Л и з я (здивувалася). Папашо!
Стукнуло в причільне вікно. Г и р я не почув.
Зиркнув на Панька, потому на дочку.
— Пантелеймон же Петрович той... голодний, либонь, наробився, а ми його про те, про се...
Л и з я. Та я й так уже захапалась. Хай краще Пантелеймон Петрович поможе в печі розпалити.
Г и р я. Ще що скажи з дурного розуму! (До Панька). Чи бачили таку ледачу дівку?
П а н ь к о. А чому ж не помогти! Та я залюбки... Раз-два — лєвой! На послугу до вас, молодая хазяйка!
Л и з я. Зараз ідіть у чулан та запаліть мені в печі! Солома й кізяки у сінях...
П а н ь к о (стукнув, рипнув чобітками). Радий слухати! (Пішов).
Л и з я (до збентеженого батька). Хтось стукнув у вікно. Мабуть, Г о д о в а н и й. Послі розпитаєтесь. (Вийшла).
7
Г и р я зиркнув у вікно. Пішов одчиняти.
Прийшли двоє: дід а ціпком і високий огрядний чоловік — Г о д о в а н и й.
Д і д з ц і п к о м (струсив сніг). Насилу добились: б'є, мете, крутить, щоб ти знав. Прямо тобі ціла ліворуція. А тут ще Л а р и в о н трохи дрючком не загилив...
Г о д о в а н и й. Стереже, як часовий на посту. Насилу вгамували. Ху! А ми оце до вас, Гнате Архиповичу, прийшли, чи не знаєте ви...
Д і д з ц і п к о м (перехопив). Чого отой С м и к та К о п и с т к а...
Г и р я. По хатах бігають?
Д і д з ц і п к о м. Еге... Невже знаєш?
Г и р я. Знаю.
Г о д о в а н и й. Хто сказав?
Г и р я. А є такі. (Показав на двері). Не так поки що голосно кажіть, бо...
Г о д о в а н и й. Ага! Молодця у вас дєвка!
Г и р я. Та вже діло своє знає...
Г о д о в а н и й. Так оце ми до вас: що то значить, що вони по хатах бігають?
Д і д з ц і п к о м. Як би чого не вийшло, щоб ти знав?
Г и р я. А вже виходить! Я оце по вас сестриць думав посилати...
Г о д о в а н и й. Он як!
Г и р я. Виходить так, як од архирея через монашки було упереджено: завтра братимуть з церкви чашу й хрест... Прийшла така бомага... Пишеться, щоб на об-чеських зборах, з народного дозволу це робилось, та С м и к і К о п и с т к а не дурні. Знають, що голота вся на збори не полізе, так вони ото й майнули по хатах своїх писати. Думають без зборів це діло зробити...
Пауза. Сипнуло снігом у вікно. Г о д о в а н и й аж за голову вхопився:
— Та невже ж таки заберуть?
Д і д з ц і п к о м. Га?
Г и р я мовчки поправив лампадика.
Г о д о в а н и й. Ну то як же, Гнате Архиповичу?
Г и р я (перехрестився). Пора.
Д і д з ц і п к о м. Що саме, Гнате?
Г и р я. Пора, кажу!
Скинулись Г и р я й Г о д о в а н и й очима. Один одного зрозуміли.
Г о д о в а н и й (по паузі). Так граймо на тривогу?
Г и р я. А так...
Д і д з ц і п к о м (залупав очима). Та що саме — не второпаю?
Г о д о в а н и й. Це, діду Онисько, воєнний сигнал такий є — тривога. Щоб, значить, ать-два — і всі як один на ногах!
Д і д з ц і п к о м. Ага, ага!.. Тепер добрав діла.
Г и р я. Удосвіта рано сесіриці підуть по наших хатах. Казатимуть, щоб не піддавалися і хреста та чаші святої — анікому. Бо скоро, мовляв, край буде комуні...
Д і д з ц і п к о м. І большевицькому движенію, щоб казали.
Г и р я. А виходить — край їм!.. Оце й золото з церков забирають, щоб було чим по загряницях жити. Не дозволимо, господи!
Г о д о в а н и й. А як дійдеться чого?
Г и р я. В усі дзвони вдаримо, з хуторів людей покличемо, муром станемо!
Г о д о в а н и й. Та ні, я про щось протчее...
Г и р я (підвів брови). Ви думаєте?
Г о д о в а н и й. А не обійдеться.
Пауза. Тріснуло в лампадику.
На обличчі в Гирі тіні заграли.
Поправив лампадика і мовив глухо:
— Ну, що ж... і про такий случай є чоловік.
Г о д о в а н и й. Хто?
Д і д з ц і п к о м. А я знов не второпаю, що ви й до чого?
Г о д о в а н и й. Помовчіть, діду. (До Гирі). Хто?
Г и р я. Л а р и в о н !
Г о д о в а н и й (несподівано, розложиста). Ха-ха-ха. Оце вже ілюзійон!
Г и р я (зачепило його). Не ймете віри?
Г о д о в а н и й. Та... Глухе ж і німе. Як говорилось у нас, у драгунів, — ідійот!
Г и р я. Хочете, при вас наведу його на тропу? (Гукнув у другу хату). А ввійдіть, сестриці, сюди!.. Нечутно з'явились Ч е р н и ц і. Г и р я до них:
— Побіжіть котора та покличте Л а р и в о н а! Він там біля клуні або біля церкви... Через садок ідіть!
Ч е р н и ц і метнулись обидві.
Г о д о в а н и й. Ет... Даремно й язика терти — воно ж не зрозуміє!
Г и р я. Ви немов за дурного мене маєте...
Г о д о в а н и й. Та ні! Л а р и в о н а я маю за дурня.
Г и р я. А не такий вже дурний. Я йому на мигах, на знаках про царя й про комуну — про все. Та й сам він бачив, як хліб трусили та забирали... Там такий злий на комнезам, що аж-аж.
Г о д о в а н и й. Ой, чи такий же він до самого споду?
8
Вернулись Ч е р н и ц і.
За ними завіяний снігом всунувсь Л а р и в о н.
Без шапки. На голові білим вінком сніг.
Г о д о в а н и й. Та в його шапки нема, чи як?
Г и р я. А то як вітер, гроза або оце хуга, дак він без шапки отак цілу ніч виходить. (Повернувся до Л а р и в о н а. На мигах, на знаках йому). Сідай, Л а р и в о н е, до печі!.. Погрійся! Та сніг обтруси, сніг... Та дрючка у куток постав. Не хочеш? То сідай так.
Замугикав Л а р и в о н . Обтрусився. Тільки на голові сніг білим вінком зостався.
Г о д о в а н и й. Та невже ото він розуміє?
Г и р я (на мигах, на знаках.) Дивись, Л а р и в о н е!.. Комуна ота написала... комнезамам... що у нас хліб забрали й одвезли, знаєш?..
Л а р и в о н замугикав.
От-от... Зрозумів? Комуна написала хреста й чашу з церкви брати, корогви брати. (До Годованого). Він любить корогви носити. (До Л а р и в о н а). Усе срібло-золото... Всі цяці брати... цяці... (Показав йому на позолоту й срібні вінці в іконах). Написали забрати!
Л а р и в о н замугикав.
І чашу божу заберуть! Чашу!.. Оту саме, що батюшка з неї меду давав тобі... Зрозумів? Но-но! Одвезуть, одвезуть. Зуби собі робитимуть! Бачив у комісара, що жив у нас отут на квартирі?.. Ну от... А церкву зачинять, запечатають і тебе наженуть...
Д і д з ц і п к о м. Як собаку наженуть, щоб ти зна...
Г и р я. Завтра прийдуть до церкви. Не треба пускати!.. Бити їх треба!..
Звівся Л а р и в о н . Голосніш замугикав.
С м и к а отого, К о п и с т к у Мусія знаєш?..
Д і д з ц і п к о м (не втерпів). Бити їх!
Засварився дрючком Л а р и в о н . Замахав. Тіні по стінах побігли.
Г и р я. Отак!.. Отак!.. (До Годованого). От хто вдарить! А ви не вірили...
Г о д о в а н и й (годі й собі). Бий їх!
Д і д з ц і п к о м. За развьорстку бий!
Г о д о в а н и й. На махан бий! Ч е р н и ц і (й собі): — Бий їх! — Бий! Бий!
Перша (підскочила до Л а р и в о н а. Співає. Плаче). Ми трудились... Килимки, обруси ткали... Людям... Ми капусту, квітки поливали... Васильками пахло, сонечко було. А вони нас... на сніг, на мороз...
Друга (збоку забігла. Простягла руки). Хрест зняли на брамі... Хлак червоний там... А ми бігли, бігли... через греблю, лугом, степом... Ніч та сніг... Ніч та сніг... Ще й досі трусимось... Ось дивись — трусимось.
Обступили Л а р и в о н а. Сіпають, шарпають, плачуть.
Г и р я насилу їх вгамував:
— Та він же глухий, не чує... На знаках йому треба, на мигах... А ви... Та ви, дивіться, засмикали його!.. А господи!.. Та ви його ще з тропи зіб'єте, що допіру я навів... Одступіться!
Одсапались усі. Л а р и в о н , сварячись, став до стіни.
Сніговий вінок почав танути. Скотилися перші краплини — немов чужі сльози на
Л а р и в о н о в і м обличчі. Тоді Г и р я до Годованого:
— А що! Тепер вірите?
Г о д о в а н и й. Спиніть, бо ще когось загилить.
Г и р я (до Ларивона). Ну годі... Завтра!.. Розумієш — завтра! Во-во... А зараз...
Зашаруділо щось, замацало за дверима.
Всі обернулись до дверей. Г и р я занепокоївся:
— Це ви, сестриці, сіней не заперли... Хто там?
Почувся голос:
— Це я... С т о н о ж к а Іван. Одчиніть!
Г и р я пошепки показав усім, щоб вийшли у другу хату.
9
Засніжений, спираючись на ціпок, тихо увійшов С т о н о ж к а:
— Це я, Гнате Архиповичу... От що я вам скажу, Гнате Архиповичу. Я прийшов... Позичте мені хоч з півпуда...
Г и р я. Гай, гай, голубе мій, якби ж то я мав що позичити...
С т о н о ж к а. Озадку чи той... макухи, може, а то ж сами бачите — гину... У Ганни вже ноги спухли...
Г и р я. По щирості скажу, Йване, зосталось ячменю того пудів з десять — держу на насіння. Ні жита, ні пшениці й озадку нема. Коли не віриш, ходім покажу горище, засіки, бочки... Ось ходім!
С т о н о ж к а. Та нащо! Не треба, Гнате Архиповичу, я вірю вам...
(Продовження на наступній сторінці)