«Казенний млин» Олександр Кониський

Читати онлайн оповідання Олександра Кониського «Казенний млин»

A- A+ A A1 A2 A3

Вранці нашого мірошника й вода вмила. Довго про нього й чутки не було. Млин стоїть... Ми вже й забули про нього. Аж ось окружний прибіг, та ще не сам, а з якимсь судовиком з губернії, довідатися запевне, чому млин не слухає начальства, чому не хоче молоти? І мірошник той з ними вернувся. Цілий день ходили коло млина. Судовик,-що з губернії, тільки головою крутить,— бачу я; препогано крутить... Зараз і видно, що він знає, де миші дірку прогризли.

— Занапастили,— каже,— гроші! Треба каміння зняти, квітку виважити, шестерню нову...

"Еге,— думаю я,— в нього всі клепки дома... Сей маху не дасть!"

Увечері сіли вони чаювати в розправі, покликали й мене. Окружний мій такий добрий та м'якенький, наче восковий, частує мене й каже:

— Я чув, Мартине, що ти добрий майстер?

— Ат, нібито!

— По правді кажи!

— Заступильно витешу...

— От і брешеш! Ти ж на дзвіниці углом правив?

— Коли-то те було!

— Ось послухай мене: наймися млин полагодити! Я так і зумився.

— Де-таки,— кажу,— мені за таку річ братися? Се ви глумитеся з мене.

— Ні,— каже,— от хрест святий, коли неправда! Я довідався, що з тебе добрий майстер, так чом же тобі й собі не заробити, й начальству не вгодити?

— Начальству,— мовив я,— з дорогою душею готов би, та в чому іншому... А се страшне діло, не на моє копито чоботи.

— Се ти начальством нехтуєш!..

— Крий мене боже! Нехай мене се та те, коли я що таке! Тому не беруся, що боюсь, а для начальства все готов... Опріч сього...

Він мене знов частує та:

— Коли любиш мене, берись за млин!

— Ні,— кажу,— шинкар як любить п'яницю, а доньки за нього не оддасть.

І одпекався.

Приходжу додому, сів за вечерю... Чи взяв ложку борщу, чи ні — двері рип... Суне той мірошник. "Чого се воно!" — думаю собі.

— Добрий вечір! — каже.— Хліб-сіль!

— їмо, та свій! У рот носимо і тебе до гурту просимо! Присіло й воно до столу... Борщ так уплітає, аж за ушами

лящить. Слово по слові й почало воно зводити річ на млин. Я слухаю, а воно все йде до того, щоб я найнявся млин полагодити.— "Гм! — думаю собі.— Чого се вони на мене намагають? Тут щось непевного є..." І до сина:

— А на, Степане, семигривеника та примчи нам кварту! Думка в мене така: загалуню отеє литвинча, то воно, може,

розв'яже собі язик. І не помилився... На моє вийшло.

По чарці, по другій — литвинча мені й виложило як на долоні.

— Так | і так,— каже,— як заходився отой палатський губерець рахувати, то вирахував, що на те, щоб привести млин до діла, треба найменше дві тисячі карбованців. Окружний тоді як заголосить: "Бога побійтеся! Що се ви кажете! Як се можна! Та коли ви єноралові подасте таку рахубу, він мене з світа зживе. Мені тоді й Сибіру мало! Прямо живим у землю лягай! Скаже: куди дивився? Значить: заодно з німцем казенні гроші переводив, казну дурив, царського добра не пильнував... Що я тоді казатиму?" Губерець на те й каже: "Так що ж зробити?" А окружний благає його: "Одпишіть до єнорала, що тут усього лагодження рублів на двадцять, а лишень заходу багато, бо іржа камінь обложила". Чи чув хто таке: "ржа камінь обложила". Зроду не чувано; от же благає окружний та й благає, щоб іржу ту написати, а тоді каже: "Я зо всіх своїх волостей майстрів зжену та із своєї кишені яку сотню докину. Шкода не моя... Та що вже! Аби лихо-тихо... Справді, треба було ліпше доглядати мені за німцем..." Губерець і каже до нього: "Звісно, пожалуєш ухналя, то й підкову згубиш..."

Я собі отеє все й намотав на вуса.

Отож вони й справді вивели таке, що іржа камінь обложила!

Минула зима. Навесні приходить і до нас оповістка, що в окрузі будуть торги на лагодження млина, так щоб, хто охочий найнятися, йшов на торги. Ціну за лагодження поставлено: одну сотню карбованців, а на торгах, значить, візьметься хтось ще дешевше... "Е-е! — думаю я.— Не проведеш ти нас! У тебе мудра голова, та й у мене вона не повстяна!" Зараз я до Цимбалистого:

— Се,— кажу,— твоя розчина, ти й міси! Сідай, чоловіче, на коника, метнися по селах, буцімто наймита шукати, та остережи людей, щоб не йшли на ті торги. Цур їм! Нехай не сподіваються з жука меду їсти!

Гаразд. Ждемо, що буде. Торги призначено на четвер після провід 8. "Ну,— думаю собі,— побачимо, кому випало цокнутися о мазницю головою..." Думаю, а сам нікому нічичирк, тільки Цимбалистому... Навіть і жінці ні слова, бо моя Настя, хоч і знає, як плахту підперезати, а все ж таки й у неї не який, як жіночий язик,— треба із нею обережно, бо сказано: на конину в полі, на жінку в домі не сподівайся ніколи...

Добре — та не зовсім!

У вербну неділю9 увечері лежу я собі в господі, а надворі темнота така, хоч око виколи, і дощ тюжить, немов з відра ллє.

— Лаштуй,— кажу,— жінко, вечеряти та швидше спати, щоб світло марно не горіло!

Тільки се промовив: чую: бов! бов! — на ґвалт. Зирк я в вікно — полум'я з-за греблі так і шугає, й шугає! Я за шапку та туди.

— Еге-ге! Казенний млин палає!

Господи як горіло! Аж страшно було дивитися. Я на людей:

— Гасіть!

Кинулися — де тобі! І приступити не можна! До тла все згоріло... Тільки палі осмалені лишилися. Каміння так у воду й шубовснуло.

Ми й не жалували. Думали: господь напасть з нас зняв. Отже, не вгадали! Як набігло до нас начальство: й окружний, і помічник його, і становий, і ще хтось з ними, та як узялися стежити:

— Чого млин згорів? Люде кажуть:

— Того, що зайнявся. Вони знов:

— З чого зайнявся?

— Ні з чого ж, як з огню. Вони знов:

— Де огонь узявся?

Де та де, де та де? — та як пішла гаспидська тяганина, то не один раз упріла у мене чуприна.

Потягали мене — мати моя божа! За що мене? Чим я прогрішив? Кажуть: "Твій недогляд!" Свят, свят, свят! Хіба я в млині мірошником був?

І слухати не хочуть!

— Ти на те старшина! Повинен за всім пильнувати!

Куди тільки мене не тягали! І в округ, і в земський, і в повітовий суд, і в палату — думав: душу з мене витягнуть! Потягнуть отеє та й ну лякати мене Сибіром. Лякають, а я з переполоху коли не телицю, то лошицю, а то й паровицю по боку... Умилостивляться трохи:

— Ми тебе, Химуле, жаліємо,— вболіває окружний,— коли б кого іншого, ми б давно вже в Сибір запроторили, а тебе шкода нам. Та коли ж не наша воля, треба винуватого знайти... Не з неба ж упав огонь, та ще під дощ: хтось підпалив. А то казенне добро! Чому ти вартових не ставив коло млина?..

Отак! Добре вони мене жаліли! Пожалів вовк кобилу, лишив хвіст та гриву — то так і вони мене, доки не зсадили і з коня, і з вола, і з воза. Коли б ще трохи, то були б і з ґрунту зсадили, з хати б виперли були, та вже був тут один панок, той заступився за мене: взяв та все чисто списав до самого міністра. А міністер і написав до єнорала:

— Годі вам варити з чоловіка воду! Коли взяв чорт батіг, нехай йому і пужално!..

Тоді мене ослобонили.

Отак я до злиднів достаршинувався, все через Цимбалистого та через той гаспидський млин. Цур йому!

А все ж моя думка й тепер така, що ніхто, як оте литвинча підпалило млин. Звісно, не без того, щоб... та вже нехай їх бог там судить.

Добре, що тепер нема тих сіпак окружних та помічників їх... Хоч і тепер, правду сказати, на селах ладу — коту на снідання не стане.

 

1 Довелось і мені під зеленим верхом ходити...— Сільські старшини (війти) на Україні в XIX ст. носили шапки з зеленим суконним верхом.

2 Клечана неділя — зелена (русальна) неділя; восьма неділя після Великодня.

3 Водохреще — церковне свято богоявления, яке відзначається 6 січня за старим стилем. Те ж саме, що Йордан. У цей день в певному місці на річці відбувається свячення води, що пов'язано з християнською легендою про хрещення Ісуса Христа у воді річки Йордан (знаходиться в Передній Азії, впадає в Мертве море). Свячена під час Йордана вода вважається цілющою, нею зокрема кроплять скотину, щоб не хворіла, окроплюють людське обійстя.

4 ...на саму похвалу приїхав...— Субота п'ятого тижня великого посту.

5 ...перед дев'ятою п'ятнице ю...— Православна церква відзначала дванадцять так званих іменних п'ятниць, прив'язаних до головних свят року. Тим, хто дотримувався цих дат, обіцялись якісь особливі переваги, що випливали із змісту свята, якому передувала та чи інша "п'ятниця", або були запозиченням із сфери народних прикмет чи забобонів, котрі прив'язувались до того чи іншого дня або пори року. Дев'ята п'ятниця передувала церковному святу Кузьми і Дем'яна (Кузьминки), яке відзначалося 1 листопада за старим стилем. Тим, хто дотримувався цієї п'ятниці, обіцялась охорона в дорозі, убереження від муки, зубного болю.

6 Полупетра — церковне свято, що відзначається ЗО червня за старим стилем.

7 Пречиста,— Мається на увазі перша Пречиста — церковне свято успіння Богородиці, що відзначається 15 серпня за старим стилем.