Схотів пропасти сам, так пропадай.
Навіщо ж ти підмовлюєш і других!
Герцик
Панотче!..
Анастасій
Послухайте, миряне. Хто з вас піде
За їм, той буде ворог християнству,
I я, по власті, Богом мні наданій,
Запрет на всіх кладу. Проти закона
Так діяти. Тепер свята субота:
Тоді хотіли в церкву, от і можна!
Відперта церква. Що ж ви стоїте?
Ходімо.
( Повертається ).
Народ стоїть.
Герцик
(в серцях кидається до його)
Ти, мабуть, з’їв од ляхів прочуханів,
Ну, їж; ну, кланяйся їм – вони ще раз
На щоцях обірвуть тобі волосся!..
Чого ж ти люде добрі зводиш, попе??
Анастасій
Ходімо, добрі люде, швидче в церкву,
Бо сонечко звернуло вже на захід.
Герцик
Стій, стій – не ворушись! Я дам тобі!..
Петро
Семене, що ти? Блекоти об’ївся!!
Гов! Хлопці! Що ви стоїте, безумні!
Не бачите, він – мабуть, одурів!
Священика!.. Ах, бісів син – анцихрист!
Ох, супостат!! Рука твоя проклята
Посміла!!!
Народ обступа Герцика.
В’яжіть його!
Герцик
В’язать?! Ах ти, стара собака!.. Як?
Мене в’язать?.. Кишки тобі скоріш
Я розв’яжу шаблюкою сією,
Ніж ти до мене смітимеш торкнутись!!
(Обмахує коло себе шаблею).
Стонадцять вам чортів! Гидкі поганці,
Підніжки недовірців, отщепенці,
Ви – байстрюки, жіноцькії підхвістки!
Іуди всі – Христа продали вдруге!!
Вам всім, бачу, дать по десятку злотих,
Так ви хоч зараз в нехристи радніші…
Чорт з вами!
(Обертається назад).
Будьте ви прокляті повік
Од Бога! Хай забуде вас, як ви
Його забули! – Йдіть собі на піч
Коло жінок качатись – ото ваше!
А я – за себе сам-один ісправлюсь…
Народ
Семене! Брате! – Ми твої усі:
Роби із нами, що ти схочеш, всюди
Веди нас вправо, вліво – хоч куди,
На муку, на смерть, в пекло… Ми радніші…
За віру православну, за родину!..
Анастасій
Семене Герцику, утихомирся!
Послухай лиш мене… Твоя єсть воля –
Хоч вважиш, хоч не вважиш, се як знаєш,
Тільки послухай…
Герцик
Що там буду слухать?
Небісь, хоч ти і піп, і свят закон
Толкуєш, та я й сам, що діять, знаю.
Анастасій
Я знаю й вірю, друже. Ти на мене
Розсердився, то овсі дурно, друже.
Хіба я раджу, щоб ляхам коритись,
Абощо? – Ні, Семене мій коханий!
Хай Бог спаса: душа у мене руська.
І так мені на світі жити важко…
Так важко, брате, що огненну муку
У вічнім пеклі я б радніш прийняти,
Ніж мучитись, на теє дивлячися,
Як віра православная страждає
І добрий наш народ бідує гірко…
Та тільки те, що все мені вас жалко,
Тим жалко, що, мість визволення й щастя,
Залучите ви нове бідування!
Бо з чвари вашої добра не буде;
Половлять тільки, та ще більше будуть
Втісняти – от і все! А моя рада:
По-моєму, відправить до гетьмана
Хмельницького тихенько і прохати,
Щоб він ізмилувавсь – прислав нам поміч;
Бо ми вже страждемо не в міру. Так!
Тоді б ми вислобонилися, вражих
Ляхів повиганяли б геть відсіль,
І то не так, як виганяли другі,
Що переріжуть всіх та перетоплять!
Спаси від сього, Боже! Гріх великий
Відплачувать злочинцям по-злодійськи;
Бо нам не помсти треба, а слободи.
Чужестранець
Пан гетьман вам поклон свій посилає,
І оцей лист велить вам прочитать.
(Чита).
"Дознались ми, що у Переяславі
Ляхи втісняють руських і що досі
Не вислобонились переяславці.
Отим оце, кохані православні,
П’ять тисяч війська посилаю в поміч.
Повибивавши всіх ляхів проклятих,
У місті з нами славте, діти, Бога,
Що спас свій люд від тяжкої недолі".
Петро
Як?
Чужестранець
Так.
Шум між народом.
Герцик
Вони сього не стоять та й не хочуть.
Чужестранець
Готове військо: я його привідця.
Увечері, як стане вже смеркати
Й католики в костьол свій ізберуться,
Намітьте кожний дом, де лях живе,
Ударте в дзвін і ріжте супостатів;
А ми, почувши, явимось зараз,
Оступимо кругом весь Переяслав,
І ні одна проклятая душа
Не вихопиться відсіля із пекла.
Уранці всі ви будете слободні,
І день святий Великдень буде двічі
Святіш для нас: умісті з воскресениям
Христовим ми святитимемо й наше
З пекельної неволі визволення.
Уранці всі ми будем християне,
Увечері сьогодні будем звірі.
Щоб шани із ляхів не дать нікому,
Щоб ні єдиний не утік від смерті,
Катуйте їх; маненька дітвора
Щоб іспеклась у полум’ї сьогодні…
Щоб завтра не було тут лядського і духу,
Бо так велить вам Пан Вельможний Гетьман!
Всі
Смерть католикам! Смерть їм, супостатам!
Весь рід скоренимо!
Чужестранець
Не дуже-то гвалтуйте, щоб не вчули.
Ти, Герцику, вернеш свою коханку;
А ти, роззяво, свою матір. Всім
Розвага буде вранці.
Петро
Хто ти,
Кумедний чоловік? Скажи, будь ласкав,
Наш визволителю, хто ти такий?
Чужестранець
Лисенко!
Усі з криком до його кидаються; розпроси, шум, гвалт.
Тихше, тихше!
Голоса
Як? Що? Хіба вже мертві устають?
Коханий, милий батьку! Визволитель!
Чи, мабуть, се брехня, що вражі ляхи
Тебе убили? Ні, увесь на ранахі Правда!
Чи ти живий, чи ти воскрес із мертвих?
Мана! Мана!
Лисенко
Ні, не мана – Лисенко, люду добрий!
Лисенко я… Вам чудно, дивно бачить
Мене з труни уставшого? Вам страшно
Мерця живим углядіть! Не дивуйтесь,
Що для свого народа милосердий
Господь творить такії дивні дива.
Я знаю, братці, рознеслася чутка,
Що вороги Лисенка доконали,
Закатували голодом в темниці;
Що обомлілі руки вже не в мочі
Висмикувать серця у їх; що ноги,
Швидкі на їх погибель і мучення,
Вже не піднімуться, і що одна
Душа його безсильна, дивлячися
На гірку долю милої родини,
Літа над нею соколом по хмарах,
І, бачачи братівське лихо, стогне,
І даром поривається, як хвиля,
Що по Дніпру в негоду походжає,
Клекоче, рветься, сивим пилом хлиська,
Хотіла б наче берег весь залити,
І вихопитись із стрижня не мусить…
Так, братці, так; ся чутка справедлива.
Я справді вже мертвець: я вмер для миру
І для себе. Вже я не чоловік;
Вже я не той Лисенко, що між вами
Колись найліпшим козаком здавався
Й поперед різвої кравчини жахом
На коню вороному вигравав…
Того Лисенка вже нема… Зостався
Якийсь каліка, хворий, перебитий,
Як дерево підрублене… Отой,
Що називається Лисенком. Чудо,
Опудало – шульпік лякати, стовп
Потрухлий – от тепер Лисенко ваш!
Так, братці, я вже вмер. Се тінь моя
Прийшла до вас, свій рідний Переяслав
Кохаючи, спасти своїх братів:
Тобі, Семене, узвернуть коханку,
Тобі – твою безщасну матір, церков
І божу службу для тебе, панотче;
Усім оддать худобу і слободу
І відомстити ворогам за смерть,
Так відомстить, щоб через двісті років
Їх правнуки Лисенка споминали…
Петро
Так, він! Лисенко він! Лисенко наш!!
Як се тебе я не признав і досі?
Герцик
Мій брате!
Один з народу
Скажи ж нам, як ти визволивсь?
Лисенко
Через господню поміч. Вишневецький,
Не переспоривши мене у муках,
Що він і я вигадували порізь –
Я на ляхів, а він на руських, хитро
Хотів мене ізлапать і миритись
Був захотів… А я собі на думці…
Ми вмовилися дати війську пільгу
На місяць. Я ж тим часом намагався
Убратись у Немирів… Аж на лихо
Вони самі й над нас були лукавіш!..
Увосени стояв я нишком з лагрем.
Як гульк! – опівночі мене збудили
Якісь крики… Я прочиняю й бачу:
Стоять ляхи із голими шаблями.
Я спохватив шаблюку і рішився
Хоч і пропасти, так щоб не без слави.
Отут-то, братці, я руки ізбавивсь
І ока правого, і сі шрами
Скрізь по лицю зостались з тої ночі…
Я бився, як скажений вовк, одначе
Мене зв’язали й повезли в Немирів…
Аж затрусився Вишневецький, як
Ізблизьку подивився на Лисенка!
Велів вести мене зараз в тортури…
Мене пекли, сікли, обидві ноги
Гарячими залізами скували
І кинули у льох, щоб з пацюками
Та з жабами голодну смерть прийняти.
Вже сьомий день ісходив – я лежав,
Охлялий, хворий, слабий… Ледве-ледве
Душа у тілі, й смерті дожидався…
Як тут мої голінні гайдамаки
В Немирів увірвались. Горе й лихо
Настигло на ляхів! Пан Вишневецький
Мерщій утік. Котрі ляхи поспіли,
Пішли за ним; котрі зостались там,
У полум’ї та у залізах гибли…
Почувши мою долю, гайдамаки
Мене мерщій вислобонили. – Братці!
Багацько лиха я ляхам подіяв,
Багацько християнських городів
Повизволялись через мене…
А рідний Переяслав мій… Останній
Раз, може, я над ворогом потішусь, –
Нехай же раз сей буде за родину!
Сьогодні ввечері ви всі слободні:
П’ять тисяч війська к вам прийшло на поміч,
П’ять тисяч, братці! – Тільки з тим варунком,
Щоб ні одна душа з вас не посміла
Над ворогом ізмилуватись! В серце
(Продовження на наступній сторінці)