До Сайгора підійшла Татьяна й рішуче потягла його. І тому, що сходив вечір, сходились межі світла: соняшного, що вмирало, із багаття, що чим далі, то більш розгорялось. Сайгор у Татьянинім звичайнім обличчі побачив хороші теплі лінії, до яких потягнуло. Він узяв її під руку, і вони пішли.
— Я сама не люблю цієї публіки. Обивательщина.
Татьяна сказала безумовно серйозно й щиро, і, мабуть, тому, що серйозно й щиро, Сайгор за неї, чи не за неї, а за себе, почервонів, відчув, як прилила до щік хвиля крови. І раптом подумав, що стріне, можливо, цю баришню в городі, що вона й там фамільярно заговорить із ним про обивательщину, і було неприємно.
Після кулешу сиділи за театром на заході. Бачили, як, обнявшись, промайнули в глибокий присмерк дві фігури:
Тоня й студент.
— Ви — комісар? — спитала Татьяна.
— Так.
— Я вас бачила. Ви приходили в наш редвидат у тім місяці. Я там машиністкою.
— Мабуть, приходив...— І згадка про редвидат іще далі відкинула від нього Татьяну. Він сухо сказав:
— Пора б починати! — і підвівся. І в цей момент прозвучав перший дзвоник. Смеркло.
Авдиторія була з трьох фігур. Тоді рішили пустити хлоп'ят, які сиділи, чекаючи, на деревах. Сайгор, звичайно, одмовився говорити вступне слово: для кого? Потім сказав студентові, що даремно турбували його і всіх учасників. Студент прохав вибачення й дивувався некультурності публіки з вілл.
— Дружок! Дружок! — закричала з лісу мадмуазель Арйон.
Сайгор інстинктивно повернувся й побачив у напівтемряві два холодних розумних ока пуделя. І тоді ж його раптом знервувало.
Він із злістю кинув:
— П'шов! — і вдарив собаку ногою.
А на сцені стояв уже тип. Він узяв на себе ролю й конферансьє.
— Відомий балабаєчник Букетов-Розін зіграє зараз імітацію на знаменитого санкт-петербурзького Андрєєва: "Свєтіт мєсяц ясний".
Тип оголосив, як конферансьє, і взяв балабайку, як артист. Звичайно, ребята гучно вітали його. Тоді він іще зіграв. Потім виступали з декламацією революційних віршів "робочого" поета Бальмонта баришня з редвидату Тоня і ще якісь баришні з іншою декламацією.
Сайгор пішов у будку, де стояв рояль, і ліг на сіно.
Через півгодини, коли розтанули на заході останні відблиски й вілли поринули в темряві, з лісу побрели парочки і купували квитки "на користь". Через годину зал був повен й не було квитків, але вже нікому було виступати. Студенти викидали хлоп'ят: дати місця дорослим, і тут узнали, що спектаклеві finis, і побігли на сцену. Авдиторія захвилювалась.
Мадмуазель Арйон підійшла до учасників:
— Я ж казала — скандал буде!
Учасники дивувались, чому вона радіє, а вона раділа тому, що її не одурило передчуття.
Іще один скандал: контролер не впускав фігуру. Фігура кричала:
— Як смієте! Непманів понаводили, комуністи на задвірках!
Авдиторія ще більше захвилювалась. Хтось закричав з авдиторії:
— Спитайте в нього партійного квитка. Студент-розпорядник підійшов до воріт.
— Товаришу, ваш партійний квиток!
Фігура раптом знизила тон і ласкаво сказала:
— Знаєте, товариш студент, у мене партійного квитка нема, у мене дядя, і папаша, і сестра — комуністи і брат страдал на фронті.
Тоді хтось закричав:
— Геть комуністів! — І тихо додав: — Таких!
Фігура змовкла. Нарешті договорились і з авдиторією. Договорились так: виступить мадмуазель Арйон і тип Букетов-Розін. Тип на цей раз хотів здивувати публіку єврейськими анекдотами, але авдиторія його освистала. Тоді він заграв на балабайку імітацію. Його ще раз освистали. Тип скочив на лаву й закричав:
— Нєвєжди!
Тоді його зняли із сцени й виштовхали під оплески з театру.
Мадмуазель Арйон казала:
— От. Вийшло по-моєму. Хіба не скандал?
Спектакль скінчився все-таки нічого: мадмуазель Арйон проспівала "душещипательний" романс, який подобався авдиторії. Навіть більше: Букетов-Розін зійшов на кін і попросив у присутніх пробачення за свою нервовість. Йому "пробачили" — і він зіграв свою імітацію.
Потім виходили з натовпу одиниці й нарешті цілі групи імпровізувати: декламували, співали, а наприкінці хтось ударив по клавішах розбитого рояля, і явились танцори.
Іще хтось крикнув:
— "Інтернаціонал"!
Але голос його не найшов відгуку й поринув в аматорськім шумі.
Розходились. І тоді повернувся Григорій із повною торбинкою качок.
Витягав важких крижнів і побідно держав їх над головою. Біля його вертівся й показував зуби Марчик.
Небо поринуло в зеленій перебіжці зір. Зорі казково жевріли над віллами, над лісом: бавились, перелітали, сковзались над ставком.
Дерева таємно відступали в темряву і, як велетні невідомих країн, тяглися до синіх верховин, до синьої прекрасної безодні. З села на віллу залітали неясні звуки й танули на темних ріжах.
IV
Глуха ніч. На віллі, на віллах, за віллами — темно-зелена тиша. Причаїлась, слухає. Тільки де-не-де прошелестить торішнє листя, трісне гілка: то закохані юнаки й коханки пізнали в урочистій задумі дерев радість великого таїнства.
Після шумного вечора не спалось. Лежали на свіжім запашнім сіні біля театру й дивилися в надмрійну безодню неба. Тип — із мадмуазель Арйон в кутку. Студент із Тонею за стіжком. Тільки окремо; до Сайрона фатально тулився пес. Хотів його потихеньку відштовхнути, але пудель не рухався. Нарешті Сайгор не витерпів і спитав:
— У вас він завше такий нав'язливий?
— Ви до мене?
— Так.
— Уявіть собі, сеньйоре: Дружок ніколи не забуває своїх друзів. Ви йому дали тільки три конфети, а він і досі охороняє вас... Поки образите.
— Да, цікавий пес.
Мадмуазель Арйон це подобалось — і вона ще розказувала про талановитого пуделя. Сайгор мовчав. Вдарити ж собаку він не рішався, бо це б значило викликати ще один "скандал".
Хотів заснути й не міг: комарі дзижчали над вухом і палили руки й обличчя. Стихло. За стіжками важко дихала Тоня і щось незв'язно говорила. Студент мовчав. Зрідка верещала мадмуазель Арйон, і тоді незв'язно говорив тип.
— ...Ви не спите?
Сайгор повернувся. Сказала баришня Татьяна. Іще раз:
— Вам не холодно?
— Ні.
— Я думаю,— і засміялась.
— Що думаєте?
— Думаю — не холодно.
Несподівано фаркнуло: "ідіотка". Потім рахував до сотні: заснути. Хотів, щоб було байдуже, але дратувала баришня Татьяна, і інші баришні, що безцеремонними рухами в сіні чимсь щось тривожили. Просковзнула мисль — мабуть, від нуди — як клапоть туману: підлізти до Татьяни й навалитись, облапати її — один чорт, натякає ж сміхом!
Мадмуазель Арйон раптом стихла й важко задихала.
Тоді Сайгор не витримав: підвівся й пішов повз стіжки. Але не пройшов і десяти-п'ятнадцяти кроків — почув голоси. Потім знайомий мотив: тихо співав Григорій. Зупинився.
Будьонновець на коні,
Комісар в кареті,
А бідненькі партизани
Сидять в очереті,-
вивів Григорій і стих. Сказав жіночий голос:
— Бач, і сам співаєш! Чого ж ти так за комісарів?
— Дурна! — відповів Григорій,— сам я і комісар, і камуніст.
— І камуніст?
— І камуніст,— роздратовано сказав Григорій і враз іще випалив: — Хіба агітнуть тебе? Га? Ну от говори: ти знаєш, що таке "чон"? Не знаєш? Ну й мовчи!.. Відкіля ти? З вілли? Видно, що від бариньки... Ех! Щоб бариня вгарєла... много сахара поєла... Держись! Ще раз агітну!
— Хі! Хі! Куди поліз? Ач, який! Спершу полапай як слід!
— Що там лапать? Не кадетка ж? Ні?
Далі Сайгор не чув. Прийшов і ліг на своє місце.
Зареготала мадмуазель Арйон і голосно сказала:
— Сеньйоре, не спите?
Відповіли: студент, Тоня, Татьяна — не спали. Сказав тип:
— Майне кляйне медхен, у нас чудова фантазія. Сеньоре, айда на ставок купатися. Це ж прелість: купатись уночі.
Тільки Сайгор мовчав. Тоді підійшла до нього баришня Татьяна:
— Хіба ви не підете?
..Не думав, підвівся і взяв її під руку, потім інстинктивно нахабно прижав їй лікоть. Татьяна тягнула його: бігом! Побігли.
Зайшли всі в одну, здається, жіночу купальню. Тип роздягався поволі. Тоня прикривалася спідницею. Сайгор не купався. Мадмуазель Арйон звернулася до типа:
— Вам подобається моє тіло? Ви бачите?
Тип іще сказав якусь банальність, а мадмуазель Арйон спитала:
— Парле ву франсе? — і з розльоту полетіла у воду.
Говорив тип:
— У вас, Татьяно, чудове тіло!
Студент захіхікав. Татьяна мовчала. Сайгор уп'явся очима в темряву, в тіло. І в ту ж хвилину відвернувся, мов спіймав себе на якомусь злочині. Потім і Татьяна з розльоту полетіла у воду. Купались: і студент, і Тоня, і тип.
Через півгодини вийшли з купальні. Сайгор взяв знову під руку Татьяну. Від неї пахло свіжим тілом, тому ще більше дурманило голову. Всі побігли вперед. Татьяна й Сайгор пішли через кручу.
Простори закутав темний серпанок ночі. Далеко за ставком лунало перепелине поле. Поверхня сріблясте сковзалася до верболозів.
(Продовження на наступній сторінці)