Повість про сім'ю на дві дії
ДІЙОВІ ОСОБИ
Ангел Платон Микитович.
Уляна — його дружина.
Петро, Федір, Павлик — їхні сини.
Таня — їхня дочка.
Ліда — Петрова дружина.
Клава — дільничний лікар.
Маляр — Клавин чоловік.
Крячко — пенсіонер.
Клоков — кореспондент.
Біля — художник.
Оля — Павликова дружина.
ДІЯ ПЕРША
КАРТИНА ПЕРША
Невеличке подвір'я. Ганок одноповерхового будиночка з прибудовою — домашньою майстернею. Посеред двору збитий з дощок стіл. Стовп. На ньому умивальник і прилаштований телефон під дашком. Саморобне крісло-гойдалка. Осторонь — ослінчик.
Таня зачісується біля умивальника. Федір лагодить стілець. Ліда в кріслі-гойдалці. Уляна накриває стіл.
Л і д а. У вас мовби маленька неприступна фортеця. Спокій і якесь особливе відчуття безпеки. В минулий приїзд на вулиці мене застала гроза. Блискавиці й громи, здавалося, на тротуари падали. Я так злякалася! А забігла сюди, у двір, — і страх пропав. Наче громи і блискавиці боялися сюди вдарити.
Т а н я. Якщо тато були вдома, звичайно, побоялися.
У л я н а. Не пащекуй, Таню!
Л і д а. І кольоровий телевізор, і оце саморобне крісло у вас напрочуд пасують одне до одного.
У л я н а. Коли вже тобі так усе подобається, то в нас би й відпочила, а не їхала на курорт.
Л і д а. Море...
Т а н я. З великої висоти море здається калюжею.
У л я н а. Ти його бачила з висоти?
Т а н я. Побачу.
У л я н а. Забила собі в голову стюардесою стати.
Л і д а. А батько?
У л я н а. Вона така, що й батька умовить.
Ф е д і р. Скільки ж ти, Лідо, не добула на курорті?
Л і д а. Сім днів.
У л я н а. А гроші повернули?
Л і д а. Ні.
У л я н а. То вже б добула.
Л і д а. Захотілося вас провідати, і за домом скучила. За Петром. І синка треба забрати від мами. Ми з Петром без нього не можемо.
У л я н а. Петро і минулий рік, і цей без відпустки, хоч би до нас навідався.
Ф е д і р. Запанів Петро.
У л я н а. Хіба можна так на брата?
Ф е д і р. Можна.
Л і д а. Не запанів, а все в роботі, він такий скажений до роботи, як і всі ви.
Т а н я. Мене виключи з цієї компанії.
У л я н а. Годі чепуритися. Збігай на город цибулі вирви.
Таня виходить.
Л і д а. У вас уже і город свій? .
У л я н а. За гаражем грядочка: За той шматочок землі клопотів та прикрощів...
Л і д а. То навіщо було брати?
У л я н а. А як же без грядки, без свіжої городини? За пучок кропу на базарі гривеник беруть. Ні совісті, ні правди нема в людей. Десять копійок за жмутик трави. Борщ дуже дорогий виходить... А суп ми не любимо.
Л і д а. Петро часто каже: якби такого борщу, як мама готує.
У л я н а. На борщ треба і городину свіжу, і м'ясо свіже, базарне...
Заходить Таня, кладе цибулю на стіл.
Мало не забула: хто зі мною завтра на базар поїде?
Л і д а. Далеко збираєтесь?
У л я н а. Десь у район, щоб дешевше.
Т а н я, Я не поїду.
Ф е д і р. Чого не поїдеш?
Т а н я. Нещодавно права одержала... Неділя, машин багато, ще в аварію потраплю.
На ганок виходить Павлик.
П а в л и к. Мамо, де моя біла сорочка?
У л я на. Там, де прасоване лежить... Павлику, поїдемо завтра на базар?
П а в л и к. Категорично ні!(Іде в хату).
У л я н а. Навіщо ж тоді машину купували — щоб у гаражі стояла?.. Такі гроші витратили.
Т а н я. В гаражі... Наш "Запорожець" уже сам повертає на дешеві базари.
Л і д а. Я ще не їздила самостійно, але на права здала. Ми з Петром надумали купити машину.
У л я н а. А гроші?
Л і д а. Будемо відкладати потроху.
На ганку з'являється Павлик.
П а в л и к. У сорочки верхній ґудзик відривається.
У л я н а. Таню, приший.
Т а н я. Були пани, були раби, а тепер усі товариші!
П а в л и к. Де голка?
У л я н а. У рушнику.
Павлик іде в хату.
Т а н я (підходить до Ліди). Так модно одягаєшся! І де тільки все дістаєш?
Л і д а. Петро дістає. Він краще на одязі розуміється, ніж я.
Т а н я. Мені б такого чоловіка, як наш Петро.
Л і д а. Ти дівчина вродлива, сама вибереш собі жениха.
Т а н я. Тепер такі женихи, що самі на пляшку канючать, де вже їм про жінчин одяг дбати.
Ф е д і р. Петро заробляє, мабуть, по півтисячі?
Виходить на ганок Павлик.
П а в л и к. Мамо, де отой галстук біластий?
У л я н а. Там, де лишив, на бильці ліжка.
Павлик виходить.
Ф е д і р. Запанів Петро, міг би й приїхати.
Л і д а. Я ж кажу — його від роботи не відірвеш. У вас, у Ангелів, така вдача.
Т а н я. Кореспондент з області приїхав, до мене підходив, хотів нарис про нашого батька робити. Але, мабуть, роздумав. Щось йому не сподобалося. І Федір теж не сподобався. Бурмило, каже, не чоловік.
У л я н а. Чому це про тебе так?
Ф е д і р. Я до пуття і не розчув, і не зрозумів, що він запитував. От я йому й кажу — у перерві. Сам він бурмило! Працюєш, а воно лізе!
Т а н я. І сюди приходив. Може, сьогодні ще прийде.
У л я н а. Треба ж батькові сказати.
Т а н я. Мабуть, не прийде.
У л я н а. Тебе не розбереш: то прийде, то не прийде.
Вривається пісня "Мой дед-разбойник":
Мой дедушка разбойник, разбойник, разбойник,
Был в самом деле очень знаменит.
Кто мимо дедушки пройдет.
Все деньги сразу отдает.
Иначе будет бит,
Иначе будет бит.
Где ж ты, времечко лихое,
Когда можно было жить разбоем, да, да!
У л я н а. Знову сатану включив.
Т а н я (підходить до телефону, набирає). Ванько, Ванько! Виключи, дурню, бегемотію! Дай пообідати. Чуєш?.. (Кладе трубку. До Ліди). Це наш сусід Крячків Ванько забавляється...
Пісня уривається.
Л і д а. Послухався?
У л я н а. Він батька за петельки хапає... Такий волоцюга, що світ не бачив. Тані, правда, побоюється.
Ф е д і р. Таню, поїдь завтра на базар.
Т а н я. Хому тато скаже, той і поїде.
Л і д а. "Як тато скаже"! Петро і нашому синкові співав ту пісню, що ви маленькими співали... Як це вона починається? (Пробує наспівати).
І сказала стиха мати:
— Не пустуйте, бо йде тато.
Таня підспівує.
І сказала стиха мати:
— Їжте, діти, бо йде тато! —
І сказала стиха мати:
— Спати, дітки, бо йде тато!
Самі придумали чи десь почули?
Ф е д і р. Це ще не вся пісня... Вона довго співається:
І сказала стиха мати:
— До роботи, бо йде тато.
Т а н я. Цей куплет Федір запам'ятав. Колись санчата свої поламав і не хотів лагодити. Так тато йому всипав.
У л я н а. Усім потроху діставалося. Хіба що Павлика трошки милували.
Т а н я. Любимчик.
Виходить Павлик.
П а в л и к (до Тані). Зав'яжи галстук.
Т а н я (зав'язує). Пора самому навчитися.
П а в л и к. Ширший вузол.
Т а н я. Що з тобою? Наче щось украв, аж руки трусяться, і очі, як у цигана на ярмарку. Злякався, що трійку схопив?
У л я н а. Мовчи, батько почує — обід пропаде. Павлику, стипендію не заберуть?
П а в л и к. Ні.
У л я н а. І то добре. Таню, клич батька — пора обідати.
Т а н я (підходить до прибудови, стукає кулаком у двері). Пане президент, обід подано.
Л і д а. Петро розказував: ніколи не бачив, щоб батько відпочивав... Усе щось робить.
З прибудови виходить Платон. Видно, колись був у силі чоловік. Обличчя суворе, втомлене. Підходить до умивальника, миє руки. Павлик виніс рушник.
Л і д а. Пробачте, звичайно, мою нетактовність, але не втерплю, скажу. Оце дивлюся: Уляна Охтисівна готує обід, Федір майструє, Платон Микитович мовчки миє руки, і Павлик з рушником. Так, здається, було і минулого разу. Я ніби вдруге дивлюся той самий фільм.
Т а н я. А який наступний кадр?
Л і д а. Мабуть Уляна Охтисівна скаже: "Пора обідати, ставте стільці".
У л я н а. Справді. Беріть, діти, стільці. Федоре, принеси Ліді.
Л і д а. Не будемо порушувати традицій. Кожен сам собі принесе стілець.
Павлик, Таня, Ліда приносять стільці. Федір приносить матері, собі ставить полагоджений. Павлик виносить велике саморобне крісло, ставить на чолі стола.
Л і д а (дістає пляшку вина). Кримське.
Ф е д і р. Не обід — бенкет.
Т а н я. А перед бенкетом — експропріація, або, просто кажучи, грабунок серед білого дня.
П л а т о н (сідає в крісло). Вино?
Л і д а. Це я в Криму. Сьогодні ж субота.
Т а н я. День зарплати — майже свято.
П л а т о н. Вино не для обіду. (Дістає блокнот, надіває окуляри).
Л і д а. Навіть той самий блокнот.
Т а н я. При татовому почерку його на все наше життя вистачить. Не літери, не цифри, а макове насіння.
Ф е д і р (підходить до батька, дістає з кишені гроші, подає). Двісті тридцять!
Батько бере гроші, рахує.
У л я н а. Соромно сину не вірити.
(Продовження на наступній сторінці)