До Раїму експедиція прибула 19 червня, значить, цілих шість тижнів вона була в дорозі; а звернувши увагу на те, що з Орська до Раїму — не більш 800 верстов, спостережемо, що експедиція щодня проходила менше трьох миль. Воно й не диво: експедиція йшла то голим степом, то глибокими пісками, а спека стояла така, що в піску можна було спекти яйце. Подорож по оцій пустині записав Шевченко в своєму оповіданню "Близнецы" 534. "Першого ж дня — каже він 535, — я нічого не бачив і не чув, опріч хмари куряви та возів, башкирів, верблюдів, напівголих киргизів-погоничів при верблюдах. Другого дня ранок був чудовий. Перед нами був рівний без краю степ, застелений ковилем, немов білою скатертиною. Ніде ні куща, ні балки, нічогісенько, опріч ковилю, та й той і не поворухнеться, наче скам’янілий, ні шелесту в степу, ні щебетання пташки, навіть ящірки нема: одно слово — нічогісенько, опріч ковилю. Німо, мертво. Сонце йшло вгору, і от степ буцім здригнувсь, поворухнувся, і за кілька хвилин на обрії показалися білі хвилі срібні. Степ став морем, а бокові аванпости почали рости, більшати і в одну мить стали кораблями з розпущеними жагликами. Чари стояли недовго: за півгодини степ прийняв свій вид звичайний; а з-за обрію стала показуватися біла хмара: то був дим. Горів степ. Підвечір перед заходом сонця стало видно й біле полум’я. Скоро прийшла ніч, полум’я все червонішало і наближалося до експедиції: стало видко червоні язики: увесь обшир, видимий вдень, облився огняними цівками. Картина була дивна!"
Дійшовши обгорілим степом на четвертий день до річки Карабутихи, де був уже форт, експедиція цілий день спочивала. Рушивши далі, перейшли ще дві річки — Ямин-Кайрокли і Якши-Кайрокли. Фізіономія степу — все та ж пустиня. Перейшовши через річку Іргиз, експедиція зупинилася спочивати біля могили "багатиря" Дустана, де стояв зліплений з глини пам’ятник. На сьому саме місці учора натовп хівинців напав на попередній обоз експедиції, кільки чоловіка було вбито, кількох полонено. "Тут, — каже Тарас, — я вперше бачив обезголовлені тулубища людські".
534 Ibidem . — С. 228 і далі.
535 Тут розповідь ведеться з уст героя повісті — Саватія Сокири. — Ред.
536 Яман-Кайрокли. — Ред.
Пройшовши чотири форти, експедиція двічі спочивала біля озера, а потім ночувала й спочивала цілий день біля /279/ річки Амаловни 537. За оцією гнилою річкою починаються жахливі Каракуми, себто — чорні піски, котрі тягнуться на протязі 80 верстов. День був тихий і палкий. Цілий день ішла бесіда про Каракуми. Хто бував там — розповідав про них жахливі речі. Експедиція рушила геть досвіта, поспішаючи, щоб до спеки перейти піски. Але ж замість спеки подув такий північний вітер, що люде мусили одягатися в шинелі і три дні не скидали їх. Опівдня третього дня вітер почав стихати і підвечір зовсім затих. До криниць було ще 10 верстов. Почалася страшенна спека. Ніколи до того Шевченко не зазнав такої великої жадоби пити і ніколи не пив такої паскудної води, як в той день. Передовий виділ, виряджений, щоб знайти і вичистити криниці, не знайшов їх. Експедиція прийшла до гнилої, гіркої і кисло-солоної води: не процідивши її, не можна було в рот взяти, бо вона кишіла вошами і мікроскопічними п’явками. Спочивши, експедиція рушила далі годин за дві досвіта. Скоро почало сходити сонце, показалася безкрая блідо-рожева рівнина. То було висхле озеро; дно його покрив тонкий пласт білої, наче цукор, солі. Такі рівнини попадалися вже по дорозі, але ж не такі безкраї, як оця. Світ сліпив очі і не давав дивитися. Чимало людей увечері захоровало на очі; мусили закривати очі волосяними сітками. Потроху — горби піскові меншали і показувалася рівнина; а за нею далеко-предалеко синіла гора. На четвертий день після того показалася на обрію синя смуга. То було Аральське озеро-море. Два дні по тім експедиція простувала берегами гнилих солоних озер і потім знов вийшла на рівнину з кущами саксаулу. Звідсіль два переходи до озера Камишлибаша (затока річки Сирдарії); експедиція рушила вночі, бо вдень не спроможна була; спека стояла 40°; на піску за 5 хвилин можна було спекти яйце. Нарешті, зробивши ще кілька переходів, експедиція підійшла до Раїмського форту 538. На рівнині вал, а на валу довга казарма, вкрита очеретом. От і увесь форт. Назустріч експедиції вийшла трохи чи не вся залога, з блідими, безрадісними, наче в узників, тварами.
537 Уймули. — Ред.
538 Раїм засновано р. 1847.
З сього коротенького нарису добре знати, яка то тяжка була подорож. Як же в сій подорожі поводився наш славний Кобзар?
Про се маємо не однакові звістки.
Капфер, що був за фельдфебеля в одній з тих рот, що /280/ перебували в Орську, розповів 539 от що: "До солдатської звичайної одежі, тим паче до походної, Шевченко не був призвичаєний, бо йому трошки пільжили (!!). Рушили в похід. День був гарячий, без вітру, сонце пекло немилосердно; киргизи поскидали навіть верхні халати. Тільки що переправилися ми через річку Ор і пішли зеленим тоді ще степом, як Шевченко зразу упав. Духота повалила його. Підбігли до його офіцери, лікарі, ротний командир почав був кричати на його, та бачить, що діло не гаразд і пожалів його. Положили Тараса на віз і рушили далі. Небавом він очуняв і поправився".
Перший біограф Шевченків, небіжчик Маслов, розповів, що увесь похід з Орська Шевченко зробив пішки, окремо від роти, яко художник-волонтер. Люде освічені, які були в експедиції, поводилися з ним яко з рівнею і де в чому услу говували йому. Перехоже життя повне інтересу, новина вражіння і привітливе поводження начальника експедиції вернули Шевченкові колишній душевний спокій і примусили забути про сучасне. Привілля широкого степу, яким переходила експедиція, нагадувало Шевченкові рідні його степи українські. Раз він був здивований випалюванням киргизами трави в степу і зараз же змалював картину тієї пожежі 540.
539 Русские ведомости. — 1895. — № 242. — 2 вер.].
540 Маслов [Маслій] В. П. Тарас Григорьевич Шевченко: Биографический очерк. — М., 1874.
Не відомо мені, звідкіль Маслов добув такі звістки; гадаю, що від княжни Рєпніної; а остання теж чула, мабуть, від когось такого, що сам не був в експедиції, а передавав з чужого голосу. "Неісходима пустиня" — як називав Шевченко киргизький степ, не могла нагадати йому українських степів, не могли його розважити і ті картини подорожі, які ми бачили вгорі..."
У другого біографа — у д. Чалого, записано оповідання капітана Макшеєва, що сам був у тій експедиції, через що звістки його мусимо признати більш відповідними дійсності. Макшеєв в перший день походу спізнався з Шевченком і присогласив його до своєї "джеломейки" (повстяна кибітка). І Макшеєв каже, що Шевченко усе йшов пішки, окремо від роти і не в одежі жовніра. Він був веселим. Походні обставини не тяжили його. В дорозі Шевченко багацько розповідав про дрібні пригоди з свого життя, але нічогісінько не говорив про політичні чи інші які великі пригоди. /281/ З ним була одна-єдина книжка — Біблія; але він мало читав і нічого не писав. Про пожежу в степу і Макшеєв розповів те саме, додавши, що малюнок з неї Шевченко зробив на прохання головного начальника експедиції генерала Шрейбера і подаровав йому той малюнок.
Що увесь похід Шевченко зробив пішки, дак се знаємо і з листів його до Бодянського і до Козачковського; але як йому тяжко й дорого дався той похід і плавба по морю, те ми бачитимемо трохи згодом.
VI
Червня 19 експедиція прийшла в Раїм і заходилася складувати судна — "шхуни" — задля плавби по морю. Заким ті судна — одно звалося "Костянтин", друге — "Михаїл" 541 — складали та риштували, минуло більш півмісяця. Увесь сей час Шевченко жив з Макшеєвим у кибітці останнього і змалював портрет його аквареллю. Нарешті 25 липня усе було готово! Парус розпустили" і
Посунули по сивій хвилі
Поміж кугою в Сирдар’ю
Байдару та баркас чималий... 542
Шість день плили лиманом Сирдар’ї і тільки 30 липня виплили в море 543.
Шевченко ішов на шхуні "Костянтин", якою командував Бутаков. Судно було невеличке. Команди на йому було 27 чоловіка і між ними чотири офіцери. Про останніх на судні була невеличка каютка, де, опріч офіцерів, містилися ще три чоловіка, між ними і Шевченко 544.
Опріч тісноти, доводилося зазнати великої недостачі в харчі і в прісній воді. Харчі були заготовлені в Оренбурзі задовго до експедиції, а через те скоро попсовались, "сухарі поцвіли, солонина почервіла, масло так згіркло, що каші з ним не можна було в рот взять, зацілів тільки горох, але його було так наомаль, що давали його раз на тиждень" 545.
541 Киев[ская] стар[ина]. — 1893. — Кн. II. — С. 246.
542 Кобзар. 1876. — Т. І. — С. 239. [Тут — "синій хвилі". — Ред.]
543 Оренб[ургский] лист[ок]. — [1898. — № 41]
544 Истор[ическия] вест[ник]. — 1886. — Кн. I. — С. 165.
545 Оренбургский листок. — [1898. — № 41].
Два місяці "Костянтин" ходив по Аральському морю; плавба була вельми трудна: досить вже того самого, що /282/ море було невисліджене, майже нікому з плавців невідоме; а через те доводилося коштовати плавцям усякого лиха. Увесь час плавби Шевченко змальовував береги Аральського моря.
(Продовження на наступній сторінці)