За дверима уборщиця: чи сюди, чи туди? Вона непрактична дівчина. Але вона розуміє. Вона згадала село, вигін, дівчат і крем'яшки. Згадала — пішла на кухню. Заплющила очі, розставила руки й покрутила в повітрі пальцями: коли зійдуться, тоді спершу до Хаї прибирати, коли ні — спершу до Яблучкіної прибирати. Не зійшлись, треба в Яблучкіної, але вона з тривогою думає, що й народний комісар — це не абищо. Убирала в Яблучкіної, а Хая демонстративно закаблучками вистукувала.
Потім уборщиця прийшла до Хаї, а Хая на кроваті розкинулась.
— Ах, Боже мій! Чого ви так довго? Я ж просила вас скоріше, бо до нас, мабуть, приїде народний комісар.
А потім закричала глухо:
— Ох! Ох!
Уборщиця:
— Що з вами, баришня?
Тоді Хая сказала з тугою:
— Ах, яка ви дура... простіть мене, Прісю. Невже ви не розуміє — те, що в мене хвороба матки?
...Маленька справка: Карло Іванович приходив до Зої й казав:
— Ах Зою! Ві такой корошій товаришь. Ніфшелі Хая міня не люпіт? А я не маху, мі, сєвєрні люді надолько люпім...
Зоя:
— Я, Карло Іванович, не знаю...
І до матері:
— Мамо, вгомоніть Соню, чого вона розкричалась? Поколишіть...
III
Зоя, сім'я Зоїна. Зоя дивиться перелякано. У неї чоловіка нема (був), у неї солдатський пайок і мільйон (п'ять коп. зол. валютою) жаловання на місяць.
Зоя дивиться перелякано: єсть вулиця, єсть вітрина напроти. Колись у вітрині було порожньо, а потім появились дамські капелюшки, і Зоя трішки забула Маркса.
Хая сказала:
— Бачиш, і живеш, дурочка. А то б жила в конурці. Що значить протеже? Це мені дякуй.
Зоя дякувати не знає, а мати каже, що хліба нема на сьогодні і (о жах!) не варили кулішу в ескадроні: Зоя працює в ескадроні.
І сказала Хая:
— Ну, слава Богу, скоро вже поїду в Ялту. А потім додала з докукою:
— Тільки нудно з ним. Ах, як нудно. Я вже і так, і сяк, але не можна покинути... Ну, як я буду жити без совнаркомки?
Це про Карла Івановича...
А на покрівлі латають покрівлю. З'їли літа покрівлю, бо йдуть літа, не вертаютьси.
А на краєвиді акварелі силуети церков, силуети будівель, димарів...
Іще маленька справка:
Хая їде з Карлом Івановичем у Ялту через півтижня, а Яблучкіна з Райським на Кавказ за два дні.
Хая пішла в свою кімнату й стала напроти трюмо. Подивилась на себе.
На покрівлі латали покрівлю: стук! стук! З'їли літа покрівлю...
...Пахло розтопленим салом...
Хая дивиться в трюмо й чує: Яблучкіна знову вистукує закаблучками. Тоді Хая знову пішла до Зої й сказала з обуренням!
— Це ж хамка!
Це про Яблучкіну. І розповіла:
— Хіба я раніш так жила? Тепер що? За ідеї. А перший мій чоловік був директором у заводі... Да...
Хая задумливо подивилась на Зоїну маму, а Зоя уважно, перелякано слухала.
— А що вона, ця Яблучкіна? Потаскушка! Ну візьми: я ж Райського добре знаю... Ти його раніш бачила з нею?.. Ага! Ти б подивилась! він негліже, а вона перед ним, як сучка хвостиком. Ну, а потім розфуфирилась... Розумієш? Амури.
І відзначила з докукою:
— А він — дурень. Радий за всяку ціну одкараскатись від неї і не знає як. Боїться скандалу. Ех ти, теоретик!
...Виходив полудень до Зоїного вікна. Закричали в коридорі Зоїні й мамині діти. В саду "Гастроль" ішла репетиція, кінчалась репетиція, а за силуетами димарів курів шлях.
Подзвонили. Це Карло Іванович приніс обід. Зоя перелякано дивиться на маму, підморгує мамі, щоб не прохала в Хаї лишків Хаїного обіду. Мама похитала головою й пішла одчинити двері. А Хая пішла до себе.
...Обід починається, почався звичайно з того, що Хая не задоволена з обіду. Дивується: чому не видають шоколаду? А від борщу смердить старим салом.
Карло Іванович:
— Це ж, дєтошька, боршь, боршь всігда з старім салом.
Хая не витримала:
— Дурень!
Лягає на кровать і суворить брови, Карло Іванович винувато дивиться на борщ.
...За вікном "катеринка" грає "Розлуку". Це прийшов німий і закричав за вікном по-дикунськи:
— Е-е-е!
Полетіли, мабуть, засмальцьовані грошзнаки. І знову чути: стук! стук! — латають покрівлю. Стихли бунти, громи, революція — латають покрівлю.
Коли Хая не їсть — не їсть і Карло Іванович. Тоді Хая спитала:
— А узнав, на якій підставі цей оболтус Пєтушков столується в совнаркомці?
Карло Іванович розгублено подивився:
— Ах, дєтошька! Я забуфь.
Скрикнула Хая:
— Забуфь! Забуфь! Нічого сказать — громадянин: забуфь! Хіба ти не бачиш, що ця бездара хитра, як лисиця. А віч — забуфь! Ну й годуй Пєтушкових совнаркомкою.
Карло Іванович ще винувато подивився на борщ, а потім несподівано образивси.
— Шьорт знає шьо! Шьорт!
І підвівся й підсмикнув брюки.
Тоді Хая раптом заласкавіла:
— Що ти? Що з тобою, не хвилюйся, Карль. Ах, який ти нервовий. От як поїдеш у Ялту...
Карло Іванович зневажливо подивився на Хаю, затрусилась русява борідка, почервонів, як стрючковий перець. Ще раз підсмикнув брюки й кинувся з кімнати.
— Шьорт!.. Прибіг до Зої:
— Тафольно... Ві, Зоя, карошій товарішь. Каварітє: долько она будіт мушіть міня? Ніфшелі она міня не люпіт? Шьорт!
IV
Поспівав виноград — там, на березі моря, де Алупка, Яйла, Чатирдаг, Карабах, де задумливі татари: "шурум-бурум" — нащадки лихої татарви.
Останні дні перед од'їздом.
Ранком уборщиця Пріся заплющує очі: чи зійдуться пальці? І в останні дні демонстративно вистукують закаблучки: Яблучкіна й Хая. Пройшов Пєтушков на службу, конфектно, карамельне усміхається. Іноді й Хая йде на службу.
"...Дано сие в том, что он командируется на Кавказ по служебним обязанностям. Предлагается гражданским..." і т. д.
Завтра Райський з Яблучкіною їдуть на Кавказ.
А перед од'їздом розігрався-таки скандал. Яблучкіна вилила в раковину помиї, а це побачила Хая.
І сказала Хая:
— Боже мій, яка некультурність! Яблучкіна фиркнула:
— Будь ласка, не вчіть. Сама знаю.
— Знаєте, та, мабуть, не все... Ах, яка некультурність!..
Тоді Яблучкіна скрикнула:
— Ідіотка!
Хая зблідла:
— Що ви сказали?
— Ідіотка!
Хая в знемозі похилилась на стіну:
— Ох, мені дурно...
Але раптом побігла до дверей і крикнула:
— Ти думаєш, що тебе Райський любить? Дулю під ніс... Сучка!
Вийшов Пєтушков, конфектно, карамельне посміхався:
— А-а-а!..
Хая скипіла:
— Чого вам треба?
— А-а-а!..
— Дурень! — і вскочила в свою кімнату.
Хая конче хвилювалась і покликала Зою. Лаяла Яблучкіну, а потім говорила про Пєтушкова:
— От. Живий ескіз для комедії. Сидить у совнаркомці й підслухує, що говорять. Вислухав засідання, а потім до якогось наркома:
"Ви ж не забивайте, Сергєй Петрович, сегодня у нас в шесть часов засєданіє".— "Да, да... я помню". А він же на бугайця взяв. От ескіз!.. Ну, брешеш, я таки доб'юсь, яким ти махером у совнаркомку попав.
Зоя уважно перелякано слухала й вертіла в руках газету за 26.
Іще казала Хая:
— Брешеш! Ще й з будинку цього виживу.
І додала надто серйозно:
— Хіба ти не знаєш, що тут тільки члени колегії будуть жити? Я за тебе, дурочка, дуже рада. Тепер ти б ніяк не вселилась. Подякуй мені.
(Кінець! Кінець! Кінець!)
То б'є в літаври моє надхнення.
(Кінець! Кінець! Кінець!)
27. Яблучкіна й Райський їдуть на Кавказ.
Метушилась Пріся:
— Баришня!
А шофер перевозив корзини на вокзал.
— Атвєтственной... Гіпо-по-по-там.
Райський увійшов до Хаї:
— Прощайте!
І сказала Хая:
— Мені рішуче вас шкода... Опрідільонно...
Шофер покликав:
— Пожалуйте, машина готова.
Райський підвівся.
...А за стіною Яблучкіна вже демонстративно вистукувала закаблучками.
Райський пішов.
27, 28, 29.
Їхати. І цим їхати.
...Це, здається, в Ібсена, а може, в Пшибишевського — сильна любов перемагає нелюбов, і нелюбов любить.
Так Хая комусь:
— Я знаю, він мене любить до божевілля. Хай же переможе мою нелюбов.
А йому:
— Карль! Я люблю тебе, але в мене хороба матки. Я нервова.
Комусь:
— Він і справді став неврастенік. Йому треба женшини. Але я не можу! не можу!
Йому:
— Дорогий мій Карль, не забудь захватити в Ялту оце шмаття: це для менструації.
Сьогодні Карло Іванович ходить самоваром вичищеним.
— Ка-арль! Ка-арль!
І канарейкою летить Карло Іванович...
...А все-таки сьогодні, в останній день зчинилась драма.
Карло Іванович прийшов спати до Хаї і не приніс подушки.
Хая довго мовчала.
...В саду "Гастроль" не було симфонічної оркестри — співав московський Пірогов.
Кричали:
— Блоху! Блоху!
Але не схотів співати блоху: гонор знаменитости.
Раптом вдарив духовий оркестр.
Хая спитала:
(Продовження на наступній сторінці)