Де з дівчатьми своїми у ланці, у праці
Скільки радощів, скільки добра пережито!
Вмиті сонцем, ось-ось пшениці вколосяться,
Молодими голівками вклониться жито.
І несуть тебе між дерева-семилітки,
Розшумівся той сад у ранкові години,
Застилає твій слід у рожеві лелітки
І зав'язує плід на безсмертя людини.
Поклонилась земля, поклонилися люди,
На життя, на братерство, без кривди й огуди.
Це було на розстанку,
Це було на світанку.
1948