[265] Барзе — дуже. Все це старовинні українсько-литовські вирази, що їх тоді вживали.
[266] Познаває — пізнає.
[267] Іскритись — укритися.
[268] Тоно — тільки.
[269] Ізбестився — здичавів.
[270] Півчвартаста — 350. Все це — старі вирази.
[271] Буква — плід, насіння букове.
[272] Пасіка — галявина, а не в сьогоднішньому значенні.
[273] Журавлів на Волині називали: "веселики" — щоб "жури не накликати" словом "журавель".
[274] Журавлі дуже легко звикали до людей, ішли як їх кликати, дозволяли себе гладити; ніт — старий вираз замість "ні".
[275] Ґервіс, ґерва — литовське слово, яким на Литві називали журавлів.
[276] Кружалиці — покраяні до сушення яблука й грушки; губи — гриби.
[277] Пустопаш — без догляду; бахмат — татарської породи кінь: невеликий та волохатий
[278] Солільник — що "засолював", консервував у солі.
[279] Корделяс — дика, ловецький ніж; оштєп — спис (литовські слова); їзда! — їдемо! — старе українське слово.
[280] Сиз-орел — не "русицизм", але стара, українська форма.
[281] Як став — "я тут стою", старовинний вираз; тра — треба.
[282] Історично: з роду Масальських, що мали землі на Литві й коло Володимира Волинського двох святих було у Лаврських печерах.
[283] У Дубні був домініканський кляштор.
[284] Хова — вихователька, з московського на Україні казали: "няня"; хова— старовинне, українське слово.
[285] За старі часи діти не знали що таке гроші і яку ціну мають. Їх цьому не вчили.
[286] "Чорнина" — дуже смашна, литовська юшка з дичини.
[287] Так бувало за старі часи на Україні й на Литві. В Еспанії — за дитячі роки авторки — їли всі за одним столом, до останнього слуги. У літньому мешканні авторки, коло Сан-Люхар, на самому півдні Андалюзії, було крім слуг і працюючих ще 16 пастухів (випасали биків на "корріди" — бої биків). І всі, до останнього підпаска, сідали до обіду й до вечері за одним столом із панами.
[288] Билиці — дійсність, те що "справді було".
[289] Милостива пані — не "чехізм", а стародавня, українська формула.
[290] Угри — Мадярщина; "од від нас" — вираз із Підкарпаття, де втрималось чимало архаїчних форм.
[291] Хитрі — зручні, вправлені; надпис цей на радниці в Бардієві існував аж до другої світової війни.
[292] Гудець — музика, музикант; странний — мандрівний.
[293] За середньовіччя було таке переконання, що будівля тримається ліпше, коли розчинять вапно яйцями, а не водою. У такий спосіб будовано за Карла IV й славний Карлів міст у Празі. Це історичний факт.
[294] Лікувальні купелі, лічива вода; Орсаг — шлях. Мадярське слово, яке ще й досі вживається як "українське" на ГІідкарпатті.
[295] "Води довольні" — підкарпатський вираз — "води досить"; невля — голота, голитьба, жебрак. (Підкарпатський вираз.)
[296] Най заплатить пан Бог — не "чехізм", а старий наш вираз.
[297] Уконтентований — задоволений; сторонники православ’я на Україні замінили слово "пан" (уважаючи це за "польонізм") словом: болярин, від московського "боярин".
[298] Взивати — прозивати.
[299] "Йов регельт" — доброго дня, "Йов регельт киванок" — доброго дня бажаю (по мадярськи).
[300] За ялмужну. — В тому, як говорить Ковдуш, авторка дала взірець того, скільки було у старовинній українській мові чужинецьких висловів, виразів, так само стільки було там і старослов’янських форм.
[301] "Брати Струсі" — про цих "братів Струсів" є дума, дуже улюблена кобзарями й лірниками.
[302] Ік мені — до мене, стара форма, на Підкарпатті вживають її ще й нині,
[303] Теплий-найтеплий — паркий, дуже теплий, старовинний вираз, на Підкарпатті ще й нині вживають його; захолод — холодок, тінь.
[304] Тарантовий — чорно-білий.
[305] Очертом — тобто: кругом, по лінії берегів.
[306] Притьмом — настирливо. За ті часи, повінчані в церкві молоді не сміли мешкати разом, доки не відбулося "весілля", тобто — весільна врочистість з обрядами. Бо в церкві — це був "шлюб", а "весілля" — весільна вечеря з піснями і обрядами, що часами були дуже старовинні — аж від поганської доби.
[307] Пиво варили дома, вино купували або від мадярів, або італійське.
[308] Бурграв — каштелян, управитель чи "домосправець", як тоді казали ще, замковий; мечники — виробці мечів; ножевики — робили тільки різні ножі, але не зброю; вірменів у Львові, за ті часи було багато; замкнувем — замкнув.
[309] Темний — сліпий; позирає — бачить; през — скрізь, через; живота — життя. Старі вирази.
[310] Поламни — зламай; проміждо — між собою; лаціна — латинь; веремія — заколот; ож — хоч би; снов — знову.
[311] Приліжно — пильно.
[312] Легенда про "щасливу країну, попа Івана, де нема зла, хворіб, несправедливости і самої смерти", — була популярна тоді по цілій Европі.
[313] Богочтець — що шанує Бога; адамант — диямант, якому приписували чудодійну силу.
[314] Український "відгук" легенди про Св. Ґраля!.. Авторка чула цей переказ саме від сліпого лірника, під Київською Лаврою.
[315] Підлий, підліший — поганий, гірший; вживали це слово в такому глузді.
[316] Рід анемони, червоної барви. Приписували їй вплив на полегчення хворіб серця.
[317] Вирази, які авторка чула від кобзарів та лірників, якими цікавилась, бо бачила в них "спадкоємців Гомера" на українській землі.
[318] "Додавати жалощів" — прикрашати спів хроматичною треллю.
[319] Старовинний вираз, не русизм.
[320] "Челядна ізба" — не "русицизм", а старе, українське слово.
[321] У замках були свої ремісники на всі потреби
[322] Ісхожає — доходить.
[323] Старовинний наш вираз.
[324] Сатанаїл — наймення Диявола у народніх, українських апокрифах.
[325] "Баніта" — вигнанець; хирен — слабий; ся — себе (стар, форма).
[326] Цю легенду авторка чула від прочан, що приходили до Лаври й залюбки розповідали "дівчатам нерозумним" подібні речі. А що авторка на такі "влови легенд" ходила одягнена в українське вбрання, з намистом і стяжками, то побожним прочанам і в думку не могло прийти, що дещо з цього колись буде надруковане.
[327] Странний — мандрівний.
[328] "Зілійниця" — жінка, яка знає лікувальне зілля та як його приправляти й що ним лікувати; сушарня — не тільки місце де сушать овочі ("крижаниці") чи гриби, але й така "лябораторія-лікарня" зілійниць, що їх мали в кожному литовському замку. За ту добу, про яку йде оповідання, на Волині був ще великий вплив Литви.
[329] "Сивак" — горщик із "чорної" глини, яка при випалюванні ставала сірої барви. Такі горщики робили на Волині. На Київщині — переважно у Василькові, — виробляли горщики із глини червоної; на них яскравіш видно грецький вплив. На Волинських — цього вплину нема.
[330] Намисто з глини, випаленої, полив’яної, також. Бо скляне намисто за ті часи було дуже дороге, майже в однаковій ціні, як справжні коралі звані: "добре намисто" або бурштин. Але бурштину дівчата не носили. Було це "вдовське намисто", бо вдови коралів не носили.
[331] 3 Угрів —із Мадярщини. За ті часи, українці з Мадярщини (Підкарпаття) мали постійний зв’язок з українцями на Великій Україні (Придніпрянщині); "босорканя", "босорка" — відьма, мадярське слово. Авторка ще знала одну таку "босорканю"-зілійницю.
[332] Коливо — риж із родзинками й медом, ритуальна страва-офіра (згадка на поганські "офіри мертвим"!), якою "коливали" — очевидно, назнаючи цим рух офірний при богослужбі за мертвих. По богослужбі "коливо" розділяли між тими, хто брав участь у тій богослужбі: духовенством (про яке була звичайно окрема порція на окремій тарелі), та кревняками й приятелями померлого.
[333] Шинку, пушти — замість: синку, пусти; "Матінки" — стародавній, друїдський культ "Матерей усіх речей", який зберігся дуже довго в литовських повір’ях; стверджує гадку, що литовська, поганська віра була друїдизмом; заздалигоди — заздалегідь, старовинна форма.
[334] Морена — богиня смерти у слов’ян.
[335] Одрина — спальня, старе слово.
[336] Це — не фантазія авторки, але історична деталь.
[337] "Римськими вікнами" називали тоді вітражі: вікна, зложені із барвних частин скла.
[338] Історичний факт: були це жиди з Праги, які, власне, розбудували Бердичів, що своєю архітектурою вузьких вуличок сильно нагадує празьке "гетто" — жидівську частину міста Праги.
[339] Ірха — груба шкура; інтролігатор — майстер, що робить палятурки на книги.
(Продовження на наступній сторінці)