І сказали новгородці Святополку: "Осе ми, княже, прислані до тебе. І сказали нам так: "Не хочемо ми Святополка, ні сина його. Хіба що дві голови має син твій, то пошли його. Сього нам дав Всеволод, і ми виростили єсмо собі князя. А ти пішов єси од нас". Святополк же багато спорив з ними, але вони не схотіли [його сина і], взявши Мстислава, пішли до Новгорода.
У той же рік було знамення на небі, місяця січня у ' двадцять і дев'ятий [день]: протягом трьох днів наче заграва пожежі [стояла] зі сходу, і півдня, і заходу, і півночі, — і таке світло було всю ніч, як од місяця, що світиться уповні4.
У той же рік було знамення в місяці, місяця лютого в п'ятий день 5.
Того ж місяця в сьомий день було знамення в сонці: огородилось було сонце трьома дугами, і були інші дуги, хребтами одна до одної 6.
А сі знамення бачачи, благочестиві люди з зітханням і ' з слізьми молилися богу, аби обернув бог знамення сі на добро. Бо знамення бувають або ж на добро, або ж на зло. І от сі знамення були на добро. На прийдешній рік вложив бог добрий намір [в серце] руським князям: намислили вони дерзнути на Половців, піти в землю їхню. Що й збулося, як ото ми розкажем у наступному році.
У сей же рік преставився Володислав [Герман], лядський князь.
У сей же рік преставився Ярослав Ярополчич, місяця серпня в одинадцятий день 7.
У сей же рік повели дочку Святополкову Збиславу в Ляхи, за Болеслава [Кривоустого, князя лядського], місяця листопада в шістнадцятий день.
У той же рік родився у Володимира [Всеволодовича] син Андрій 8.
У РІК 6611 [1103]. Вложив бог у серце руським князям, Святополку [і] Володимиру, добрий намір, і зібралися вони радитись на [озері] Долобську. І сів Святополк зі своєю дружиною, а Володимир зі своєю дружиною та в одному шатрі, і стали радитися. І почала говорити дружина Святополкова: "Не час навесні воювати. Погубимо ми смердів і ріллю їх". І сказав Володимир: "Дивно мені, одружино, що коня дехто жаліє, яким оре хто-небудь. | А сього чому не розглянете, що стане смерд орати, а половчин, приїхавши, ударить смерда стрілою, а кобилу його забере. А в оселю його ' в'їхавши, забере жону його, і дітей, і все майно його візьме. То коня його ти жалієш, а самого чому не жалієш?" І не змогла йому на це відповісти дружина Святополкова, і сказав Святополк: "Брате, я ось готов уже". І встав Святополк, і сказав йому Володимир: "То ти, брате, велике добро зробиш Руській землі". І послали вони удвох [послів] до Давида і Олега [Святославичів], говорячи: "Підіть оба на половців. І або живі ми будемо, або мертві". Давид, отож, послухав їх, а Олег не послухав сього, причину сказавши: "Нездоров я".
Володимир же, поцілувавши брата свого, пішов до Переяславля, а Святополк — услід за ним, і Давид Святославич, і Давид Всеславич, і Мстислав [Всеволодович], Ігорів онук, [і] Вячеслав Ярополчич, [і] Ярополк Володимирович. І рушили вони на конях і в човнах, і прибули нижче від порогів, і стали в [урочищі] Протолчах і на Хортичім острові2. І сіли вони на коней, а піші вої, висівши з човнів, ішли в поле чотири дні, і прийшли на [ріку] Сутінь.
Половці ж, почувши, що йдуть руси, зібралися без числа і стали радитися. І сказав [хан] Урусоба: "Просімо миру в русі, бо кріпко вони битимуться з нами. Ми бо багато зла вчинили Руській землі". І сказали молодші Урусобі: "Якщо ти боїшся русі, то ми не боїмось. Сих же побивши, ми підемо в землю їх і візьмемо всі городи їхні. І хто ізбавить їх од нас?"
Руськії ж князі і вої молили бога і обітниці воздавали богові і пречистій матері його — той кутею, а той милостинею убогим, а ті пожертвами монастирям. І коли вони так молилися, рушили половці і послали перед собою в сторожі [хана] Алтунопу, що славився в них 3 мужністю. Так само й руські князі послали сторожів своїх. І устерегли вони Алтунопу, і обступили Алтунопу, і вбили його і тих, що були з ним. І ні один [не] втік із них, а всіх побили.
І пішли полки половецькії, як бори, і не окинути було оком їх, а руси пішли супроти них. І великий бог вложив боязнь велику 9і в половців, 1 і страх напав на них і трепет перед лицем руських воїв. І умлівали вони самі, і коням їхнім не було спіху в ногах, а руси весело на конях і пішо побігли до них. Половці ж, побачивши, як руси кинулися на них, побігли, не зступившись, перед руськими князями, а наші погнали, рубаючи їх, у четвертий [день] місяця квітня.
І велике спасіння вчинив бог у той день благовірним князям руським і всім християнам, а над ворогами нашими дав побіду велику. І вбили тут у бою двадцять князів: Урусобу, Кочія, Яросланопу, Кітанопу, Кумана, Асупа, Куртка, Ченегрепа, Сурбаря та інших князів їхніх, а Белдузя схопили.
Потім же сіли брати [обідати?], побідивши ворогів своїх. І привели Белдузя до Святополка, і став Белдузь давати за себе злото, і срібло, і коні, і скот. Святополк же послав його 3 [до] Володимира, і коли він прийшов, запитав його Володимир: "Се, знай, схопила вас клятваї Бо багато разів, давши клятву, розоряли ви Руськую землю! То чому ти не учив синів своїх і рід свій не переступати клятви, і ви проливаєте кров християнську? Нехай тепер буде кров твоя на голові твоїй!" І повелів він убити його, і тоді розсікли його на куски.
А після цього зібралися брати всі, і сказав Володимир: "Се день, що сотворив його господь. Возрадуймося і возвеселімся в день сей" 4, тому що бог ізбавив нас од ворогів наших, і покорив ворогів наших, і "сокрушив голови зміїні, і дав господь пожиток їх нам" 5. Взяли бо тоді вони скоту, і овець, і коней, і верблюдів, і вежі з набутком і з челяддю, і захопили печенігів і торків з вежами, і прийшли в Русь із полоном великим, і зі славою, і з побідою великою.
Того ж року прийшла сарана, [місяця] серпня в перший день.
У тім же році, того ж місяця у вісімнадцятий день, пішов Святополк і поставив [город] Юр'єв, що його спалили були половці.
Того ж року бився Ярослав [Святославич] з мордвою, місяця березня в четвертий день, і переможений був Ярослав.
У РІК 6612[1104]. Повели [Ірину], дочку Володареву, за цесагревича [Ісаака], за Оле^ссинича г, до Цесарограда місяця липня у двадцятий [день].
У тім же році повели Передславу, дочку Святополкову, в Угри за королевича [Альмоша] 2, місяця серпня у двадцять і перший [день].
Того ж року прийшов митрополит Никифор в Русь, місяця грудня в шостий день.
У тім же році преставився Вячеслав Ярополчич, того ж місяця3 у тринадцятий день.
Того ж місяця у вісімнадцятий3 [день] Никифора, митрополита, посаджено [в Києві] на столі.
Сього ж року наприкінці послав Святополк [воєводу] Путяту [Вишатича] на Мінськ, а Володимир послав сина свого Ярополка, а Олег [Святославич] сам пішов на Гліба [Всеславича], узявши Давида Всеславича. Та не досягли вони нічого і вернулися назад.
І родився у Святополка син, і нарекли його ім'ям Брячислав.
У сей же рік було знамення: стояло сонце в крузі, а посередині круга — хрест, а посередині хреста — сонце, а поза кругом обабіч — два сонця, над сонцем же, поза кругом, дуга, обома рогами на північ. Таке ж знамення [було] і в місяці, такого самого вигляду, місяця лютого в четвертий, і п'ятий, і шостий день. Удень [на сонці воно було] протягом трьох днів, а вночі в місяці протягом трьох ночей .
У РІК 6613 [1105]. Увалився верх [церкви] святого Андрія [Первозваного].
У сей же рік митрополит .[Никифор] поставив Амфілохія єпископом у Володимир, місяця ' серпня у двадцять і сьомий день '.
У тім же році поставив він Лазаря [єпископом], у Переяславль, місяця листопада у дванадцятий 2 [день].
[У] тім же році поставив він Мину [єпископом] у Полоцьк, місяця грудня в третій день 3.
. У тім же році з'явилася звізда з хвостом 4 на заході і стояла місяць.
Того ж року, прийшовши зимою, на [броді] Зарубі [хан] Боняк переміг торків і берендіїв.
У РІК 6614[1106]. Спустошили половці навколо [города] Зарічська. І послав Святополк услід за ними [воєвод] Яня Вишатича, і брата його Путяту, і Іванка Захаровича, хозарина. І, догнавши половців коло Дунаю ', вони здобич одібрали, а половців посікли.
У сей же рік преставився Янь [Вишатич], старець добрий, проживши дев'яносто літ, у старості поважній. Живши по закону2 Альмош був сином тоді вже покійного угорського короля Гейзи І і братом тодішнього короля Коломана (див. про нього прим. 2 до 1112 p.), який незабаром осліпив Альмоша і його сина від Передслави, майбутнього короля Белу II. божому, він був 2 не гірший од перших праведників. Од нього ж я, [Нестор], чув багато розповідей, що їх вписав у літопис. Був бо він муж благий, і кроткий, і сумирний, що уникав усякого [злого] діла. Його ж і гроб єсть у Печорському монастирі, у притворі, де й ізлежить і тіло його, покладене місяця червня у двадцять і четвертий [день].
У той же рік постриглася Євпраксія, Всеволодова дочка, місяця грудня в шостий день.
Того ж року затьмарення було в сонці, серпня [місяця в перший день]3.
Тоді [ж] постригся князь Святоша, син Давидів, онук Святославів, [під ім'ям] Миколай, місяця лютого в сімнадцятий [день] 4.
У тім же році перемогла зимигола [Рогволода-Бориса] Всеславича, і всіх братів [його], і дружину їхню убили, дев'ять тисяч.
У РІК 6615 [1107], круга місяца 3 [рік], а сонячного круга 7 рік '.
У сей же час преставилася Володимирова княгиня [Гіда] 2, місяця травня в сьомий день.
Того ж місяця воював [хан] Боняк і зайняв коней коло ГТереяславля.
(Продовження на наступній сторінці)