Ноздроватий, котрий до сего часу мовчав, озвався й собі. — "Тривайте, господа!" заговорив він мішаючи великорускі и украінско-рускі слова: "господин Джур говорить: "каждий помагай сам собі"; господин Нельговский виводить з сего, що, коли занедужав чоловік, не нужно ёго лічить, значить: не нужно и лікарів, а господин Джур сам лікар."
Джур не дав ёму договорить: він встав з свого місця и сміючись сказав: "Хиба й ви за підмогу мужикові, за підмогу робітникові, за філантропію?.. Коли так, то скажіть, будьте ласкаві: як ви запомагаєте своім "крестянам", визволеним з вашого кріпацтва?... чи помогаєте ви ім, коли трафиться, що у них нічим заплатить вам оброку за землю?"
Панска кров заговорила в жилах Ноздроватого: — "До сего нікому діла нема," одповів він.
— "Еге! то-то "нема діла"! — бо ми оброком з селян живемо, на оброці іздимо до Німців, щоб вступаться за німецкого мужика"... говорив Джур.
— "Вже ж не кожному безштаньку мішаться в моі діла, в моє житє — " різко сказав Ноздроватий и увесь почервонів.
— "Отсе як раз по пански, по полтавски," усміхнувся Джур.
— "Панове, панове! годі вам!" озвалась Лаврова, бачучи, що між Джуром и Ноздроватим піднимається фуґа, и знаючи гусарску вдачу Ноздроватого, котрому не дорого стояло и вдарить Джура. — "Прошу вас панове, не споріть!... цур ёму! чого спорить!... Страх, як не люблю в своій хаті сварки."
Ноздроватий притих и сказав: "ваша хата для мене храм, ваше слово для мене закон... а з господином Джуром ми докінчимо річ де-инде." Ноздроватий взяв шапку, попрощався з Лавровою и пішов, не кивнувши навіть Джурові головою.
Бажаючи розвіять той неприятний вплив, який зробили слова Ноздроватого, Лаврова сказала Нельговскому: "Знаєте що? поідьмо завтра на гулянку в Шандав."
— "Чи іхать, так и іхать," одповів нехотя Нельговский.
— "А ви з нами?" спитала Лаврова Коцюка.
— "Коли візьмете!"
— "Ну, значить всі гуртом! певно, що й Ноздроватий поіде... я ёго вдачу знаю, він до завтрого одійде."
И знов усі замовкли. Нельговский попрощався и пішов, кажучи, що він втомився и хоче спочить.
Джур просидів у Лавровоі до пізна. — Прийшовши до дому, він застав у себе на столі карточку Нельговского и якесь письмо; у Джура наче що ёкнуло в серці, швидче розпечатав він письмо: воно було від Ноздроватого. Ноздроватий писав Джурові, що такі наруги, яку заподіяв ёму у Лавровоі сёгодня Джур, "змиваються тілько кровю" и що він препоручив Нельговскому умовиться: коли, де и яким оружєм повинен одбутись поєдинок. На карточці Нельговского стояло: "за одповідю зайду до вас завтра в ранці о 8-ій годині."
Джура кинуло в жар. "От-тобі й на!... отсе так!... от-тобі бабусю и юрьів день!... Що ж ёго діяти?"... и різні думки забігали в голові Джура. Ходячи великими ступнями по хаті, він усе тер рукою по лобі, наче хотів витерти відтіль пораду для себе; далі взяв шапку, загасив свічку и тюпки побіг до Лавровоі.
Лаврова ще не спала; вона дуже здивовалась побачивши Джура: лице ёго горіло, він задихався, піт так цівкою и котив по лицю.
— "Що се з вами? що за знак? кажіть швидче!" питала Лаврова.
Джур подав ій письмо Ноздроватого и карточку Нельговского: "Прочитайте, все взнаєте... порадьте, що робить!" сказав він и швидче сів на диван: ноги в нёго тряслись.
Лаврова прочитала.
— "А що?" спитав Джур.
— "Ноздроватий, завсігди Ноздроватий!... собака — собакою й пропаде... горбатого хиба могила виправить."
— "Добре! але що ж я мушу робити?"
— "Певно, що не стріляться!"
— "А як же? треба ж принять зазив... хиба оповістить поліцию — чи що?"
— "Плюнуть, тай годі!"
— "Тогді він мені всенародно заплює очи... Ні, так не приходиться!"
Лаврова задумалась. — "Виходить: чи сову об пень, чи пень об сову — сові не легше," сказала вона. "Не стріляться погано; стріляться ще поганійше. Я знаю, чого Ноздроватий хоче... тут все лихо коіть Нельговский... та зась! не діждуть вони... От-що я придумала: идіть вкладуйтесь, та зараз на зелізницю."
— "Куди?" спитав Джур, наче не дочувши останнёго слова.
— "На зелізницю, та з Дрездена; нехай шукає вітра в поли."
— "Не можна так."
— "Чому не можна?"
— "Раз: Ноздроватий подумає, що я перелякався ёго та втік; а в друге ні з чим, у мене грошей нема, жду з дому." Джур нікому не признавався про свій виграш.
— "Вовка бояться, так и в ліс не ходить! нехай собі думає, що хоче... а що до грошей, так от вони вам; идіть швидче справляйтесь," сказала Лаврова, подаючи Джурови гроші.
— "Ні!" одповів Джур, трохи подумавши, "не приходиться... лучше нехай він мене вбє!"
— "Годі вам верзти невідь-що! идіть, беріть білети и для себе и для мене."
— "И ви поідете?" скликнув Джур.
— "З вами разом... поідемо хоч — ну все одно, в Мюнхен, чи що; бо в Швайцарію не можна: вони знають, що мій син там; довідавшись, що я поіхала в один час з вами; вони и собі подадуться за нами... я знаю, чого ім треба."
Джур поціловав Лаврову в руку...
Другого дня в ранці Нельговский о 8-мій годині стояв вже біля дверей Джуровоі кімнати. Двері були замкнуті, він постукав; ніхто не обзивав ся. Нельговский до кельнера... Довідавшись, що Джур у ночи виіхав, Нельговский тілько руками розвів!... "Отсе вже не по пански, а чорт батька знає, по якому!" сказав він и плюнувши подався до Ноздроватого.
Не менше здивовався и Нельговский и Ноздроватий и Коцюк, довідавшись, що й Лаврова тієі-ж ночи виіхала з Дрездена.
— "Се вони так в Шандав," шутковав Коцюк.
— "Ну, від мене він не втече," говорив Ноздроватий, "я знайду ёго и в Россиі."
— "Для мене," сказав Нельговский, "він все одно, що торішній сніг; та Лавровоі жаль! гарна пані!"
IV.
Ключем кипить и парує в паровику вода; з димаря преться дим и вискакують искри; колеса під ваґонами гуготять по зелізних рельсах; парова сила везе з Дрездена швидкий поізд, а в тому поізді іде Лаврова и Джур.
Седить Джур рядом з Лавровою, дивиться на неі, любується іі красою, веде сердечну розмову; весело ёму, спокійно.... Тілько ж — глянь! и пробіжить на чолі у нёго якась нервова дрижа.
— "А що, коли він поженеться за мною?" мигне в голові Джура думка про Ноздроватого. "От не було печали так чорти накачали!.. и надало мені зачепить ёго!.. щоб було змовчать, нехай би говорив собі, що хотів; так ні ж!.. десь мене біс сіпонув за язик... Правду кажуть, що язик мій — ворог мій, так воно й вийшло. Та ні! не поженеться!.. се не Россия! тут не з подорожними* [*Подорожними зовуться в Россиі білети на права брать почтових коней.] и не на почтових іздять!.. Та й куди б він погнався за мною! Ёму одна дорога, мені десять!.." И заспокоіться знов Джур.
А колеса гудуть! стациі мелькають — ось и Мюнхен!
Лаврова ще на дорозі подала синові телеграфом звістку, щоб іхав не до Дрездена, а в Мюнхен; Джур же й собі послав лист в Жуківку, звіщаючи про свій переізд, "щоб изучить адельгайдский солоний ключ біля Мюнхена."
Тижнів через два чи що, Француз ґувернер привіз до Лавровоі и одинчика Васю. Хлопя було вбране в одежу украінского покрою: широченні червоні шовкові штани; сорочка з батисту, біла наче сніг, аж вилискується, вимережані и вишиті шовком и золотом рукави; пазуха трохи розхристана...
— "От Ваш и мій Украінець," сказала Лаврова Джурові.
Джур глянув на хлопця поглядом авторитета, всміхнувся и спитав Лаврову: — "На що ви ёго так убрали?"
— "На те, що він Украінець."
— "Начеб то Украінцям не можна ходить в европейскому убрані? начеб то Украінцям треба носить поверх себе таку відзнаку, щоб зараз видно було, що то Украінець, а не Фін!"
Не сподобалась Лавровій така річ, вона кинула з боку на Джура якийсь визиваючий погляд и сказала:
— "В національнім убрані єсть своя користь, воно раз-у-раз нагадує дитині, до якого роду вона належить."
— "Треба, щоб дитина и без виставки знала, хто вона є."
— "Хиба против сёго хто суперечить?.. Певно що треба; та мені здається, що й національний розвій має свою азбуку, свій буквар, як и грамота и письменство. Не вивчивши букв, не вміти-ме дитина читать... Перша азбука, перше слово національного вихованя и розвою — єсть рідна річ, далі убранє..."
— "По моєму красче всёго, щоб дитина росла и розвивалась прямо тілько людиною..."
— "И виросла и розвилась космополітом?" перебила Джура Лаврова.
— "Еге! а що ж?! космополітизм не вадить добру ніякоі осібноі нациі, ні добру загалом усіх людей."
— "Тото бо й то, що вадить! та ще й як вадить!
— "Отсе для мене новина! сего я з роду не чув," сказав Джур з усмішкою.
(Продовження на наступній сторінці)