«Сава Чалий» Іван Карпенко-Карий

Читати онлайн трагедію Івана Карпенка-Карого «Сава Чалий»

A- A+ A A1 A2 A3

Шмигельський. Занадто вже великую ціну даєш ти розуму моєму... Ти, пане отамане, народну волю чиниш, ти на чолі стоїш коша значного, обміркував усе давно і знаєш, певно, чого хочеш і що робити будеш?.. І от себе всього я віддаю на твою волю, бо сам я знаю тілько те, що жити так, як ми тепер живем, — несила, що все скінчиться знов руїною, спокою ж в тім не буде!

Чалий. Ти наче серце й мозок маєш мій і язиком моїм говориш! Не маю я охоти кров безоружних проливать і плюндрувати край!.. На бой чесний, на груди — груди, покликать хочу я панів. Для того сили я сюди збираю. Або поляжем всі в бою, або заставимо панів зменшити панщину й податки і рівний суд всім дать! А тих, хто чуже право зневажає, карати смертію, хоч би то був і пан значний.

Шмигельський. З тобою поруч я готов рубати ворогів твоїх думок, а за одну краплину твоєї крові готов я виточить усю свою!

Чалий. Я чую щирість в твоїй мові; до тебе я душею лину і дуже рад тому, що шляхтич ти освічений і поруч станеш з нами, щоб боронить народ!.. Будь моїм приятелем, а коли що, то і пораду добру дай.

Шмигельський. За щастя за велике я те маю, що ти мене приятелем назвав, і всім життям своїм тобі я дружбу докажу.

Чалий. Вірю. (Помовчав.) Слухай, скажи мені: що, Зося рада, щаслива тим, що до батьків вернулась?

Шмигельький. Ні.

Чалий (зітхнувши). Дивно! Чого ж бо то?

Шмигельський. Дівоче серце ти запалив коханням!.. На тобі ось від панни перстень. Прощаючись зо мною, панна Зося дала цей перстень і сказала: віддай Саві і скажи йому, що я його кохаю й кохати буду все життя, і рада б більш була зостатись з ним, аніж вертатися додому.

Чалий (зітхнувши). Жалкую й я, що сталось так. Ця дівчина між гарними була б найкраща! Сказать по правді, її краса опанувала мною теж, а очі яснії, як небо, вже другу ніч мені спати не дають! Признаюся тобі, що я хотів женитись з нею, бо і вона на теє була згодна. На превелику силу я задавив своє кохання, щоб не пошкодило воно моїй меті — повстанню! І от тепер одвіз її додому ти, а я щодня зітхаю й думаю про Зосю; хоч не пристало це мені, та що ж робить, коли ніяк не можу серця вгамувать... Але... забудеться, пусте!

ЯВА VI

Ті ж і Гнат.

Чалий. Здоров, мій брате! А це той козарлюга вже вернувся, спровадивши дівча, що я тобі розказував про нього... Але я бачу, брате, що ти сумний ізнову? Що сталось?

Гнат. Нудно тут сидіть згорнувши .руки. Щодня ми чуємо, як в Тульчині, Немирові, Лисянці стинають голови братам, що сміливо боронять право, а ми тут мовчки ждем слушного часу, хоч нас набралось стільки, що всю Брацлавщину поставити уверх ногами можна! Пора і вам почать зненацька нападать, і різать, і палить напасників.

Чалий. Брате! Ти тілько мстити хочеш, а я прогнать всі кривди хочу з України, щоб не було потім причини нам кров братерську знову й знову проливать! Про це не раз уже тобі казав я... І от-прийдуть до нас всі ті ватаги, яким листи я розіслав: і на Подол, і на Волинь — і виступим тоді у поле справжньою війною! Буде ще час і силу, брате, і завзятість показать!

Гнат. Поки там що, а ми тепер страху нагнали б їм і сала залили за шкуру!

Чалий. Поспієм ще, пожди, щоб згарячу не зопсувати діла, — я жду людей, я жду гармат... А от почуємо, що кошовий нам пише.

ЯВА VII

Ті ж, запорожці і гайдамаки, одягнені як посполиті, в свитках, при шаблях. Деякі в одних сорочках, при зброї, у польських кунтушах, постолах.

1-й запорожець. Ось тобі лист від кошового

2-й запорожець. А нас от двадцять, не вважаючи на те, що там написано в листі, прийшли тобі на поміч, батьку отамане!

Всі запорожці. Наші голови батькові Саві!

Чалий. Спасибі, лицарі преславні! Що ж тут в листі цікавого, побачимо. Ану лиш, пане Іване, прочитай, будь нам за писаря, у нас нема,

Шмигельський (читає). "Річ Посполита..."

Всі загули: "О-о-о!"

Чалий. Слухайте, пани-браття, тихо!

Шмигельський. "Річ Посполита жалобу московському урядові вчиняє, що запорожці, з'являючись на Україні, піднімають усе поспільство проти панів; що хлопи кидають ґрунти й оселю, ідуть в ліси й степи і там, при помочі січовиків, складаються в загони і, мов татари, нападають скрізь на шляхту, на жидів, навіть на замки; що край не має спокою, що все кругом плюндрують гайдамаки, пожежею й грабунком нищать Україну! А з поводу цього уряд московський приказує карати смертію тих січовиків, которі до гайдамак пристануть. Приказ цей об'являю і сам наказую від себе всім, хто на Україні, — вернутись в Січ, справляти службу військову, оберігать границі, не потурати гайдамакам, розганять їх, ловить утікачів і віддавать на суд військовий, щоб смертію карати непокірних".

Всі мовчать.

Чалий. Чули, панове?

Гнат. Це так! От і досиділись!

Починається ґвалт: говорять всі разом. Серед ґвалту повинні скілько можна виділятись Гнатові слова.

1-а купа.

Гнат. Пани ляхи самі всьому виною, вони знущаються над всім посполитством, що оселилося на слободах, вважаючи на привілеї!

Всі. Так, так...

Гнат. 3 жидами, вірними своїми слугами, укупі зневажають віру православну, заводять унію. А пани, замість того щоб припинить себе і свою челядь, лютують на народ. Бояться, щоб не повстали всі, та з страху самі себе розпалюють.

Всі. Правда, правда.

Гнат. Ощади не дають нікому, і вішають, і на кілки садовлять всіх, і винуватих і невинних. (Переходить в третю купу.)

2-а купа.

Гаврило (почина на репліку: "От і досиділись"). Хоч не живи на світі!

Медвідь. Хто ж за нас заступиться, коли від нас і Запорожжя відсахнеться?

Грива. А запорожців хіба милують?

Медвідь. Де зустріли — на палю!

1-й запорожець. Попустили себе так. Перше не посмів би ніхто з братчиками розправляться!

Гаврило. Всі жили вільно на Вкраїні.

3-я купа.

2-й чоловік. Як же його видержиш, коли такі податки, що цілий рік треба робить, щоб хоч відкупитись.

Микита. І на панщину, і на варту, ще й гроші плати.

2-й чоловік. Коли ж робить на себе?

Микита. Тепер вже ті й померли, що йшли на слободи і мали привілеї, а ми за них роби!

2-й чоловік. А тілько писнув хто, зараз на ланцюг, яке ж це життя? Хто його втерпить?

Микита. Не то на ланцюг, а й смерті вільно предать.

2-й чоловік (до запорожців). Просимо вас, братчики, не кидайте нас!

Всі. Не покинемо.

Гнат. Послухай мене!

Всі. Тихо, тихо! Слухайте сюди!

Всі стихають.

Гнат. Коли покинуть нас всі запорожці, то ми й самі! Пани отамани і вся чесна громадо! Не ми ґвалтуємо проти ляхів, але вони ґвалтують проти нас! Вони самі людей усіх без милосердя смерті продають, аби попався, хоч і невинуватий, а потім ще й кричать на увесь світ, що ми харцизи, що ми плюндруєм край. Тепер у Січ он закликають всіх затим, мабуть, щоб бенкети заводить, садити гопака, напившись всмак горілки, або щоб вкупі з кошовим ми посідали над Дніпром і удили удками рибу, тоді як тут неправда скрізь панує і ллється братня кров річками!..

По-лицарськи — нічого сказать! Чого ж мовчиш ти, Саво? Ти

кошовий, ти нам усім старший, ти голова, скажи своє ти

слово, що будемо робить?

Всі. Кажи, батьку отамане!

Чалий. Треба покоритися наказові.

Гнат. Як? Покинуть все і в Січ вернутись, а посполитим панщину робить?!!

Чалий. Слухай.

Медвідь. Мовчи, Гнате! Слухаєм!

Всі. Слухаєм! Слухаєм!

Чалий. Посидимо до часу слушного ми тут, у цьому місці тиxo; зберем до себе всі ватаги; за гроші ті, що маєм, придбаємо гармат як можна більше; тим часом затихнуть трохи ґвалтовнії листи магнатів, ослабне обережність в замках, у розкошах почнуть купатись знову вороги, московська варта від спокою засне, і вже тоді розправим крила, та не загона їй малими, а військом дужим, як батько наш Богдан колись, на замки їх безпечні нападем! В бою на груди — груди ми візьмем верх; я певен в тім, бо набереться війська десять тисяч, —тоді усіх панів заставим поважати нашу віру, дать суд і пільги посполитим!

Гнат. Поки сонце зійде, роса очі виїсть! Навколо скрізь народ катують безоружний, а ми тут будемо мовчать і ждать:

Чалий. Готов і зараз я віддати голову свою за скривджений наш люд, але що ж виграє від того люд той самий, коли я як необачнеє хлоп'я, у поле вискочу з малими силами, і там поб'ють запевне нас і всіх потроху переловлять! Не хоч я так умирать, як той баран, що у різню його ввели і там, з'язавши йому ноги, ножем блискучим вже біля горла повели а він лежить та блимає очима! Я хочу вмерти так, як лицар: з шаблею в руці, в бою чеснім, помірявшись на силах ворогами! Пождемо, панове! І ти, мій брате, не будь на цей час тим волом, що хоч печи його, а він не встане, коли ляже, і послухай моєї ради!

Meвідь. Пождемо?

Дехто. Пождемо...

Запорожці (неохоче). Як так, то й так...

ЯВА VIII

Ті ж, варта, з нею запорожець.

3-й Запорожець. Аж ось де кіш ви заснували? Ну й безпечі ж тут! Далеко безпечніше, ніж там у нас на Січі... Коли б мене Яків, що варту розводив, не пізнав і не гукнув на мене, то в вік би вічний не догадався, що тут є кіш такий великий і на Запорожжі славний своїми ватажками і фиглями з панами! Тут так усе, ніби у шапці-невидимці!

1-й запорожець. А ти звідкіль? Здається, ти на Україну поїхав коней купувати для коша?

3-й запорожець. Поїхало нас дев'ятнадцять, а тілько я один утік.

1-й запорожець. А другі ж де?

3-й запорожець. Повісили в Немиров!.

Грива. За віщо?

3-й запорожець. За шию!

(Продовження на наступній сторінці)