в царському палаці? Може, й сам Філопатор... Ну що ж, на свій захист знатиме, що сказати, бо мав час обдумати все.
Нарешті підійшли до Золотого дому, оточеного високими мурами і оборонними вежами.
У воротах їх зупинили вартові царської гвардії, але еллін показав їм сховану у фалдах тоги срібну пластинку, назвав гасло — і ті пропустили його з Імхотепом, ще й віддали їм, схрестивши мечі, військову честь. Срібна пластинка свідчила, що бородатий — неабияка персона.
Золотий дім стояв у глибині парку, туди й попростував бородань. Тепер Імхотеп уже був певний, що саме тут його судитимуть.
Величавий царський палац побудовано з червоного каменю, який добували в Червоних скелях верхніх номів, і мармуру, але зараз це не цікавило Імхотепа.
Він подумки підбирав найбільш переконливі доводи, які врятували б йому життя.
При вході в палац вартові теж віддали військову честь еллінові, який, мабуть, бував тут часто, бо упевнено ступав широкими коридорами, по обидва боки яких красувалися розкішні зали, де Птоломеї приймали іноземних послів, радників, влаштовували бенкети. Двері і пройми закривали шовкові, вишиті золотом портьєри. Зір привертали розмаїті візерунки на них — квіти, птахи, звірі. (Шовк привозили в Кеміт з дуже далеких країн, і його купували найбагатші.)
Раптом бородань зупинився і рухом руки наказав Імхо-тепові чекати, а сам пішов у зал, звідки долітала неголосна розмова. За мить портьєра відхилилася — і показався бородатий.
— Заходь! — промовив.
Схвильований Імхотеп увійшов у зал і сторопів. За столом у широкому, м'якому кріслі, тримаючи руки на поручнях з вирізьбленими левами, сидів Філопатор. Був без бороди, і обвисле підборіддя робило його ще більш непривабливим, ніж він виглядав тоді, на бенкеті у святині Гора. Біля нього на скромному дерев'яному стільці сидів Ератос-фен, а трохи далі — двоє, теж безбородих, еллінів-суддів у тогах. За ними, потупившись (щоб не зустрічатися з поглядом Імхотепа), стояв Доріон. Начальник філакетів був замалою персоною, щоб сидіти в присутності царя.
Зал був великий, стіни і стелю прикрашали мозаїка й малюнки. Під однією стіною — стелаж з футляром, а на столі перед царем — сувої чистого папірусу, чорнильниці і загострені гусячі пера. Філопатор, мабуть, тут писав свої кепські вірші або нову драму.
Імхотеп низько схилився, торкнувшись долонями колін. Присутність Ератосфена підбадьорила його, вселила надію на рятунок.
Філопатор підвів голову і втупив у юнака злий погляд.
— Гляньте на цього невдячного! Ми підняли його так високо, а він хоче нашої згуби,— вказав рукою на Імхотепа.— Як нам покарати його?
— Спершу, найдостойніший з достойних, ми повинні вислухати підсудного,— запропонував Ератосфен.
— Закон велить вислухати обидві сторони,— підтримав Ератосфена один із суддів.— Лише тоді, зваживши все, можна виносити вирок.
— Багато честі бунтареві! — буркнув Філопатор.— Але дійте по закону, бо він один для всіх — для царів і підданих. Я ніколи не порушив його і хотів би, щоб нащадки до імені Філопатор додали ще одне ім'я — Справедливий.
Вовк прикидався ягням і зловтішно насміхався з суддів. Його явно веселила комедія правосуддя, бо арфістки, танцівниці і блазні вже набридли йому. Лукаво примруживши очі, він пильно стежив за обличчям суддів і Ератосфена: хотів уловити, яка буде реакція на його слова. Але вони були серйозні, хоч як цих людей обурювало лицемірство царя.
— Тебе ще не повісили, бо мій достойний гімназіарх просив відкласти кару, і ми задовольнили його прохання, — продовжував Філопатор.— Послухаємо, що скаже Доріон.
— Він читав поспільству відозву, яка закликала до повстання,— злодійкувато ховаючи від Імхотепа очі, звинуватив його Доріон.— Ось вона,— подав клаптик папірусу Філопаторові.
Глипнувши на відозву, цар передав її Ератосфенові. Єгипетських письмен Філопатор не знав, хоч правив Єгиптом і його народом.
— Імхотеп назвав цю відозву фальшивою, отже, виходить, що знав і правдиві,— підказав володареві й суддям Доріон.
— Ти чув його слова? — гімназіарх так презирливо зміряв очима начальника філакетів, що той аж зіщулився.
— Ні, достойний,— заперечив Доріон.— Чули ті, які його слухали, — уточнив.
— Чи можеш показати їх суддям? — допитувався гімназіарх.
Доріон сердито засопів. Ератосфен ставив його в незручне становище. Адже він, начальник філакетів Царської дільниці, не міг послатися на провокатора, бо принизив би цим свій авторитет, і судді не прийняли б такого пояснення. Таким способом не виявиш бунтарів, а, навпаки, зробиш їх ще обережнішими. Одначе він повинен довести цареві і суддям, що не сидить склавши руки, а виловлює змовників.
— Вони вже висять на мурах,— похвалився своєю оперативністю.
— Невелика втрата, — зневажливо махнув рукою Філопатор, виправдовуючи жорстокість Доріона.— Послухаємо, що скаже нам оцей живий ще бунтар,— з люттю в очах зиркнув на Імхотепа.
— Я, найдостойніший з достойних, захищав тебе, Музейон і еллінів, — ошелешив усіх Імхотеп.— Йдучи до батьків у Ракотіс, я почув, як хтось закликає поспільство до вбивства і руйнування. Хіба міг я спокійно його слухати? Висмикнувши з рук підбурювача папірус, я прочитав кілька рядків. Там не було того, до чого закликав цей нікчема, і слухачі пересвідчилися, що він брехав.
— Саме так і я пояснював вчинок Імхотепа, хоч, як знаєш, найдостойніший з достойних, я не заходив до нього,— повернув Філопаторові відозву Ератосфен.— У ній написано: "Не вбивайте і не руйнуйте".
— Невже там нема більше нічого? — засумнівався Філопатор.
— "Готуйтеся до повстання, бо настав його час",— не приховав заклику Ератосфен.
— Отже, він таки підбурював проти нас поспільство, — випалив Філопатор, зрадівши, що вина Імхотепа доведена.— А каже, ніби захищав нас,— докірливо похитав головою.
— Цього, найдостойніший з достойних, я не читав, бо Доріон забрав у мене відозву,— відхилив звинувачення Філопатора Імхотеп.
— Але ти прочитав би заклик,— стояв на своему цар.
— Не можна карати за злочин, який не скоєно,— став на захист юнака один із суддів. — Твій перекладач закликав не вбивати і не руйнувати,— нагадав він цареві.
— Усі ви змовилися проти мене,— обурився Філопатор.— Але ж він знав, що відозва не справжня. Значить, читав справжню,— єхидно посміхнувся.— Хіба ні? — глипнув на юнака.
Підозра царя не заскочила Імхотепа. В льоху він постійно думав над своєю поведінкою і весь час шукав виправдання за цей необережний крок.
— Я, найдостойніший з достойних, згарячу викрикнув таке. Хіба міг я спокійно слухати, як він, — мав на увазі того, хто читав відозву,— закликав руйнувати святині, знищувати все найкраще і найцінніше? Може, й Музейон, і бібліотеку, яка прославила на весь світ твій рід і тебе, або святиню твого предка Гора і школу, яка мене виховала? Закликати руйнувати все це міг хіба що злочинець, який хоче нажитися на грабунках.
— Зруйнувати Музейон?! — закричав у нестямі Філопатор.— Таке справді міг придумати тільки злочинець.
— Може, за його спиною стоїть той, хто заздрить тобі за Музейон і славу опікуна наук? — висловив припущення гімназіарх.
— 1 и правду сказав, Ератосфене! — аж схопився з крісла Філопатор.— Це він, нікчемний пергамський царик, який уже пропонував мені провінцію за бібліотеку,— побагровіло од гніву обличчя царя. — Весь світ заздрить нам за Музейон і бібліотеку. Навіть римляни їдуть до нас по науку. Веди сюди підбурювача,— наказав Доріонові.— Я сам слухатиму його зізнання.
Доріон здригнувся. Безсмертні боги, що тепер буде! Імхотеп виправдався — і провокація виявиться. І все через хитруна гімназіарха: це він навів Філопатора на думку, хто стоїть за плечима провокатора. Якби не дурна царська забаганка — слухати зізнання підбурювача, то все було б дуже просто. Він, Доріон, узяв би першого-ліпшого з краю в'язня, підказав би йому, що слід говорити (щоб чув головний кат і помічники), пообіцяв би волю, а опісля повісив би. Про зізнання доповів би Філопаторові. Але ж у присутності царя в'язня люто катуватимуть, і той на муках може виявити, хто і за яку плату звелів йому скинути вину на пергамського царя. Тоді, замість підставного в'язня, візьмуть на тортури його, Доріона.
— Мовчиш, ніби вирвано тобі язика! — розкричався на начальника філакетів Філопатор.
— Його теж повісили,— рятуючи власну шкуру, збрехав Доріон.
— Отак без допиту? — здивувався один із суддів.
— Підбурювачів так багато, іцо в нас не вистачає часу всіх допитувати,— хитро виправдався Доріон.
(Продовження на наступній сторінці)