«97» Микола Куліш — страница 6

Читати онлайн п’єсу Миколи Куліша «97»

A

    Г и р я. Бачиш, посивів? Ночами не сплю, все думаю, об весні помишляю, як сіяти будемо, Йване? На все село семеро коней зосталося: у мене, у Годованого, у діда Ониська, у Щербака Трохима. А пшениці — ні зернини, ні проса, ні гречки нема. От коли загибель прийде, Йване, дак це весною. Усім буде край!.. (По паузі). Ну, що там кажуть С м и к та К о п и с т к а? Невже тому правда, що мають забрати в церкві чашу христову, хрест, позолоту й срібло?..

    С т о н о ж к а. Кажуть, бомага прийшла...

    Г и р я. Ну а ти, Йване, як про це думаєш?

    С т о н о ж к а. Не думав про це, Гнате Архиповичу, бо не можу... Світ в очах отак хилиться, крутиться... Запаморочилось у голові так, що іноді не знаю, де я й що мені робиться.

    Г и р я. Га? До чого довели людей! Дивитися тяжко...

    С т о н о ж к а. Гнате Архиповичу!.. Може, у вас... кішка є, то позичте!..

    Г и р я. Стямся, Йване! Де ж таки видано було, щоб християнська душа вживала коли котятину... Та краще вже вмерти, як ото їсти котів чи собак...

    С т о н о ж к а. Та ні, я не їсти... Миші завелись у хаті, дак Г а н н а просила дістати кішку...

    Г и р я (засміявся). А де в тебе тії миші взялися! Давно, ма'ть, подохли вони... От що, голубе мій, дав би я тобі ячменю, якби ти...

    С т о н о ж к а (аж скинувсь, ожив). Я одроблю!.. Я...

    Г и р я. Дав би з останнього, кажу, якби ж ти одцурався їх, одсахнувся від К о п и с т к и та С м и к а та й повернув на християнську тропу...

    С т о н о ж к а. Я той... я краще одроблю вам...

    Г и р я. А, голубе, що мені твій одробіток! Ти на правильну тропу вийди! Он завтра вони забиратимуть з церкви чашу і хрест, ти що їм скажеш? Дозволиш чи ні?..

    У Стоножки голова поникла.

    Га?

    С т о н о ж к а засіпався.

    Невже, питаюсь, дозволиш і з богів сорочки познімати?

    С т о н о ж к а. Не знаю про це...

    Г и р я. Гм... Так-таки й не знаєш?

    С т о н о ж к а. Не думав про це...

    Г и р я. Гм... Якщо не думав, то піди та подумай, помисли. А тоді приходь! Тим часом і я подумаю, обмислю... (Глянув на годинник). Та дивися, вже скоро десять! Біжить час, обминає нас... І не зглянешся, як отак і смерть у двері набіжить...

    С т о н о ж к а (глухим голосом). Гнате Архиповичу І Я за вами руку підійму... Як скажете, так і чинитиму...

    Г и р я. Е, ні!.. Я не приневолюю, я не силю тебе, Йване. Ти краще подумай, голубе, виваж все це, обміркуй...

    С т о н о ж к а. Я вже надумавсь... Я за хрест і чашу... Щоб не брали їх, скажу, і щоб більше нічого у людей силою не брали.

    Г и р я. Ось-ось воно й є: щоб силою не брали! Святу правду, Йване, кажеш — щоб не брали силою!.. А брали, спитавшись у хазяїна, дозволу випросивши у людей... у громади... Ех, жаль який, Йване, що ти прозрів тоді, коли вже у мене силою забрали хліб, а ти ж і помагав його брати!..

    С т о н о ж к а. Простіть, Гнате Архиповичу!

    Г и р я. Ну, та вже хай бог тебе простить... Мішечка у тебе часом нема?.. Ага, торба!.. Давай... Та вона така, що пудів зо два влізе. Постій тут, я зараз... (Вийшов у сіни і скоро вернувся). А знаєш, Іване, ти ось що... Ти краще прийди по ячмінь до мене завтра чи там позавтра.

    С т о н о ж к а. Я їй-бо, дядечку, за хрест і чашу... Може, не вірите, то я заприсягнуся...

    Г и р я. Приходь завтра... Як тільки ото скажеш привселюдно, біля церкви, що ти за хрест і чашу, як тільки покаєшся, так і приходь... Позичу, голубе, їй-бо, позичу і так дам... Серця увірву шматочок, а таки дам...

    С т о н о ж к а. Дядечку, Гнате Архиповичу! Сили моєї не вистачить до завтра... Боюсь, що не встану, до церкви не дійду, десь упаду...

    Г и р я. А господи, не можу на такі муки дивитися... Не можу, Йване!.. Серце крається... Постій, постій, голубе... (Підійшов до столу, одкинув рушника і, взявши в руки буханок хліба, урізав половину. Потому, повагавшись, ще шматочок додав). На, Йване! Оддаю тобі свій завтрашній пай, бо сам уже давно на порціях живу.

    С т о н о ж к а (чолом йому давши). Спасибі вам!.. Спасибі!..

    Г и р я. А завтра приходь до церкви... Чуєш?

    С т о н о ж к а (із сіней). Прийду!

    10

    Вернувся Г и р я в хату, аж тут Л и з ь к а із чулану вийшла.

    Очі сяють, на щоках ягідки грають. Підійшла і пошепки:

    — Папаню, милий... Завтра свати до нас будуть. Чуєте? Свати!

    Г и р я (стрепенувся). А не бреше?

    Л и з я. Ні, ні, щось на його оті комзлидні насіли, дак він на все рішився...

    Г и р я. Та невже?

    Л и з я. Цс-с...

    Г и р я. Рішився, кажеш?

    Л и з я. Цс-с-с, папаню... Не показуйте йому, що ми так і зраділи... Пхи!

    Г и р я. Гм... Подивлюсь на тебе, Лизю, — вилита ти мати. Покійна теж така була, царство їй небесне... Ну, йди, доню, до нього... Та гляди лишень, щоб не обдурив!..

    Л и з я. Пхи! Ще що вигадаєте! Не на таку напав...

    Г и р я. А про церкву ти йому нагадала?

    Л и з я. Піде й до церкви.

    Г и р я. Гляди ж... А на весілля — духів отих та пахощів повне відро тобі куплю... Постривай ще... (Озирнувся, одчинив якусь лядку, витяг пляшку самогону, одлив половину). На, почастуй... Тільки багато не давай... Та гляди мені!..

    11

    Вийшла Л и з я. Г и р я пройшовся по хаті.

    Із другої хати вийшов Г о д о в а н и й, Д і д з ц і п к о м, Ч е р н и ц і, Л а р и в о н .

    Г и р я (усміхнувся до них). Чули?

    Г о д о в а н и й. Голова у вас, Гнате Архиповичу.

    Г и р я. Просвітляється життя, просвітляється. (Повернувся до божниці). О господи, царю небесний! Перебори ти силою своєю революцію! Попали ти її огнем своїм! Попелом укрий! Вітром розвій!

    Ч е р н и ц і стали навколішки.

    Зашелестіли губами й широкими рукавами. Молилися всі.

    — Поверни все на старий лад!.. Та невже ж ти не в силах подужати комуну? Бий її, трощи, з корінням виривай геть!.. Ти покарав був Йова милосердного, дак ти ж йому повернув усе добро... Верни ж нам наше добро, що комнезами забрали!.. Верни коні, хліб, худобу, гроші!.. Ну. верни ж, верни, тебе благаємо!..

    Завіса

    ДІЯ ТРЕТЯ

    1

    Біля церковної брами зібралась комісія:

    С м и к, два незаможники. Підійшов К о п и с т к а з ключами.

    С м и к (назустріч йому). Ну як?

    К о п и с т к а. Ключі ось, а піп не хоче йти. Каже, що хорий...

    С м и к. Він прочитав протокола і що з центра пишуть?

    К о п и с т к а. Прочитав.

    С м и к. Ну й що?

    К о п и с т к а. Дуже, видно, зрадів, бо губи так і вдарили тропака...

    С м и к. Кинь жарти!.. Ти йому сказав, що й як?

    К о п й с т к а. За все сказав... Каже — не вийду, хорий...

    С м и к (одімкнув браму). Будемо брати й без його. А в протокол впишемо, що піп одмовився... Заходьте, товариші! (Спинив Копистку). А ти в церкву не заходь, чуєш? Твоє діло тут наглядати. (Пошепки). Наш Юда — П а н ь к о — ночував сю ніч у Гирі, спав з його дочкою, то, мабуть, про все уже вишепотів...

    К о п и с т к а. Про це, братухо, я вже знаю. У мене жінка — телеграф.

    С м и к. Так я його сьогодні із Ради вигнав і наказав на очі не з'являтись.

    К о п и с т к а. Торкай, братухо, торкай!

    С м й к. А як що трапиться, то...

    К о п и с т к а. Ет!.. Не малолітнє ж я дитя, — торкай!

    2

    Пішов С м и к.

    К о п и с т к а, щоб не стояти на видноті, зайшов за примурок.

    Тільки скрутив цигарку, аж тут Г и р я:

    — Що це ти, Мусію батьковичу, стоїш тут? Хіба чого стережеш?

    К о п и с т к а (йому під тон). Авжеж, так! Даром не стояв би.

    Г и р я. Може, церкву святу, щоб часом ніхто не окрав?..

    К о п и с т к а. Може й церкву.

    Г и р я. Спитать би, чашу долоту, чи як?

    К о п и с т к а. Сказать би, й чашу, і плащаницю, і все чисто.

    Г и р я. Гм... Од злодіїв, чи як?

    К о п и с т к а. А то ж од кого, думаєш?

    Г и р я. Невже ж воно є такі, що й на божеє добро вже зазіхають?..

    К о п и с т к а. Якби-то на боже, а то ж на наше, на народне...

    Г и р я. Гм... А хто ж вони, оті злодії?

    К о п и с т к а. Та ті ж самі, що, чужими руками хліб робивши, позакопували його в ями, як крадене, — ви!

    Г и р я. Ой шануйсь, Мусію!..

    К о п и с т к а. А то що?

    Г и р я. А то, що за такі слова... не помилує тебе господь милосердний... Не помилує!

    К о п и с т к а. А хто тобі казав за це?

    Г и р я. Не помилує!.. Знаю!

    К о п и с т к а. Хіба з богом балакав, що знаєш?

    Звіром глянув Г и р я на Копистку. Пішов.

    3

    Прибрела О р и н а:

    — Здрастуйте, дядечку Мусію!

    К о п и с т к а. Здрастуй, мамашо!

    О р и н а. З п'ятінкою вас святою!.. Таки послав господь ласку свою. Як не гнівили його, милосердного, а він таки зглянувся на нас, бідних.

    Ко п й с т к а. Як саме, мамашо?

    О р и н а. Кажу ж, п'ятінку послав, а був четвер, і не знала я, чи й виживу з діточками, — так же їстоньки всі похотіли...

    Покрутив головою К о п и с т к а.

    Оце прийшла під церкву. Кажуть, чашу золотую й кадильницю мінятимуть на хліб, дак я хоть подивлюсь, який він є... Може, таки п'ятінка святая і мені шкуриноньку або зерниноньку пошле... А як не то, то пережду тут до суботоньки... А в суботоньку, може, хто поминання до церкви принесе... Колись багато приносили. (Сіла собі осторонь на сніг. Та все бурмотить щось, киваючи головою),

    4

    А вже до брами надійшов Д і д з ц і п к о м.

    Стали збиратися ч о л о в і к и, ж і н к и.

    (Продовження на наступній сторінці)