Л у к а. Дамо! Тепер робота буде. То й не було за першого етапу революції, коли йшли бої та руйнування! А от за другого буде! Наприклад, тепер: коли будується нове життя, то я думаю, що й про любов можна буде подумати.". Бо любов — це не розвага та й не мрія, як це в Ілька, а теж функція, от! (Показав рукою, аж м'язи випнулися). Функція!.. (Раптом рука розгинається). Стривайте! Зараз засідання ревкому, і мені треба доповісти про новий розподіл функцій у моїх підсекціях... Так сказати, що прапор за годину буде?.. Я забіжу, і тоді вже що?.. За годину я буду. (Біжить).
З і н ь к а. Заждіть на хвилиночку!.. Ви сказали, що в Ілька любов — як мрія. Яка це мрія?
Л у к а. Тільки й того, що грає на піянінах, а він зробив з неї мрію.
З і н ь к а. Так це та, що грає? Ви її бачили зблизу коли?
Л у к а. Ні! Я ще забіжу! (Біжить).
З і н ь к а. Треба буде подивитися на цю мрію...
На берегу сідіт дєвіца...
2
М а р и н а припала до вікна. С т у п а й нишком од неї ворожить на Євангелії.
М а р и н а (схвильовано). На хвилинку, таток! Сюди! До вікна! По той бік пройшов мужчина, здається, з люлькою. Ти постій і подивись, чи не повернеться він? А я побіжу до вікна в столову. Там краще видно... (Вибігла).
С т у п а й (постоявши трохи біля вікна, одійшов). Вигадала гратись у Нат Пінкертона... Ну, а я поворожу ще раз, тепер уже востаннє. На євангелію. Ні! Коли вже востаннє, то на "Кобзарі". Що буде, те й буде. Востаннє, Іване! (Діставши "Кобзаря", виймає всі стрічки-закладки, блакитні все та жовті. Кладе книжку на стіл. Тоді врочистий і суворий, кладе на книжку три пальці. Питає). Буде чи не буде Україна?
М а р и н а (вигулькнула з дверей). Ти дивишся, татку?
С т у п а й. Дивлюся! (По паузі, сам собі). Перший стовбик, тридцять третій рядок. (Розгортає книжку, одшукує місце). "Не вернуться запорожці, не встануть гетьмани, не покриють Україну червоні жупани..." (Гірко хитаючи головою). Цоки-цоки, цок-цок. Невже ж помилився? Невже й справді трюхи-трюхи — тікають старенькі з козачого степу, за обрій на безвік заходять? Похилили списи, як хрести? Ні! Ще раз — і тепер востаннє! Другий стовбик, сьомий рядок.
М а р и н а . Дивися, татку! Здається, він?..
С т у п а й. А не заважай мені, Маринко! (Розгортає й вичитує). "Згинеш, згинеш, Україно, не стане й знаку на землі..." (Містичний жах). Дак втретє ж — і тепер уже востаннє. Буде чи не буде?..
З
М а р и н а (з порога другої кімнати. Збуджено). Буде!
С т у п а й (сердиться). Не жартуй!
М а р и н а . Буде, мій сивенький ворожбите!
С т у п а й. А ти що — в Піфію обернулась, чи що?
М а р и н а . Коли хочеш, то так. Старі автори переказують, що спочатку Піфія — це була прекрасна молода дівчина. Вона віщувала в церкві на камені Омфалос, що значить — центр землі. На брамі був напис: "Пізнай себе". І я зараз буду віщувати. Омфалос! Українцю, спізнай самого себе! Буде! (Її справді охоплює якесь незвичайне піднесення. До батька). Підійди до вікна і стань! Тільки так стань, щоб з вулиці було непомітно.
С т у п а й. Навіщо все це?
М а р и н а (удаючи з себе Піфію). Перше, що ти побачиш, скаже тобі — буде чи не буде... По той бік, дивися, стоїть біля тумби мужчина.
С т у п а й (з гумором). Ну й вибрала!
М а р и н а . Дивися!.. (Грає що є сили кілька акордів з "Патетичної").
С т у п а й. Запалив люльку й пішов. Капелюха на потилицю насунув — яка зневага! І це такий герой роману?
М а р и н а . Це од героя! Наше гасло; "Люльку запалено!" Люльку контрповстання. Сьогодні! (Бурхливо грає кілька фрагментів з " Патетичної"). Цоки-цоки, цок-цок. Чуєш, таток? Мої вуса, чуєте? Сивенький чубок? Як мчать наші лицарі з околишніх хуторів?.. Ми напоготові. (Встає ще в більшому екстазі). Омфалос! Омфалос! Люльку запаленої (Аж закружляла). Дми тепер, північний, — не згасиш. Ще більше роздмухаєш — дуй. Щоб іскри летіли! (Ударила по клавішах). Омфалос! Запалюйте ж ваші люльки, щоб дим ішов через усі степи вихором до неба! Куріте, аж поки все небо закурите, аж поки не пошле до вас Бог ангола спитати, як у тій казці: "Чого ти хочеш, роде козацький, що куриш і куриш". Своєї держави я хочу (розбіглися коси по спині) під прапором ось!.. (Винесла захованого прапора. Розгорнула в руках). Під цим!..
С т у п а й (захоплений од прапора). Коли це ти вишила?
Стукіт у двері.
М а р и н а (складає прапора. Спокійно). Можна!
4
З і н ь к а з прапором:
— Вибачте! Чи немає у вас часом такої заполочі? Не вистачило трошечки — на останню букву. (Розгортає прапора). Якщо є, то допоможіть, позичте чи дайте! (Оглядає Марину).
С т у п а й. Гм... Написано по-українському. (Читає). "Пролетарі усіх країн, єднайтеся!" Серп і молоток. "УСРР". Що таке "УСРР"?..
З і н ь к а. Українська Соціалістична Радянська Республіка. Це, кажуть, наш такий новий державний герб...
С т у п а й. Гм... Кому прапор?
З і н ь к а. Ревкомові. За годину мушу скінчити.
С т у п а й (ще раз читає). Гм... Без жодної помилки. (Ще раз прочитав, подививсь на Марину).
М а р и н а . Нема.
З і н ь к а (оглядає Марину). Я думала, у вас очі сині, аж вони блакитні! Вам, певно, жовте до лиця?
М а р и н а. А у вас, я думала, карі, аж вони чогось червоні!
З і н ь к а. Третю ніч не сплю, от і зачервоніли. Третя ніч, як вишиваю. А може, це од прапора, од червоного, як і в вас он од блакитного. (Виходить).
С т у п а й (по паузі). А може, є?
М а р и н а . Що?
С т у п а й. Та такая заполоч у нас?
М а р и н а . Ти комік, тату. Поїхав би ти на хутір, ніж тут плутатися. (Йде в другу кімнату).
5
На сходах я (іду в ревком). Повз мене проходить 3 і н ь к а. Із дверей виходить М а р и н а . На одну мить ми спиняємось, скидаємось очима і розходимося.
З і н ь к а. Мрія? Я думала яка? А вона в панталонах і в юбці, як і всяка. Добридень, сусіде!
Я (не розуміючи Зіньчиного вислову). Добридень!
6
С т у п а й сам:
— І це прапор (на Маринин), та й то ж прапорі Я вже думаю, чи не запропонувати таке: на жовто-блакитному — "Хай живе радянська", хай уже буде й соціалістична, аби тільки українська республіка. Або ж так: на червоному дві стьожечки вшити: жовту й блакитну... (Думає).
7
Уявіть і ревком у квартирі Пероцьких. В залі немов бівуак: люди в шинелях, з рушницями й без, якийсь ч е р в о н о г в а р д і є ц ь спить. Тут же черга просителів. На сходах невпинний рух різноманітного люду. Приймає черговий член ревкому Г а м а р. Він біля телефону.
Біля його я й Л у к а занотовуємо директиви.
Позад його на драбині робітник проводить телефон. За простінком біля комутатора на табуреті О в р а м.
Г а м а р (у телефон). Зараз! Іду! (До Луки). Щось чудно. Мене негайно викликає Слобідський ревком. Чого — не каже. Якась нагальна справа. Телефоном, каже, не можна.,. Ти провадь прийом за мене, а я поїду... (На ходу, збираючись). Волревкомам директивну телеграму: "Перше — це як можна більш посіяти пшениці". (Широким рухом). Степ!
Л у к а. Насіння?
О в р а м і в г о л о с. Комутатор ревкому...
Г а м а р. По хуторах у ямах. (Колупнув рукою і вибіг).
Г о л о с з д в е р е й. Скажіть, будь ласка, де тут більшовицьке движеніє поміщається?
О в р а м (комусь у телефон). Тут. Ви в якій справі?
Г о л о с и (думаючи, що то до них, теж підносять тон). Та в якій же!.. Ходимо по землі, а самі без землі.
О в р а м і в г о л о с. Сполучаю!
Л у к а (голосом аж до дверей). Виходьте наперед, хто там без землі! (До мене). Напиши: "Друге — зорганізувати бідноту. Кулакам сказати, що їхні хати та дворища на ямах довго не вистоять. Третє..." (До робітника). Папашо! Не там і не так. Криво ведеш провід! (До мене). "Третє: по той бік Дніпра є поклади торфу..." Хто там хропить?
Г о л о с и. Товаришу, чуєш? Революцію проспиш.
Л у к а (вже на столі). Товариші! Ревком — це що? Ревком — це не спальня і навіть не станція, де можна куняти. Ревком — це паровоз, помни! І коли ми...
Н о в і г о л о с и з д в е р е й. Товаришу Л у к а! Витрусили зброю: сім рушниць і три нагани. Куди їх?
Л у к а. У воєнкомат!
Г о л о с. Килими, білизну одкопали...
Л у к а. У соцзап!
Г о л о с. Десять штук корсетів.
Л у к а. Закопайте! (До мене). Тобі треба школи оглянути. Мета — ремонт... (На робітника). Та не так, папашо! Ось дай-но я! (Вилазить на драбину, звично й акуратно кінчає проводку).
О в р а м і в г о л о с. Комутатор. Що?.. Яка кавалерія? То ви спите і по вас плигають блохи...
Л у к а (злазить. До мене). "Друге — це букварів українських надрукувати. З букваря почнем". (Щось собі нотує). Хто там по землю? (Нотує. До мене). Ба і ще про вчителів... (До дверей). Підходьте. (Нотує й дивиться на годинника разом).
О в р а м (зовсім іншим голосом). В нашивках?.. Хвилинку!..
Л у к а (до мене). "Треба зібрати відомості, скільки учителів, що знають українську мову..." (До черги). Хто П е р ш и й на черзі?
Раптом тривожний, запалений г о л о с у дверях:
— Товариші! На город наскочила якась банда! Кавалерія! В нашивках!..
І немов на доказ цьому десь розложисте б'є гармата. Тріщить телефон. Пауза і тиша.
(Продовження на наступній сторінці)