Адріель — ще в Енгаді чув про Раббі Назаретського. Але напевно ніхто й нічого не знав.
Тільки те, що мертвих воскрешає.. гріхи прощає... хліб розмножує, вітру й бурі розказує...
Піти б послухати того Раббі? Він бо й всі хвороби лікує.. цікаво, як саме? Але, щоб люди пальцями на Адріеля вказували? Мовляв, "біснуватий" з-понад Асфальтового моря прийшов зцілитись!
Ні! Воліє не бачити Раббі, аби тільки на нього самого, Адріеля, не дивились люди, "як на заклинача гадів!"
Коли в купі каміння, що з нього щовечора відкидав "день минулий", лишилось не більш як з десяток камінців, Адріель вирушив зі своєї пустині.
Обминав міста і села. А серце радісно летіло вперед — як молодий назустріч нареченій у день весілля.
Словом привітним, усміхом лагідним зустрів юнака Азмавет.
У мовчанні вислухав все про іспит, що розповів йому учень.
І вгас промінь радості на старечому обличчі:
— Таж не дотримав ти, сину, іспиту, — озвався сумно. — Ще й правило наше порушав..
— Я ж боровся зі спокусою, отче!
— Як той, що зі страху перед життям відбирає його собі власною рукою..
— В пустиню пішов я...
— Щоб зберегти чистоту свою...
— Переступив ти через мертве тіло нареченої..
Адріелем пересмикнуло. З фалд його одежі випала анастатика і відкотилась сухою кулькою під ноги Азмаветові.
— Добровільне мовчання наложив я — як печать — на уста свої.. — боронився юнак.
— Чи на те, щоб словом нікого не ранити? Чи з погорди до ближнього, сину? Не уста — серце твоє було німе й глухе. Душа твоя, як ця рослина — торкнувся пророк анастатики кінцем своєї патериці, — не розквітла в пустині.. Лишилась більш мертвою, як та донька Іаїра, що воскресив її від смерті і марних жалів Раббі Назаретський.. Ми, в Енгаді, мертвих не воскрешаємо. Ледве вміємо помагати хворому тілу. Тож, по правді кажу тобі, сину: не до нас, а до Того, хто мертвих воскрешає, сліпим зір вертає, іди! Послухай науки Його.. подивись на вчинки Його.. Коли ж оживе дух твій й серце твоє — вибери свою путь. Якщо озветься в тобі любов до роду твого — вернись до батьків.. візьми за жінку ту, що воскресив — може, саме для тебе! — Гість Весільний з Кани. Коли ж будуть для тебе братами — ближніми всі, й тужитимеш по Великій Любові — прийди до нас.. Рай бо в пустині, сину, знайде тільки той, хто не принесе до неї весни в серці своєму..
Примітки:
1. "Пророк" був офіціяльним титулом старшого у храмі у єгиптян, від яких ессеяни взяли багато дечого, як то: приписів, правил і т.п.
2. Правила ессеян — автентичні
3. "Ассайя" — жидівське висловлювання назви "ессеяни", яку прийняли інші народи — не гебрейського племені.
4. Кармель
5. По свідоцтву Ембліха (IV ст. на Р.Х. ) "De Pythagorae vita". III. 15.
6. Історично.
7. "Терапевти" називали жерців, які займались виключно лікуванням хворих та приготовленням ліків.
8. Ессеяни не тільки не їли тварин, але й не носили одежі з вовни та взуття зі шкіри. Цікаво, що Пітагор дотримував цих принципів все своє життя, до самої смерті.
9-10. Такі правила у ессеян були.
11. Аромат олеандрів, дійсно, отруйний.
12. На Сході, як і в Іспанії, люди розрізняють "смачну" від "несмачної" води.
13-14. Назви олеандра, вживані в Палестині.
15. Загортку спускали низько на обличчя, щоб захищала від сонця.
16. Не змішувати перців, що ростуть кущами (многолітні!) з однолітнью паприкою, що дає червоні та зелені, також жовті стручки. Справжня українська назва паприки — "перчиця". Перець дає круглі зернятка, гострі на смак; деякі сорти мають ці зернятка ще й запашні, тому звуть їх "запашний перець".
17. Такі кактуси ростуть і в Іспанії
18. Мертве море звали також Асфальтовим морем.
19. Шматки асфальту, що плавали Мертвим морем, називали "земською смолою".
20. Цей пруг — ніби від глибокої розщелини на дні Мертвого моря, з якої виступають випари. Так висвітлювали це явище перед якимись 60 чи більше роками, коли бачив його мій вуйко — римо-католицький священик, який розповідав мені про явища, які бачив у Палестині та показував різні фотографії та рисунки, що привіз звідтам. Я сама у Палестині ніколи не була. (від авторки)