Посилаючи до Тараса дві книжки "Отечествен[ных] записок", княжна переказує, що приятелька її і Шевченка Глафіра Псьолівна засватана за Борковського. Княжна вболіває, що Шевченко "так легкодушно відцурався доброго діла на користь кревних своїх. Жаль їх, каже княжна, і соромно мені перед тими, кого я притягла до сієї справи. Але те вже добре, що ви маєте тепер роботу. Час вже відцуратися вам не поезії, а того, що ви називаєте життям поетичним" 351.
Я певен, що під "роботою" княжна розуміла ніщо більш, як не працю Шевченка в київській комісії, а "поетичне життя", на мою думку, було — "мочемордіє". Трудно мені згодитися з професором Миколою Стороженком 352, що оте "добре діло на користь кревних" — було збирання грошей на викуп останніх з кріпацтва; вгорі я вже висловив потроху свій погляд, а тут додам ще, що, знаючи глибочезну любов Шевченка до своїх кревних і скорб його про долю їх, не можна виобразити собі такої причини, щоб примусила поета цуратися такого діла, що запомогло б поліпшенню соціально-економічного побуту його братів. А вже коли він справді таки відцурався тієї справи, коло якої заходилася княжна Варвара Миколаївна, дак певна річ, що коли не в самій справі, то в заходах коло неї було щось такого, що відтручало від них Шевченкову благородну душу.
Ота поїздка з Закревським і блукання серед степу в глупу ніч під час хуртовини, не минули Тарасові дурно. Невигоєний до краю недуг, на який він хорував у В’юнищах, знов прокинувся і прокинувся вже тифом. Нездужав він трохи чи не цілий місяць. Видужавши, Тарас поїхав в Ісківці до Чужбинського: він був блідий, з обголеною головою, через що й носив на голові чорну шапочку оксамитову. Се було перед масницею р. 1846. Знаючи, що Великдень того року був 7 квітня, можна без помилки сказати, що в Ісківці він приїхав саме в половині лютого. Під час того недугу, каже Чужбинський, Тарас написав багацько віршів 353.
351 Лист К. М. Рєпніної від 9 груд. 1845 р. — Киевская старина — 1893. — Кн. [III — С. 462].
352 Киевская старина. — 1893. — Кн. [III. — С. 461].
353 Воспоминания. — С. 17 — і далі.
Одначе дати, /181/ визначені в "Кобзарі", сього не показують. Мабуть, Чужбинський перемішав час недугу Тараса у В’юнищах в грудні р. 1845 з часом недугу у Закревських. В усякому разі, до кінця р. 1845 або до самого початку р. 1846 належить написання Шевченком свого заповіту: "Як умру", бо що інше, як не тяжкий недуг, змогло б викликати вірші такого змісту?
V
До Чужбинського в Ісківці Тарас приїхав, щоб покликати його подорожувати в гурті з ним по Полтавщині і по Чернігівщині, та, подорожуючи, поробити малюнки з останків історичної старовини по церквах і по монастирях. Гадали вони поїхати через Лубни та через Ніжин на короткий час до Чернігова, а звідтіль до Києва. Рушили. Тоді саме в Лубнах був ярмарок: до міста наїхала сила панства і одно перед другим кликало до себе наших подорожніх. Але останні чомусь не схотіли їздити по панах і рушили на Ніжин через Пирятин і Прилуку (від Лубен до Прилуки 85 верстов, від Прилуки до Ніжина — 65).
Переїздити через Прилуку довелося серед ночі. В Прилуці тоді саме трапилася одна лиха пригода, що дає нам помітити ще раз благороднішу рису в характері Шевченка. Зайнялася і горіла убога хатина якихсь жидів. Шевченко і Чужбинський кинулися на пожежу. Виноситися і гасити помагали переважно жиди; християни якось мляво бралися запомагати. Шевченко кинувся виносити з горілої хати жидівське добро. А коли скінчилася пожежа, він став дорікати християнам за їх млявість і жваво доводив їм, що людина в нещасті та в біді, хто б вона не була з національності і з релігії, кожному з нас повинна бути найближчим братом.
Була саме масниця, коли наші подорожні приїхали до Ніжина. Ніжин — місто невеличке. На той час воно було осередком освіти задля Чернігівщини і для північно-західної Полтавщини. Тут пишався тоді Безбородьків ліцей. Хоч рука царя Миколи і приголомшила ліцей, а проте все ж він притягував до себе лівобережну молодіж і надавав Ніжину значної ваги. Опріч ліцея, у Ніжині була гімназія, дві чотирикласових і кільки однокласових шкіл. Се вже робило Ніжин містом інтелігентним. До того ж за Ніжином була добра минувшина історична, найпаче крамарська, через що /182/ серед людності його було доволі людей з достатками: між ніжинськими греками були багатирі, навіть міліонники 354.
Коли Шевченко і Чужбинський (останній до того ж і годованець Ніжинського ліцея) приїхали в Ніжин, дак про приїзд їх зараз залунала чутка по місту і "двері нашої кватири, — розповідає Чужбинський, — не зачинялися найпаче від студентів: між ними тоді ще був і відомий потім перекладник творів Шекспіра, Шіллера, Гете, Шевченка і ін. — Микола Гербель". В четвер на масниці у ніжинському клубі (казино) був баль. Тарас і Чужбинський пішли на баль. Один з старшини клубної, побачивши, що у Шевченка на голові шапочка, і не відаючи, хто він такий, чию голову вкриває та шапочка, не хотів пустити його на баль. Але ж суворому старшині зараз з’ясовали, що шапочка вкриває голову генія України і в якому б убранні не був Шевченко, він, зайшовши до клубу, робить останньому честь і шанобу. Звісно, поетові й на думку не спало гніватися на таку пригоду; він вельми сміявся з неї. Вітали Шевченка ніжинці дуже добре, найпаче молодіж під проводом Гербеля. Гербелеві вія написав тоді в альбомі оці вірші:
За думою дума роєм вилітає,
Одна давить душу, друга роздирає,
А третяя тихо, тихесенько плаче
У самому серці, може, й Бог не бачить.
354 Коли властиво осаджено Ніжин — запевне невідомо; думають, що вже в XI віці Ніжин існував. За Хмельницького у Ніжині був вже магістрат; місто кермовалося правом магдебурзьким. Хмельницький організовав Ніжинський полк; між полковниками сього полку стріваємо видатних діячів українських, як Сухиня, Золотаренки. Ваги крамарської Ніжину надавали найпаче греки. Богдан, уважаючи на ту користь, якої можна надбати з крамарства греків, універсалами 2 мая і 16 червня р. 1657 надав ніжинським грекам значних вільгот і навіть автономії, скасованої вже за нашого часу, нещодавно. Богдан не помилився: небавом Ніжин зробився головним крамарським містом на Україні, осередком торгу крамом далекої Азії і Західної Європи. Крамарство, а через те і стосунки з народами Західної Європи сприяли розросту Ніжина, оздобі його добрими будівлями і церквами і, нарешті, культурі й освіті його людності. З початку XIX в. у Ніжині коштом Безбородьків заведено спершу гімназію, а небавом і ліцей. З Ніжином або з його ліцеєм навіки зрослися наймення таких людей, як Степан Яворський, Прокопович, Григорій (потім в черцях Юрій) Кониський, Орлай, Гоголь, Гребінка, Гербель, Глібів і ін. Таким чином, з початку рр. 40 нашого віку Ніжин було місто торгове, замітне, інтелігентне, з добрими традиціями рідного краю. /183/
Виїздячи з Лубен, Шевченко гроші свої віддав Чужбинському, просячи його хазяйнувати в дорозі, сам він не вмів, каже Чужбинський, орудувати грішми; був занадто безкорисним і не любив грошових рахунків; а коли з ким сприятелився і жив з ним якийсь час укупі, дак віддавав товаришеві свої гроші і прохав господарювати. Так він зробив і тепер. Грошей в обох їх було не густо: а проте, живучи обережно, — на місяць би стало на прожиток. Тим-то Чужбинський, ведучи дорожну господарку, озирався, щоб не перехлябити видатків за бюджет. Одначе Тарасова добрість зараз у Ніжині зрушила ту обережність.
Гадали вони вночі проти неділі, відбувши баль у Ніжині, зараз же рушити на Чернігів. До Чернігова треба було, добре їхавши, їхати годин десять; треба було зробити на дорогу запас харчів. Чужбинський вранці в суботу пішов до міста в крамниці, щоб скупитися на дорогу. Шевченко ще не вставав. Чужбинський, виходячи, і каже до його, щоб зготовав чаю.
— Ну його, — відповів Шевченко, — я не хочу вставати. Я такий утомлений, що лежав би цілий день. Я підожду, заким ти вернешся, тоді питимемо.
Чужбинський пішов. Вернувшись хвилин через 20, бачить він, що Шевченко вже одягнений. За столом сидить якийсь юнкер, п’є чай да підсипає туди рому.
— От нам Господь послав гостя, — мовив Шевченко до Чужбинського.
Глянувши на юнкера того, Чужбинський спостеріг, що він прийшов до них не того, щоб познайомитися з Шевченком, а чогось іншого; одначе він повітав гостя ввічливо. Юнкер весело балакав; а перегодом, коли в пляшечці вже не стало рому, юнкер гукнув слугу і казав йому подати другу пляшку рому... Хильнувши ще рому з чаєм, юнкер покликав Шевченка в куток, щось побалакав з ним нишком і пішов. А Тарас зараз же попрохав у Чужбинського три карбованці.
— Нащо се? мабуть, тому от? — Чужбинський кивнув головою на ті двері, в які вийшов юнкер.
Шевченко махнув рукою і добрісно дивився. Потім, взявши три карбованці, надів шапку і пішов за двері. Вернувшись, розповів, що юнкер той, прийшовши до його, признався, що він програв в карти казьонні гроші і прохав дати йому п’ять карбованців; бо, коли він не залежить тих грошей, — лихо йому буде. Тарас з своєї добрості обіцяв запомогти паробкові і прохав його напитися з ним чаю. Юнкер згодився. Одначе, коли він за чаєм спорожнив пляшку рому і ще /184/ казав дати другу, дак Тарас спостеріг, що за птах отой юнкер, і замість п’яти, дав йому тільки три карбованці. Нарешті, прохав Чужбинського шуткома не розповідати про се Закревському, бо той може гніватися за те, що вони були байдужими до такого певного "мочемордія", яке показав юнкер.
(Продовження на наступній сторінці)