Спершу ми розсіялися по світу, хоча й вели початок з Київської Русі. Хто оселився в Скандинавії, хто аж до Африки залетів, а кого доля закинула у нетрі тайгові…
Перші кілька століть нам жилося спокійно. Та от люди почали подорожувати, забиратися в найглухіші джунглі й найдальші пустелі, — і знову настав кінець нашому спокою. То тут, то там мандрівники натрапляли на поодиноких представників драконячого роду — і влаштовували за ними справжню гонитву.
Одного чудового дня всі дракони Землі злетілися в тайгу, на далеку річку Тунгуску, на таємну раду та й вирішили полишити Землю, поки не знайдуть спільної мови з людьми.
Сказано — зроблено!
Однієї зоряної ночі всі дракони стартували з Землі в напрямку сузір’я Дракона. Поскільки їх було чимало, то вони трошки пошкодили тайгу при старті: обпалили та повалили дерева. Між іншим, ваші вчені вважають, що це впав, як вони його називають, Тунгуський метеорит і повалив дерева. Так знайте: це стартували дракони! А полум’я, котре дехто з людей бачив при цьому на небосхилі, виривалося з їхніх пащ. Адже дракони літають не за допомогою крил, як думаєте ви, а хвостами вперед, наче ракети, і при цьому вивергають полум’я. Крила нам — замість стабілізаторів, а оці ось рогові лусочки й щитки, — Мінімакс виразно поляскав себе по голові та спині хвостиком, — захисний шар, що згорає, коли ми долаємо атмосферу.
— Ой, як цікаво! — вихопилося в Лізки, очі якої аж світилися в півтемряві халабуди. — Майже так, як у наших космонавтів!.. А далі, що було далі?
— Коли дракони долетіли до сузір’я, вони знайшли там невеличку планетку, дуже схожу на Землю, й оселилися на ній.
— Як же ви там живете?
— Точно я поки що й сам не знаю, — відповів Мінімакс, — бо в нинішньому своєму вигляді там ще не бував. Адже в мене закладено тільки головну інформацію від попереднього дракона, який перетворився на яйце, з якого з’явився я. А мій попередник, на відміну від мене, не вмів більшати чи меншати, а міг лише робитися невидимкою.
— Отже, — втрутився в розмову Креня, — кожен дракон може щось таке, чого не може попередній?
— Так, — кивнув Мінімакс. — Щоб ми менше сумували без прабатьківщини — рідної Землі.
— Максику, — раптом тихо промовила Лізка, — виходить, і ти перетворишся на яйце?.. — І оченята її враз наповнилися слізьми.
— Виходить, так, — посміхнувся дракончик. — Але станеться це не так уже й скоро, принаймні для мене. Адже на Драконії, куди я повернуся, час іде зовсім не так, як на Землі. У вас пройде місяць — у нас століття, у вас день — у нас рік. Тому й живемо ми, за вашими земними вимірами, дуже довго. До речі, випробування, які чекають на мене після повернення на Драконію, триватимуть аж до початку вашої земної весни… — Тут раптом Мінімакс замовк і крізь віконечко поглянув на небо.
— Що ти там побачив? — спитав Олег.
— Дивлюся, що вже вечоріє: скоро мені готуватися до старту.
— Як?! — вихопилося в Лізи. — Ти вже кидаєш нас?
— Так треба… — зітхнув дракончик, бо вже встиг страшенно прив’язатися до цього симпатичного дівчатка. — Адже мій інкубаційний період кінчається. Отже, тільки-но небо візьметься зірками, я зорієнтуюся по них і полечу.
— А ти не можеш лишитися в нас? — благально зазирнула дракончикові у вічі Лізка.
— На жаль, ні, — відказав Мінімакс. — Я мушу повернутися на Драконію. Та й люди ще не готові спілкуватися з нами.
— А ми?! — вигукнув ображено Олег. — Хіба ми не люди?
— Звичайно, люди, — заспокоїв його Мінімакс. — Але ж не всі такі, як ви… Та ви не побивайтесь — я неодмінно повернусь: адже я теж маю перетворитися на яйце. А ми це робимо виключно на Землі.
— Коли це ще буде! — зітхнув Олег.
— Не так і довго чекати, як тобі здається, — мовив Максик і хотів ще щось додати, але в садку несподівано хруснула гілка і щось важке гупнуло об землю.
Всі, хто був у хатинці, вибігли в садок.
Перед ними на траві під яблунею сидів і злякано потирав забиту спину… Петько Психолог!
— Як ти сюди потрапив?! — наскочив на хлопця Креня. — Шпигуєш за нами?
— Ти не дуже, — відмахнувся від птаха Петько. — Сам донедавна таким же був.
Креня ображено замовк — а що він міг сказати? — та Олег насунувся на Петька і грізним голосом наказав:
— Ану, розповідай, що почув!
— Все, — підвівся нарешті Петько Психолог. — Але я нікому не скажу! От вам слово! — Він ударив себе в груди. — Мені вже так набридло моє життя, що годі й казати.
— Що саме? — не зрозумів Олег.
— Ну хіба мені потрібні оті гроші, що я у вас виманюю? Та нізащо в світі! Але батько — ви ж знаєте! — ніяк не кине пити, от і ганяє мене на всякі заробітки, щоб йому гроші добував, — Петько опустив голову й гірко схлипнув.
— А ти не давай! — вихопилося в Мінімакса.
— Еге ж, не давай! Так він тоді мені я-ак дасть!
— Треба поговорити з Крутивусом, — запропонувала Лізка. — Нехай побалакає з твоїм батьком.
— Уже балакав, — махнув рукою Петько. — Батько весь час обіцяє кинути, а потім знов починає… Ну що, берете мене до своєї компанії? Я таке знаю про Ізольду, таке-е!
— Без тебе знають, — стріпнув крилами Креня.
— Може, й знають, та не все, — заперечив Петько. — От, скажімо, про банки: що там у неї?
— Гроші, — кинув зневажливо Креня.
— А синуля її чим займається?
— Дурить людей!
— А от і не тільки! — зрадів Петько. — Він постачає матусі яйця — сотнями!
— Ну то й що? — не зрозумів Креня.
— Ага, я ж казав, — не знаєте! — переможно усміхнувся Петько Психолог. — А я все вистежив, поки тинявся без діла. Так-от, щоб знали: ніякі в неї не свіжі яйця, а звичайні магазинні. У неї весь холодильник ними забитий: Бобчик привозить, коли по квіти приїздить. Ночами вона змиває з них нашатирем штампи, підігріває трохи, а тоді продає, як щойно знесені, тепленькі, уп’ятеро дорожче! А назбирає пачку грошей — і в банку!
— Про банки ми вже чули, — перебив Креня. — А таке ти бачив? — Птах видобув з-під крила пом’ятий папірець і поклав його перед Петьком.
Друзі схилилися над папірцем, і Олег вголос прочитав… заповіт Ізольди!
— Звідки це? — здивувався Олег.
— Я роздобув! — гордо повідомив Креня.
— Стривайте, — раптом перервав розмову Мінімакс, який досі мовчав і про щось зосереджено думав. — Здається, я зрозумів, як потрапив до вас!
Всі обернулися до нього.
— Мабуть, яйце, в яке перетворився мій попередник, потрапило разом з іншими яйцями до Ізольди, а вона й продала його вам!
— Точно! — підскочив Олег, та враз спохопився: — Але ж на шкаралупі зоставався штамп. Чому вона його не змила?
— Дивак, — усміхнувся Мінімакс, — ти ж бачив, що штамп не змився навіть в окропі! Мабуть, Ізольда подумала, що ви не помітите, — от і підсунула вам яєчко із штампом! Не пропадати ж добру.
Олегові стало трохи прикро, що його так ошукали. Але ж завдяки цьому випадку вони зустрілися з Мінімаксом! Заради цього можна знехтувати образою.
Раптом Креня спитав:
— А як же твоє яйце попало до Ізольди?
Всі знов глянули на дракончика.
— Сам не знаю, — розвів передніми лапками Максик, та враз ляснув себе хвостом. — Здогадався! Мій попередник приземлився десь поблизу, а коли відчув, що починає ставати яйцем, почав шукати затишок — і набрів на курник Ізольди.
— Так, напевне, й було, — погодилися всі, бо інших пояснень не знайшлося.
— А що робити з оцим? — показав Петько на заповіт.
— Треба поспішати, — заметушився Креня. — Ізольда може помітити, що папірець зник: я його витяг крізь задню стінку шухляди, яка відвалилась, — і переховає гроші в інше місце.
— Я її затримаю, — запропонував Петько, — а ви біжіть до Крутивуса.
— Домовились! — кинув Олег. — І ти, Креню, з нами.
— Нізащо! — жахнувся птах. — Тільки не я! — Він усе ще побоювався міліції.
— Тоді я з Кренею гайну до озера, — запропонувала Лізка. — Познайомлю його з Максимом та й Максика скупаю: онде він весь у пилюці. А Олег нехай біжить до Крутивуса.
Всі погодилися з малою, і вже за мить кожен мчав у своїх справах.
10. СТАРТ МІНІМАКСА
Над озером стояла вечірня тиша. На Лізку, Креню та Мінімакса війнули духмяні пахощі лугових трав. Вода в озері ледь сріблилася, і раз по раз у маленьких чорних, наче полакованих, хвильках спалахували відблиски перших зірок, що вже засвічувались на небі.
Ліза підбігла до Максимового куреня.
— Оце так гості! — вийшов з куреня аспірант-сторож разом із щасливим Рексом, який уже встиг полюбити нового хазяїна. — Ну, що новенького?
Перебиваючи один одного, друзі розказали Максимові про все, що сталося в селі.
(Продовження на наступній сторінці)