27 червня уночі, йдучи повз флігель, де жили офіцери, Тарас почув, що там співають нову для його пісню: "Коврики на коврики, шатрики на шатрики". Далі вже не можна було розібрати слів, бо співака взяв занадто густим басом, тоді одчайдуха п’яниця інженер Кампіоні, вийшовши з флігеля і побачивши Шевченка, вхопив його за руку і потяг до світлиці, щоб там познайомити з приїзжими, як він казав, /390/ "милыми ребятами". В світлиці на розісланому лямці сиділи і лежали "милые ребята", а перед ними пишалася піввідерна сулія з горілкою. Шевченко вирвався та навтікача — на пляц; а Кампіоні за ним, та й ну гукати на чергового унтер-офіцера і звелів йому відвести Шевченка в арешт на гауптвахту за те, що нібито поет "зневажив офіцера". Мусив поет ночувати в арешті. На другий день покликали його до коменданта. Усков дав йому прочитати донос від Кампіоні. Там було написано, що вчора Шевченко заподіяв йому, Кампіоні, образу, вилаявши в батька і в матір. "Я остовпів, — каже Шевченко 782, — прочитавши донос, а заспокоївшись трохи, питаю коменданта: "Порадьте, що мені діяти?" — "Нема другої ради, опріч попрохати у Кампіопі прощення, і щоб взяв свій донос назад; інакше, відповідно військовій дисципліні — ви арештант. У вас є свідки, що ви були тверезим, а він знайде свідків, що ви його лаяли".
"Я заприсягну, що се брехня".
"А він заприсягне, що правда; він офіцер, а ви... ви ще солдат".
"Ох, як же тяжко залунало оце слово! А я, — каже Тарас, — почав був забувати його". Мусив Шевченко, "наполовину визволений вже", одягти солдатський мундир і йти до Кампіоні перепрошувати. Дві години стояв поет у передпокою, заким Кампіоні вийшов до його. "Багацько було треба висловити просьб, перепрошування і приниження, доки Кампіоні наділив прощенням, але з "умовою, щоб я зараз же купив четвертину відра горілки. Я послав по горілку, а Кампіоні послав до коменданта забрати свою ябеду. Принесли горілку. Кампіоні кличе своїх "благородных" свідків, і один з них каже до мене: "А що! не хотіли ви з доброї волі познайомитись з нами, як годиться людям благородним, дак ми вас примусили", — і все п’яне товариство зареготало".
От тепер читач мій легко спроможеться відповісти: чи можна було Шевченкові "любити і шанувати" таких от офіцерів? Чи можна було йому таких людей не вважати за "дурнів", за п’яниць та за "патентованих поганців"?
Не проминув і Косарєв, щоб на останні дні перебування Шевченка в Новопетровському не завдати йому пекучого болю.
782 Записки... — С. 30 — 33 (Записи від 27 і 28 черв. 1857 р. — Кобзар. — Т. III.)]. /391/
Липня 6-го приїхав до форту з Астрахані якийсь татарин і пустив гутірку, що в Астрахані сподіваються, що під кінець серпня приїде туди великий князь генерал-адмірал Костянтин. "Капітан Косарєв зараз імкнув, що треба лаштувати поважний калавур (а чей же з Астрахані князь поверне і до Новопетровського!) і до того калавуру, з ласки писаря Петрова, призначив і мене, — записано в журналі у Шевченка. — 7 липня, ледві задніло, погнали нас прилаштовувати амуніцію; потім о годині 7 вивели на пляц. Вийшов і Косарєв в усьому свойому ослячому величчю, підійшов до мене, потрепав по плечу і мовив: "А що, брате, визволення!? Ні! ми ще зробимо з тебе видатного фрунтовика на правий фланг, та тоді і з Богом". І зараз же звелів капральному єфрейторові щодня по чотири години муштровати мене з рушницею. Мене кинуло в жах, як почув я такий наказ! От тобі і спокійна самотина на городі... Комендант, довідавшись про такі заходи Косарєва, зробив йому нагану... Господи! чи прийде коли день мого визволення? Чи прийдуть коли такі дні, що я оцю сумну та правдиву хроніку читатиму, яко вигадку, яко сон?"
XVIII
Підлягаючи (бо не можна було нічого проти того вдіяти) такому гнобительству Львова, Кампіоні, Косарєва і інш., чи можна ж було Шевченкові не нудитися, не страждати; найпаче коли він довідався, що амністія йому прийшла до Оренбурга не пізніш 15 мая, бо в той день невідома нам пані Ейсуня, пишучи до його з Оренбурга, вітала його в волею 783. "А воля моя, — сумує Тарас, — де-небудь у шинку з писарем гуляє: се певна річ, бо найбільші мої гнобителі займаються муштрою, пияцтвом, картами, а канцелярією кермує який-небудь писар Петров, повернений в солдати за шахрайство. Так воно заведено з давніх-давен, і вже ж коли б отакий лад зрушили задля якогось там "рядового" Шевченка, то се було б і проти заповіту батьків, і проти статуту".
За три дні після сього Тарас у листі до Лазаревського пише 784:
783 Записки... — С. [49].
784 Основа. — 1862. — Кн. III. — С. 11.
"Вже я списав цілий зшиток, що зладив на дорогу, вже і покривало від комарів, що придбав собі на дорогу, у /392/ мене вкрали, а з Оренбурга ні слуху ні духу. Молю Господа, щоб оце був останній мій лист до тебе з оцього клятого форту".
Сподівався, нарешті, Тарас, що пошта з Гур’єва прийде і привезе йому волю 15 липня, а 16-го він покине "паскудний форт", а доки те буде, нудьга душила його. Розважав він її найбільш за все на городі, під своєю вербою. "Під оці тяжкі дні сподівання, — каже він 785, — журнал мій став мені таким чимсь неминуче потрібним, як хорому лікар. А друга річ, що я придбав собі на дорогу — чайник — став неминучо потрібним задля мого журналу, так само, як журнал для мене. Без чайника та без чаю я якось ліниво брався за журнал, а тепер аби налив шклянку чаю, так само перо проситься в руки. Який добрий геній шепнув мені завести журнал! Ну, що б я робив цілий місяць! без краю довгий місяць! Все-таки оця робота (журнал) щодня кілька годин віднімає у моєї неволі та нудьги, котрих я неспроможен спекатися. Коли б не трапилося оцього тяжкого дожидання, ніколи б і на думку мені не впало завести оцю еластичну мебель, на якій я щодня тепер так спокійно відпочиваю" 786.
Але ж чи то було дійсне відпочивання? А коли й було, так вельми короткий час. Нудьга занадто гнітила його, і він майже щогодини тільки й гадає, чи скоро прийде пошта та привезе йому волю. Навіть уночі сон його не брав, а коли й засне, так і тут ввижається йому те, що так вабить його до себе: Академія, Україна, приятелі: Куліш, Костомарів, Гулак, Лазаревський і інші 787.
785 Записки... — С. 41 [(Запис від 2 лип. 1847 р. — Кобзар. — Т. III)]
786 Ibidem. — [С] 59.
787 Див.: Записки... — 1 — 20 лип. [1857 р.]
Зазирніть у записки поета хоч з 9 липня, і ви, наче в дзеркалі, бачитимете, що діялося в душі його. Виображаючи поштовий човен, як він пливе, поет раз у раз позирає на вітрячок і відповідно простуванню вітру гадає собі, де саме той човен? Як він пливе? Чи скоро пливе? "Знявся свіжий вітер від норд-осту прямо в ніс нашому поштовому човну. Він тепер на відкритому морі кинув якір; а коли рушить, Господь відає" (9 липня). "Вітер той самий!.. Туга та ж сама" (10 липня). "Опівночі вітер перемінився і пішов на норд-вест" (11 липня). "Вітер той самий; значить, човен мусить дожидатися оренбурзької пошти. Чим ближче до мене оця радісна подія, тим більш стаю я нетерплячим і /393/ полохливим. Сім тяжких років в оцьому невихідному заточенню не здавалися мені такими довгими і страшними, якоці останні дні мого мордовання" (13 липня). "Вітер той самий! Чи не час би йому взяти на норд-ост! О! як би він мене порадовав, коли б хоч к завтрьому повернув. Ліпше з одного разу ударити обухом, ніж пиляти дерев’яною пилкою дожидання" (14 липня). "Вітер все той же — норд; хоч би на одну четвертину румба взяв на ост; все б таки було мені легше. Два літа плавав я по Аральському морю і ні разу не подивився на компас; а за оці останні, без краю довгі дні і ночі я вивчив його всіма сторонами. О вітре, вітре! коли б ти міг спочувати мойому невсипущому горю, ти б ще третього дня був повернув на норд-ост, і я сьогодні сидів би вже аргонавтом з олівцем у руці на чердаці татарського корабля, що йде до Астрахані і останнім разом малював би вид своєї тюрми". (15/VII). "По заході сонця заштиліло, а опівночі знявся вітер від зюйд-осту; вітер тихий, рівний, саме такий, якого треба на наш поштовий човен. Світом я зліз на найвищий шпиль скелі прибережної і сидів там до півдня. Не спостерігши на обрію сподіваного жаглика, я з тугою вернувся на огород і взявся їсти шинку, що виготовив на дорогу" (16/VII). "Вітер все той же, немов зачарований" (17 липня). "По заході сонця вітер пішов на зюйд-ост; але слабий, безнадійний! Чи буде, нарешті, край отакого скорботного існування, оцього одноманітного записування одноманітних безкраїх днів?" (18 липня). Нарешті 19 липня Тарас записує, що вітер пішов на норд, "я зрадів і почав ходити округи форту, і доки пробарабанили "зорю", я обійшов його чотири рази, значить, пройшов 12 верстов... Ніч ясна, прекрасна, я не пішов в альтану, а сів під вербою, щоб зручніш спостерігати вітер, дивлячись на вітрячок. О 12 год. ночі вітер перемінився, не поменшав; добра ознака..." Тим часом, доки Тарас писав 19 липня свій журнал, "вітер пішов на вест, і "Жайворонок" (другий поштовий човен) полетів з Новопетровського на Гур’єв. "Марудний вітер! тяжка невідомість", — так Шевченко кінчить свій журнал 19 липня.
Читаючи оці спостереження вітру, ми ясно бачимо, як Тарасову душу гризе нудьга, не дає йому спати, "люта туга, гризе і ганяє його наче на корді, навкруги городу..." 788. О, тяжко йому було в неволі! Тяжко довелося ждати і волі.
(Продовження на наступній сторінці)