В і ч н и й. Гарні діти... Цей, що в комсомолі, женився, а той ще не зустрів своєї. Та я не про це... В нашій сім'ї тебе знають, Оленко, і фотографія твоя висить на стіні... Знають і життя твоє... (пауза) незвичайне... Так оце недавно син з Сибіру прислав газету, в ній описується про одного директора заводу... І фотографія. Директор той на прізвище Крав-цов, Микола Іванович. (Дістає з валізки газету в теці). Це я, щоб не зім'ялась. (Подає газету). Ось...
Оленка тремтячими руками взяла газету, впилась в неї очима, потім якось безсило відкинулась на спинку стільця.
По-моєму, це він... Я написав сину, хай розвідає усе, як воно там і що, і напише тобі... З нього дипломат путящий — говорити з людьми вміє. (Помітив стан Оленки). Радість я приніс чи горе-і сам не знаю!..
Висвітлюється лист. П'ять рядків закреслено так, що їх не можна прочитати, крім двох перших слів:
"Здрастуй, Кравцов".
КАРТИНА ДРУГА
Простора кімната, з кімнати двоє дверей: одні прямо на глядача, другі — праворуч. У кріслі сидить Кравцов, читає газету. Моложавий, але посивілий. Обличчя втомлене, бліде... На канапі сидить Біла Мафія-молода, вродлива жінка, гортає журнал.
Пауза.
Б і л а М а ф і я. Освітлення нікчемне. А чому ти не працюєш у своєму кабінеті? (Пауза). І мені зайти не дозволяєш. А твоєму грізному приятелю дозволено?..
К р а в ц о в. Нікому.
Б і л а М а ф і я. Там секрети?
К р а в ц о в. Секрети.
Б і л а М а ф і я. Як у тебе не затишно. Меблі старі... час поміняти.
К р а в ц о в. Звик.
Б і л а М а ф і я. Дивні звички — звик не обідати, і сьогодні не обідав?
К р а в ц о в. Щось їв.
Б і л а М а ф і я. Зроблю хоч вечерю путящу. Сподіваюсь, не поспішаєш нікуди?..
К р а в ц о в. Вечір вільний!
Б і л а М а ф і я (відклала журнал). Я — в гастроном, а ти постарайся, коли прийде твій грізний приятель, не затримувати його, будь ласка. (Підійшла до Кравцова, поклала руки на плечі, схилилась до нього). Стомився? Поїдемо влітку на південь... (Пауза). Поцілуй мене...
Кравцов цілує.
Директор — до останньої клітини, навіть поцілунок директорський.
В дверях зіткнулась зі Скирдою, вони постояли, з неприязню оглянули одне одного.
Біла Мафія вийшла. Скирда ще глянув їй услід. За ці роки він, здається, не змінився, хіба що зсутулився.
С к и р д а. Куди це Біла Мафія понеслась?
К р а в ц о в. Чому ти прозиваєш її Білою Мафією?
С к и р д а (підійшов, відчинив буфет, налив чарку, випив, закусив цукеркою і сів на канапу). А ти чув про мафію?
К р а в ц о в. Дещо.
С к и р д а. Так ото вона і є Мафія. А чому біла?.. (Жест). Мабуть, просила, аби мене скоріше спровадив. Я довго не затримаюсь.
К р а в ц о в (підійшов до буфета, теж випив чарку, подивився на Скирду). Новий костюм?
С к и р д а. Ти ж дав мені премію, я й купив.
К р а в ц о в. Хороший костюм.
С к и р д а. А скажи, ти б дав мені премію, якби, припустимо, не знав з фронту, а так, за роботу?
К р а в ц о в. Хтозна, може б, і ні...
С к и р д а. Виходить, ти не об'єктивний.
К р а в ц о в. Те, що я тебе знаю з фронту, дає мені можливість бути об'єктивним.
С к и р д а. Фронт! (Пауза). На фронті я був (жест), а ким ти? А тепер — ти директор заводу, а я в прохідній. Охоронник.
220
К р а в ц о в. Бери іншу роботу.
С к и р д а. Мені й там непогано... А тобі міністр жалує премію?
К р а в ц о в. Дає.
С к и р д а. А я б подумав.
К р а в ц о в. Чому?
С к и р д а. Черствий ти, Кравцов, людей тримаєш (жест) на заводі! Ремствують на тебе!
К р а в ц о в. А ти на фронті як тримав солдатів?
С к и р д а. Там ішов бій з ворогом.
К р а в ц о в. І тут іде бій, ми мусимо наступати.
С к и р д а. То фронт, а це...
К р а в ц о в. Економічний фронт. І дисципліна потрібна. Буду вимагати!
С к и р д а. Звичайно. Але все ж треба попустити.
К р а в ц о в. І це ти мені радиш?
С к и р д а. Як друг!
Заходить Біла Мафія з покупками в руках.
Б і л а М а ф і я. Здрастуйте, Скирда.
С к и р д а (до Білої Мафії). Треба говорити — товаришу Скирда!
Б і л а М а ф і я (до Кравцова). Чай забув включити? (До Скирди). Ми не на зборах. (Виходить на кухню).
С к и р д а (вслід). Я з тобою буду завжди наче на зборах.
К р а в ц о в. Ти ввічливий.
С к и р д а. Відвертий.
Входить Біла Мафія з чайником. Дзвінок.
К р а в ц о в. Хто б це?
Б і л а М а ф і я (знизала плечима). Зараз побачимо. (Виходить).
Заходить Мафія, за нею Дипломат — хлопець років двадцяти п'яти. Зупинився, погляд на Мафію, на Скирду, на Кравцова.
Д и п л о м а т. Добрий вечір. (До Кравцова). Ви Микола Іванович Кравцов?
К р а в ц о в. Я.
Д и п л о м а т. Так і думав.
К р а в ц о в. З ким маю честь?
Д и п л о м а т. З людиною.
К р а в ц о в. Так і думав. Хочете зі мною поговорити?
Д и п л о м а т. Вивчити, що ви являєте собою.
К р а в ц о в (посміхнувся). Почати з біографії?
Б і л а М а ф і я (не витримує). Молодий чоловіче, хто ви такий і що вам треба?
Д и п л о м а т (тільки подивився на неї і знову до Кравцова). В загальних рисах мені ваша біографія відома. Частково з нарису в газеті.
К р а в ц о в. Між іншим, коли вас запитує жінка, ввічливість вимагає відповісти.
Д и п л о м а т (до Мафії), Припустимо, я хочу працювати на заводі, але перше треба знати, що за директор.
К р а в ц о в. Фах?
Д и п л о м а т. Інженер.
К р а в ц о в.3 цього і почав би. Завтра о дев'ятій в заводоуправлінні, товаришу інженер.
Д и п л о м а т. В готелі місць немає, то я вирішив до вас додому... може, ще сьогодні виїду. Мій поїзд іде через три години.
К р а в ц о в. Оригінал чи вдаєте?
Д и п л о м а т. Оригінал.
К р а в ц о в. Тоді вивчайте.
Д и п л о м а т. Можна оглянути ваші апартаменти?
К р а в ц о в. Прошу.
Дипломат виходить у другу кімнату.
Б і л а М а ф і я. Підозрілий тип... Жени його в три шиї!
К р а в ц о в. Він все-таки оригінал.
С к и р д а. Або псих.
Д и п л о м а т (повертається). Могли б взяти кращу, все-таки директор такого заводу.
К р а в ц о в. У вас іще багато запитань до мене?
Д и п л о м а т. Кілька. На фронті були?
К р а в ц о в. Був.
Д и п л о м а т. У полоні?
К р а в ц о в. Ні.
Д и п л о м а т. У партизанах?
К р а в ц о в. Був.
Пауза.
Д и п л о м а т. У вас пам'ять хороша?
К р а в ц о в. Не скаржусь.
Д и п л о м а т. Що вам найбільше запам'яталося з війни?
К р а в ц о в (сухо). Молоді солдати, які не розпитували, де який командир, а йшли в бій і навіть на смерть, якщо вимагали того обставини...
Пауза.
Д и п л о м а т. Біднувата пам'ять у вас, товаришу Кравцов!.. Останнє запитання. Як ваше сімейне життя (глянув на Білу Мафію), щасливе?
С к и р д а (підвівся). Молодий інженер! Поспішайте на поїзд!..
Д и п л о м а т (пильно подивився на Скирду). Були поранені в щелепу?
С к и р д а (в голосі погроза). Був поранений, але умію і ранити.
Д и п л о м а т. Капітан Скирда?..
Скирда від несподіванки аж виструнчився, по-іншому глянув на Дипломата, перевів погляд на Кравцова.
Тепер я піду. Знайте, у вас був не інженер, а дипломат... Прощавайте. (Вийшов).
Троє переглянулися між собою. Німа сцена.
Завіса
Висвітлюється і зникає телеграма:
Був дома у Кравцова переконаний він адреса вулиця Лазо 18 квартира 56 Володя Вічний
Висвітлюється сцена. Чути приглушений відгомін міста. Здаля видно двоє освітлених вікон. Оленка в літньому плащі, з валізкою в руках проходить авансценою з краю в край: мабуть, уже давно вимірює цю доріжку. Погляд час від часу лине до освітлених вікон. Зупинилася, поставила валізку.
О л е н к а. Я часто оглядаюсь у своє минуле, а зараз воно стоїть переді мною і до болю яскраво, наче у барвах Рокуелла Кента. Стоїть і не зникає (Пауза). ...Здається, то було не життя, а нескінченні муки. (Пауза, ледь посміхнулась). Учені підрахували, що жінка в середньому живе на кілька років довше за чоловіка, — а не знайшлося вченого, який би підрахував, наскільки більше в її душі загоєних і незагоєних ран, наскільки більше каменюк і вибоїн на її дорозі. (Пауза). А іноді моє життя видається щасливим і світлим, бо я кохала. Кохання гріло мою душу, воно билося в мені другим серцем... (Пауза). Сотні разів я втрачала надію зустріти Кравцова... І сотні разів малювала в своїй уяві цю зустріч. Незатьмарену, незахмарену, жадану... Наче і він чекав на мене, наче і його кохання лишилось таким же незгасним. Он його вікна... Він там... І тепер, коли я так близько від нього, — тепер, як злодії, почали підкрадатися інші думки: він не міг знайти Їлонку. Їлонки ніколи не було... А села — не стало... Та чи шукав він? Чи вистачило сили жити самотньо, як я, стільки років?!
(Пауза). Ходжу біля будинку, заходять і виходять звідти жінки, а я думаю, одна з них — дружина Кравцова. (Пауза). Він не забув, напевно, пам'ятає ту наївну дівчину з дитячими косичками... Тут пам'ятає, а побачить мене (гірко посміхнулась), перемальовану роками і не... (Пауза). Або не захоче впізнати.
Сценою проходить Біла Мафія. Подивилася на Оленку, ще раз оглянулась, вийшла.
(Продовження на наступній сторінці)