У тім же році прийшов Боняк, і Шарукань Старий, і інших князів багато, і стали вони навколо [города] Лубна. Святополк же [Ізяславич] і Володимир [Всеволодович], і Олег [Святославич, і син його] Святослав, Мстислав [Всеволодович], Вячеслав [і] Ярополк [Володимировичі] пішли на половців до Лубна, о шостій годині дня перебрели через Сулу і зняли клик на них. Половці ж перелякалися t од страху не змогли навіть стяга поставити, а побігли, хватаючи коней 3, і другі, піші, побігли. Наші ж стали сікти їх, а других руками хапати, і гнали 'їх до [ріки] Хорола. Убили ж вони Тааза, Бонякового брата, а [хана] Сугра схопили і братів його, а Шарукань ледве втік. Покинули вони і обоз свій, і взяли [його] руські вої місяця серпня у дванадцятий день, і вернулися до себе з побідою великою.
Святополк тоді прийшов на заутреню в Печорський монастир на Успіння святої богородиці4, а братія цілували його [з] радістю великою, що вороги наші переможені були молитвами святої богородиці і великого Феодосія, отця нашого. Бо такий ото обичай мав Святополк: коли він ішов на війну чи куди-інде, то тільки поклонившись перед гробом Феодосієвим і благословення взявши в ігумена [Феоктиста], сущого тут, а тоді йшов у свою путь.
У той же рік проставилася княгиня [Олісава] 5, Святополкова мати, місяця січня в четвертий день. 94 У тім же pdfv і того ж місяця пішов Володимир [Всеволодович] , і Давид [Святославич], і Олег [Святославич] до [хана] Аєпи і [до] другого Аєпи, і вчинили вони мир. І взяв Володимир за [сина свого] Юрія Аєпину дочку, Осіневу онуку, а Олег узяв за сина [свого Святослава] Аєпину дочку, Гіргеневу онуку 6, місяця січня у дванадцятий день.
Місяця лютого 7 в п'ятнадцятий день трусилася земля перед зорями.
У РІК 6616[1108]. Закладена була церква святого Михайла, Золотоверха, Святополком-князем, місяця липня в одинадцятий [день] '.
І скінчили трапезницю Печерського монастиря при Феоктистіігумені, яку він заклав за повелінням Гліба [Всеславича], котрий і дав на неї засоби.
У сей же рік вода була велика в Дніпрі, і в Десні, і в Прип'яті.
Того ж року вложив бог у серце архімандриту, ігумену печорському [Феоктисту добрий намір]: став спонукувати Феоктист Святополка-князя вписати Феодосія в синодик 2. Оскільки бог так зволив, то Святополк був рад [і] обіцявся вчинити се. І, отож, знаючи житіє його, став Святополк сповіщати про житіє Феодосія і звелів його вписати в синодик, що й зробив митрополит [Никифор] — вписав його в синодик. Митрополит повелів також по всіх єпископіях вписати Феодосія в синодик. І всі єпископи з радістю вписали і поминають його в усіх урочистих службах божих.
У сей же рік преставилася Катерина3, Всеволодова дочка, місяця липня у двадцять і четвертий [день] 3.
У сей же рік скінчили верх [церкви] святої Богородиці Влахернської на Клові, закладеної Стефаном, єпископом [Володимиреським], який був раніш ігуменом Печерського монастиря.
У РІК 6617 [1109]. Проставилася Євпраксія, Всеволодова дочка, місяця липня у дев'ятий день 1. І покладено було тіло її в Печорському монастирі коло дверей, що на південь, і зробили над нею божницю, де ото лежить тіло її.
У той же рік місяця грудня в другий день, [воєвода] Дмитро Іворович захопив вежі половецькі біля Дону 2; тисячу веж він узяв, посланий Володимиром-князем.
У РІК 6618[1110]. Рушили весною на половців Святополк, і Володимир, і Давид [Святославич], і, дійшовши [до города] Воїня, вернулися.
Того ж року половці, прийшовши [до] Воїня, вернулися '. 5 Того ж ро^у, прийшовши, половці пустошили довкола Переяславля по селах.
Того ж року взяли половці полон коло [города] Чучина 2.
У той же рік було знамення в Печорському монастирі. [Місяця] лютого в одинадцятий день з'явився стовп вогняний од землі до неба, а блискавки освітили всю землю, і на небі прогриміло о першій годині ночі, — весь мир бачив. Сей же стовп став на трапезниці кам'яній, так що не було видно хреста, і, постоявши трохи, перейшов на церкву і став над гробом Феодосієвим, а тоді на верх [церкви] перейшов, ніби до сходу передом, і потім його не стало видно 3.
Та се був не вогонь, ні стовп, а образ ангельський. Бо ангел так являється: то стовпом вогняним, а то полум'ям. Як ото сказав Давид [про господа]: "Ти перетворюєш ангелів своїх у духів і слуг своїх у вогонь палаючий"4. І посилаються вони за повелінням божим [туди], куди ото хоче владика всіх, творець ангелів і людей. Ангел бо приходить [туди], де благі місця і молитовні храми, і тут являють вони трохи образ свій або ж вогнем, або стовпом, або в іншому вигляді, щоб можна [було їх] бачити їм, [людям]. Бо ж не можна дивитися людям на істоту ангельську [ні] видіти [її], якщо навіть Моисей великий не зміг видіти ангельську істоту. Водив бо його вдень стовп хмарний, а вночі стовп вогняний 5, але се не стовп водив їх, а божий ангел ішов перед ним уночі і вдень.
Таким же [було] і се явлення, котре показувало, що мало статися і що сталося. На другий рік чи не сей ангел [нам] вождем був на іноплемінників-супостатів? Як ото сказано: "Ангел іде перед тобою" 6, і ще: "Ангел твій нехай буде з тобою" 7. Як ото пророк Давид говорить [про господа]: "Адже ангелам своїм він заповів про тебе — оберегти тебе" 8.
Як ото пише премудрий Єпіфаній: "До кожного ж створіння ангел приставлений: [є] ангел хмарам, і туманам, і снігу, і граду, і морозу; ангел голосам і громам; ангел зимі, і спеці, і осені, і весні, і літу, — всякому духу створіння його на землі і [в] таємних безоднях. Бо є вони сховані під землею і [в] пропасті пітьми, і ті, що проїв бувають у безодні, були колись наверху | землі; од них ото [є] пітьма, вечір і ніч, і світло й день" 9.
До всіх створінь ангели приставлені; так само ангел приставлений до якої завгодно землі, щоб оберегти кожен народ, якщо вони є навіть погани. Якщо гнів божий буде на який-небудь народ [і господь] повелить ангелу тому на яку-небудь землю війною піти, то тієї землі ангел не спротивиться повелінню божому. Так і оце навів був на нас бог за гріхи наші іноплемінників поганих, і побіждали вони нас за повелінням божим: водив бо їх ангел за повелінням божим.
Якщо ж хто каже, що ангела нема в поганих, нехай він почує, що коли Олександр Македонський зібрав військо проти Дарія, [царя перського], і коли він пішов і переміг землю всю од сходу і до заходу, і побив землю Єгипетську, і побив Арам, і прийшов у острови морські '°, то [тут] він звернув погляд свій [на Іудею, щоб] увійти в Єрусалим [і] побити " жидів, бо вони були в мирі з Дарієм.
І пішов він з усіма воями його, і став на таборищі, і ліг спочити. І приспіла ніч, і лежав він на ложі своїм посеред шатра,;', відкривши очі свої, побачив мужа, що стояв перед ним, і меча наголо в руці його, і вигляд меча його, як блискавки. І замахнувся він мечем своїм на голову цареву, і вжахнувся цар вельми, і сказав: "Не вбий 12 мене!" І сказав йому ангел: "Послав мене бог усмиряти царів великих перед тобою і людей многих, і я ходжу попереду тебе, помагаючи тобі. А нині знай, що умреш ти, оскільки намислив ти єси ввійти в Єрусалим і зло вчинити ієреям божим і людям його". І сказав цар: "Молю тебе, о господи, відпусти нині гріх раба твойого. Якщо не вгодно тобі, то я вернуся до дому мойого". І сказав ангел: "Не бійся. Іди путею твоєю до Єрусалима, і ти побачиш там, в Єрусалимі, мужа у моїй подобі. I борзо ти впади лицем своїм, і поклонися мужеві тому, і— все, що він скаже тобі, зроби, не переступи слова його, бо в той день, коли переступиш слово його, ти й умреш".
І, вставши, цар пішов в Єрусалим. І, прийшовши, він запитав ієреїв: "Чи йти мені на Дарія?" І показали вони йому книги Даниїлапророка, і сказали йому: "Ти єси козел, а він — баран, і розіб'єш ти, і візьмеш ти царство його" 13.
Так | чи се не ангел водив Олександра? Чи не він поган побіждав і всіх еллінів-кумирослужителів? Отак і сі погани напущені [на нас] за гріхи наші. Та нехай се відомо буде, що в християн не один ангел, а [стільки], скільки [їх] охрестилося, особливо ж при благовірних князях наших. Хоча [ангели] супроти божого повеління не можуть противитися, але вони ревно молять бога за християнських людей. Як воно й сталося: молитвами святої богородиці і святих ангелів змилосердився бог і послав ангелів на поміч руським князям проти поганих. Як ото сказав він Мойсееві:
"Се ангел мій піде попереду тебе" 14. Як ми ото сказали раніш, знамення це було місяця лютого в одинадцятий день, наприкінці сього вісімнадцятого року.
У РІК 6619[111І]. Вложив бог Володимиру [Всеволодовичу] в серце [добрий намір], і став він говорити брату своєму Святополку [Ізяславичу], спонукаючи його [піти] на поганих весною. Святополк тоді повідав дружині своїй річ Володимирову, але вони сказали: "Не час нині відривати смердів од ріллі". І послав Святополк [послів] до Володимира, говорячи: "Коли б ми удвох зібралися та про се порадилися б з дружиною". Послані, отож, прийшли до Володимира і повідали все, що сказав Святополк.
І прийшов Володимир, і зустрілись вони на [озері] Долобську, і сіли в одному шатрі — Святополк зі своєю дружиною, а Володимир зі своєю дружиною. І настало мовчання, і сказав Володимир: "Брате! Ти єси старший. Почни мову, як би нам подбати про Руськую землю". І мовив Святополк: "Брате, ти почни". І сказав Володимир:
(Продовження на наступній сторінці)