селян, я почав здалека, та слово по слові по нитці дійшли до голки. Сьогодні, ледві встав Сила з ліжка, люде, яких він викликав на суд, почали знов благати його, щоб пустив їх сьогодні по домівках; а Сила їм своє, учорашнє: "Не я вас держу, закон держить". Люде йому: "їсти в нас нічого". А він їм: "Чому ж харчів не набрали; хіба не знаєте: їдеш на день, бери на тиждень. Я і нагодував би вас, дак певен, що ви не захочете їсти мій хліб дурно, наче старці ті; соромно ж! А от, коли вже на те пішло, так ідіть на роботу до мене в степ, доки позову на суд". Не що робити: пішли; поневолі підеш, коли в шлунку скиглить. Хто косить, хто копиці кидає; жіноцтво або гребе, або тютюн пасинкує; робота про всіх знайшлася... Отаким чином — заким суддя Гарбуз розсудить — Сила Гарбуз має робітників, а люде мають харчі... Друг друга тяготу носять... Нема ні дармоїдства, ні сорому людям; люде роблять і знають, що "не суддя, а закон тому винен". Того ж дня повернув я до господи.
Попасуючи коней, чув я, як біля шинку прохожі люде гомоніли, що з того часу, як став Гарбуз суддею (шостий рік вже), він майже зовсім не наймає ні косарів, ні гребців, ні женців. "Народна любов,— думав я,— запомагає йому". Але шинкар Лейзар перебив мою думку і мовив:
— Нащо йому наймати? У нього закон і косить, і жне, і молотить...
— Ні,— відповів хтось з людей,— не закон, а люде йому роблять: навикликає людей на суд, а вони в подяку йому і покосять, і погребуть... Народ привик вже до сього і не дуже ремствує...
Он яким чином Сила "поліпшує економічний побут темного народу"... Хіба се не заслуга Силина?
На третій тиждень у неділю Сила провідав і мене на хуторі. Мене якась недовідома сила одвернула од нього, але умови гостинності, сусідства, товаришування замолоду... Треба вітати гостя.
Вітаю... Сидимо, балакаємо.
Звісно, я пильную говорити про свої хуторянські обставини: про тютюн, косовицю, жнива; про численні свята, про жидівсько-шинкарське ярмо, про конокрадство...
Сила слухає; відповідає якось неначе нехотя і все закидає "ліберальні" слова про політику.
— На біса,— каже,— здалася нам ота Хіва...6
— То стежка в Індію...
— До Індії нам що? Тільки людей нівечимо; наче у нас свого мало... Отсі "владенія" в Америці продали 7 і добре зробили... А Ташкента не продамо; на нього купця не знайдемо; кому його треба... Он прочитай, що пише Щедрін...8
— Щедрін жартує...
— Нехай собі й жартує, а все ж з чогось він да взяв... І почав Сила ганьбити. Особливо допікав він ганьбою людям
помершим уже або дуже далеким: згадав і Наполеона з Седаном 9, і Бісмарка з Лотарінгією 10, і Базена 11 з Мецом...12 пробрав і папу бідолашного, і Гербста 13, але японського мікадо похвалив, а Гарібальді14 наградив епітетом "лежебока"; чому, каже, він досі не рушає одібрать Трієст? Тому, що лінощі не дають...
Завзято розбалакався Сила! Я отеє переб'ю його річ, скажу: "Тривай! Чого ти ченчикуєш до Трієста та Рима; обернися да подивись ближче; згадай, що й на Січі мудрий німець картопельку садить 15..." Так де! Сила про наші хатні справи і слухать не хоче.
Невдовзі приїхав мій сусіда, піп Гречка. Розмова перемінилася. Отець Василій — своїм звичаєм — заходився зараз бідкуватися про своє убожество, зв'язуючи його з "упадком віри вообще".
— Віри в народі поменшало; штунда заводиться... народ одбився од церкви, служителів її не шанує, акафістів не наймає; сорокоустів не править; за вінчання, наче на глум, дає "трьошника", а є й такі, що й до сповіді не ходять... Яка сьому причина?.. Еге! А без віри, без благочестія усі погибнемо!..
Сила глумливо потурає попові і звертає річ на Калька 16, на Ледоховського 17... говорив він, говорив, говорив багацько; нарешті накинувся на Вільгельма; що він нівечить Познаньщину 18... Потім перевів бесіду на демократію, на соціалізм, на Бебеля 19 та як утне:
— Ніколи сонце не сходило з заходу, і не зійде звідтіль довіку; отак і сонце побиту економічного: коли судилося йому зійти, коли засяє світ справедливості, дак не звідкіль більш, як зі сходу, з Росії...
— Може... а проте Іркутськ, Якутськ ще більш на схід...
— Говори!.. Ти зауваж на те, що тільки у нас і єдине у нас на цілу Європу усі реформи заложені і закладаються на певному грунті демократичному.
Я подивився на долівку; жінка моя, слухаючи Силину бесіду, дивилася у вікно на курчат та на город, щоб не заскочило туди теля, а отець Василій гладив свою широку бороду та щось шепотів; судячи по тому, як двигтіли у нього пружки губ, мені здалося, що він шепотів: "Аще возьму крила і полечу в послєднія моря..."
— А по-твоєму, не так? — спитав мене Сила.
— По-моєму, час би вже "хліб наш насущний...".
— Зараз, зараз, я вже казала Опанасові, щоб давав борщ— промовила жінка.
Сила запалив люльку і знов за демократію, вже за робочих.
— Тепер,— каже,— скрізь по світах робоче питання на черзі, воно переверне догори дном усю Європу, а нас мине, бо у нас нема і не буде робочого пролетаріату; наш народ забезпечений земельними наділами; наш народ шанує чужу власність; у нас панує не фабричний промисел, а хліборобство; нема у нас жмикрутів-фабрикантів; наше царство — з краю до краю царство мужиче; у нас найбільший аристократ — в душі мужик і рідний брат простого селянина... У нас кожна інтелігентна людина радо запоможе мужикові; ми не вміємо, не в наших звичаях експлуатувати працю темного мужика...
— Ось, ну, Сило, по чарці перед борщем...
— Зараз, дякую... От тільки ще одно слово: задля нас мужикова праця святощі... Чи так, батюшка, отче Василю?
— Мужик — гадина; ні страху, ні віри у нього нема,— відповів батюшка.
А я згадав собі як у Сили "закон" і косить, і жне.
— Прошу до столу,— озвалася жінка...
1873, Кам'янка, Прилуцькіого повіту
1 Земство — органи місцевого самоврядування, які були створені її частині губерній європейської частини Російської імперії, а також на Лівобережній І Південній Україні відповідно до земської реформи 1864 р. Земства, діяльність яких повністю була підпорядкована місцевим органам царської влади, займалися господарськими справами, початковою освітою, медичними закладами, шляховим господарством, статистикою.
2 Ф у к і д і д (бл. 460— бл. 400 до н. е.) — давньогрецький історик. Автор "Історії" (у 8-ми кн.), в якій на основі власних спостережень та свідчень очевидців висвітлив події Пелопоннеської війни (431 — 404 до н. е).
3 Ціцерон Марк Туллій (106—43 до н. е.) —давньоримський політичний діяч, оратор, філософ і письменник. Промови Ціцерона на захист республіки вважаються зразками ораторського мистецтва.
В е р г і л і й Марон Публій (70—19 до н. е.) — римський поет. Переробки його поеми "Енеїда" відомі в багатьох літературах світу.
5 ...читав я десь, мабуть, у "Московских"...— Йдеться про газету "Московские ведомости", що виходила в Москві протягом 1756— 1917 рр. 3 1863 р. мала реакційне спрямування.
6 На біса... здалася нам ота Хів а...— У 1873 р. російські війська вступили на територію Хівинського ханства, внаслідок чого його хан визнав васальну залежність від Росії.
7 ..."владенія" в Америці продал и...— Царський уряд у 1867 р. продав Сполученим Штатам Америки за 7,2 млн. доларів Аляску разом з Алеутськими островами, в освоєнні і заселенні яких величезну роль відіграла Росія.
8 Он прочитай, що пише Щедрін...— Натяк на цикл сатиричних нарисів російського письменника Михайла Євграфовича Салтикова-Щедрі-на (1826—1889) ("Господа ташкентцы", "Что такое ташкентцы?", "Митрофа-ны", "Ташкентцы приготовительного класса"), що протягом 1869—1872 рр. друкувались на сторінках журналу "Отечественные записки", а в 1873 р. вийшли окремою книжкою під загальною назвою "Господа ташкентцы". Приводом для появи цих блискучих сатиричних узагальнень письменника стали події, що відбувалися після оволодіння Росією великих територій у Середній Азії. У Ташкент, завойований Росією 1865 р.,— центр нового Туркестанського губернаторства швидко хлинула орда чиновництва, яке зайнялось відвертим грабуванням місцевого населення, присвоєнням асигнувань, виділених на казенні потреби. Створені Салтиковим-Щедріним сатиричні типи "ташкентців" глибоко відбивають внутрішню суть подібних явищ.
9 ...згадав і Наполеона з Седаном...— Йдеться про так звану Седанську катастрофу: під час франко-прусської війни 1870—1871 рр. французька армія, оточена в районі Суданської фортеці, де тоді перебував і Наполеон III, змушена була капітулювати.
10 ...Бісмарка з Лотарінгією...— Одним із наслідків франко-прусської війни 1870—1871 рр., яка завершилась повною поразкою Франції, було відторгнення від Франції Лотарінгії і приєднання її до Німеччини. Ця війна була спровокована і організована міністром-президентом Пруссії Отто Бісмарком фон Шенгаузеном (1815—1898), який здійснював політику возз'єднання Німеччини "залізом і кров'ю" під егідою Пруссії.
(Продовження на наступній сторінці)