Петько думав про те, що тепер він ніколи в житті не хитруватиме, аби дістати грошей. Адже Крутивус дуже серйозно переговорив з батьком, і той дав слово честі більше не пити, а стати нарешті порядною людиною. І ще дільничний сказав, що батько хоче повернутися до Петька та його мами…
А Мінімакс думав про те, що через деякий час — уже зовсім-зовсім скоро! — він побачить Драконію і зустрінеться з такими ж, як і він, дракончиками. Думав він також, що неодмінно повернеться на Землю, коли настане його час, і розшукає своїх друзів, яких щиро й назавжди встиг полюбити…
І про що б кожен не думав у цю мить, всі однаково думали, як гарно, коли дуже й дуже різні, зовсім несхожі між собою і, здавалось би, несумісні живі істоти — люди, кіт, птах і навіть дракон! — чудово розуміють одне одного і можуть бути справжніми щирими друзями!..
Та ось Мінімакс, який сидів найближче до вогнища, ворухнувся і зовсім тихо мовив:
— Пора…
Він підсунувся ще ближче до багаття, довгастим язичком лизнув полум’я, вихопив кілька яскравих жарин і, не кривлячись, ковтнув їх. Тоді відбіг у темряву і вже звідти гукнув:
— Прощавайте! Лечу!
— Прощавай, Мінімаксе! — загукали дружно Максим, Петько та Креня, а Рекс тільки голосно й проникливо нявкнув, бо поки що не вмів говорити, хоч усе чудово розумів.
Друзі побачили, як із трави, де сховався Мінімакс, вихопився сліпучо-білий язик полум’я. За ним — іще один, і ще…
За мить вони злилися в потужний яскравий струмінь, що знявся вгору і перетворився на вогненну кулю, яка почала швидко-швидко віддалятися в небо.
Скоро куля зробилася маленькою, злилася з зірками Чумацького Шляху — і розтанула поміж ними…
У цей час на балконі у місті стояли Олег з Лізкою і до болю в очах вдивлялися в серпневе небо, густо засіяне зорями.
"Невже так і не побачимо Мінімакса? — з тривогою думали брат і сестра. — Невже так і не помахаємо йому?"
Раптом над горизонтом з боку Круглика вони помітили яскраву зірку, що швидко прокреслювала небо.
"Невже — Мінімакс?!" — блискавкою майнула у дітей думка, і вони міцно схопилися за руки.
А зірка піднялася до Чумацького Шляху, пригальмувала свій рух — і раптом почала кружляти серед інших зірок.
— Дивися! — вигукнув Олег, усе зрозумівши. — Зірка щось пише!
Затамувавши подих, брат і сестра широко розкритими очима уважно стежили за рухами зірки.
Ось з’явилася літера "Я"…
За нею — літери "ПО"…
А тоді, вже швидше, — "ВЕРНУСЬ"…
Олег та Лізка скрикнули від радості і щосили замахали руками.
А зірка спалахнула ще яскравіше, наче побачила їх, і широкими — на півнеба! — рухами виписала останнє слово:
МІНІМАКС!
А тоді зникла у таємничих глибинах космосу…