«Наймичка» Іван Карпенко-Карий

Читати онлайн драму Івана Карпенка-Карого «Наймичка»

A- A+ A A1 A2 A3

Цокуль. Мелашка?! О, клята брехуха! Нехай же скаже при мені! (В двері.) Мелашко, Мелашко! А іди сюди!.. Побачимо!.. Ач, яка завислива лукава молодиця! Хіба ти не знаєш, яка вона лиха?..

Входе Мелашка.

І ти бога не боїшся?

Мелашка. Що там?

Цокуль. Брехні пускать такі про Харитину!

Мелашка. Свят, свят! Нічого я про неї не казала.

Панас. Брешеш! Ти мені казала, що вона живе з хазяїном!

Мелашка. Бреши ти сам, божевільний! Я за ключі, що їй дали, розпалилася, а згарячу, може, й сказала яку дурницю, так мало що не скажеш у серцях — вільно тобі повірить! Я знаю тілько те, що вона тебе, дурного, любить без міри, а ти слину пускаєш за хвойдою Марусею, та й годі!..

Панас (кидається на Мелашку). Відьма ти проклята! Я вб'ю тебе!

Мелашка (тіка в двері). Тю! Навісний!..

Панас. Так он яка правда!.. Прости мене, мій боже! Сам сирота і скривдив так тяжко сироту! Мені соромно й глянути на неї; вона відцурається тепер від мене, як я попереду від неї відцурався!

Цокуль. Та про це не журись! Тілько побалакай з нею приязно, то вона все забуде, бо любить тебе, сам ти знаєш.

Панас. Дай боже! І я її люблю щиро! І першому, хто почне поговір пускать, розірву пащеку! Спасибі вам за вашу прихильність до мене. Я з Харитиною сьогодня побалакаю, і якщо моє щастя, то хоч і в неділю до шлюбу.

Цокуль. Нехай тобі бог помагає, а я зарані благословляю.

Панас. Спасибі. (Пішов.) О, лукава людина, як же скривдила бідну дівчину!

ЯВА V

Цокуль, а потім Мелашка.

Цокуль (один). Одлягло від серця! І то недобрий чоловік, хто з дівчатами зв'язується. Прямо як спутаний ходив! Тепер трохи полегшало. Коли б тілько не здуріла та не призналася, — пропаде вся праця.

Входе Мелашка.

Мелашка. А що, як діло?

Цокуль. Іде, як колеса на мазі!

Мелашка. Дякуйте ж.

Цокуль. Спасибі. О, моя ти куріпочко! Гляди ж не схиби.

Мелашка. Та я своє зроблю, мовчатиму... а ви?.. Мене обнімаєте, а на других моргаєте...

Цокуль. Не нагадуй вже, годі! То лукавий попутав. Піди ж подивись, що там робиться, — доводь діло до кінця.

Мелашка. Тепер треба їх звести, та я боюся Панаса.

Цокуль. З Панасом нічого балакать, ти Харитину напути...

Мелашка. Глядіть же. (Пішла.)

Цокуль (один). Одної здихаюсь, друга причепиться! Ну, та цю можна й по потилиці заїхать! Ху, аж упрів. Піду хоч одсапну... (Пішов у світлицю.)

ЯВА VI

Входе Харитина, одягнена, як у першій дії.

Харитина. Скинула одежу, соромом моїм зароблену, і легше мені стало. О моя убогая, полатаная, кривавицею заробленая одежа! Яка ти мені мила тепер! Тілько тебе наділа — і порадоньку зараз знайшла. Прощай, багатая оселе, прощай!.. Важко мені було жити, та легше було дихати, поки я тебе, багатая оселе, бачила тілько віддаля, а переступила твій поріг — і ти запалила мій покій вогнем пекельної муки! Бодай же і ти понялася вся вогнем... (Кладе ключі на стіл.) Бодай і вас іржа була із'їла раніш, ніж я вас в руки взяла... Прощайте!.. Бог з вами, прощайте! (Іде.)

Мелашка, їй назустріч.

Мелашка. Куди це ти так нарядилась?.. Ми тебе тут просватали, а ти...

Харитина. Піду звінчаюсь!.. Звінчаюсь!.. Прощайте! (Хутко виходить.)

Мелашка (сама). Стривай!.. Куди ж це вона справді? Чудно. А, чорт її бери, мені однаково, аби з двору. Треба сказать йому. (Іде до світлиці.) Хазяїне, а йдіть сюди!

Входе Цокуль.

ЯВА VII

Цокуль. А чого ти?

Мелашка. Харитина втікла.

Цокуль. Ну! Куди?

Мелашка. Не знаю. Переодяглась в стару одежу і пішла. Я її питаю: "Куди?", — а вона, мов несамовита, каже: "Звінчаюсь... звінчаюсь... звінчаюсь..."

Цокуль. Та ти не брешеш?

Мелашка. Побий мене бог! Он і ключі кинула.

Цокуль. Еге! Поклич мерщій Панаса.

Мелашка. Чи не до Рухлі знову! (Вийшла.)

Цокуль (сам). Що ж та гава, Панас, і досі робив?.. А може, вже балакав і вона призналася йому? Чого доброго! І вродиться ж таке божевільне... А, побила мене лиха година з нею. Коли б чого не наробила! Чогось аж острах мене взяв. Ну що, як вона пішла до Рухлі та почне славить?.. Це так!.. От тобі й титар!.. А, краще б я був осліп на той час, як ти мені в око запала.

ЯВА VIII

Входять Панас і Мелашка.

Цокуль (до Панаса). Ти ще не бачився з Харитиною?

Панас. Та її ще не було і в хаті.

Мелашка. Вона в коморі переодяглась.

Панас. Де ж вона, що з нею?

Цокуль. Збожеволіла від кохання до тебе, от що!

Панас. Нехай бог боронить! Та де ж вона?..

Цокуль. Утікла. Чи не до Рухлі знов пішла? Біжи хутенько, та побалакай з нею любенько, та заспокой її, та поверни додому.

Панас. Та я її на руках принесу! (Виходить хутко.)

Цокуль (до Мелашки). А ми ходім пошукаємо її по оселі, чи не зачепилась вона за бантину... От нещастя, от нещастя!..

Мелашка. А вам що? Ледачому туди й дорога! Нащо вона вам здалася?.. Хіба я вас не кохаю?..

Цокуль. Та відчепись ти к чорту з коханням: в печінках вже воно у мене сидить.

ЯВА IX

Входе аблакат.

Цокуль. Ну, слава богу, що ви приїхали! А я вас жду-жду, не діждуся... Тут мені халепа з цією дівчиною: одно, що бродяга, а друге, здається, збожеволіла... Оце зараз — одежу покидала, ключі кинула і кудись повіялась; послав шукать її скрізь — боюся, щоб чого не заподіяла. (До Мелашки.) Іди ж мерщій, шукай Харитину...

Мелашка іде.

(Гука вслід.) Забіжи у млин, спитай діда, чи не бачив... (До аблаката.) Що ж? Бумага є?

Аблакат. Та чого ви так збентежені? Заспокойтесь...

Цокуль. Диво! Збентежений!.. Я й сам не знаю, як вам сказать... Наче боюсь чого... Та об цім не будемо балакать; я рад, що хоч ви приїхали; кажіть же, чи дознались, відкіля вона, чи є бумага?

Аблакат. Діло справив, относітєльно сказать, акуратно... Вона ваша землячка, з Осиковатої...

Цокуль. Як?

Аблакат. Да так, з Осиковатої, ви повинні знать її матір.

Цокуль. Чия ж вона?

Аблакат. Насилу добився метрики... від того й забарився... Манашка тілько й знав, що з Осиковатої і що матір її звали Мотрею...

Цокуль. Мотрею?

Аблакат. Мотря, покритка... жила у баби Сичихи, в город прийшла з маленькою дитиною, сама умерла, а дівчинка виросла у Манашки, — оце ж вона й є, Харитина... от і метрика. Та що з вами?

Цокуль (опускається на лаву). Мотрина... Мотрина... Боже! Змилуйся...

Аблакат. Заспокойтесь, относітєльно сказать, викушайте води. (Подає.)

Цокуль. О господи! (Падає навколішки.) Аж ось коли ти покарав мене за моє лукавство, за мій гріх великий, тяжко покарав! (Б'є себе в груди.) Душогуб!.. Душогуб!.. Нема мені місця на землі, і земля не прийме мого тіла, кістки мої викине... Покарай же мене, господи, тяжче покарай, на душі, на тілі, тілько прости, прости мене! (Ридає.)

Аблакат. От так і проізшествіє!

Завіса.

ДІЯ П'ЯТА

Гребля. Млин водяний.

ЯВА І

Дід виходе з млина.

Дід. Нахмарило, мабуть, дощ буде. Води, слава богу, доволі, а як лине, то ще прибавиться. Треба буде на яловім опусті заставки піднять, якщо великий дощ піде.

За коном чуть гомін і регіт.

Яке виробляють! Сказано — кров гра. Згадаєш своє — те ж було! Давно, а здається — вчора.

За коном співає гурт.

Он як затинають! (Пішов у млин.)

Ой на горі, на горі, [4]
На батьковім полі,
При знакомім табуні
Гуляв кінь на волі.
Спіймав козак коника,
Загнуздав гнуздою,
Сунув ногу в стремено —
Лети, кінь, стрілою!
Біжи, біжи, мій коню,
Високо несися,
Під милої ворота
Стань, остановися!
Стань, остановися
Та вдарсь копитами,
Чи не вийде дівчина
З чорними бровами?
Ой не вийшла дівчина,
Тілько її мати:
"Здоров, здоров, козаче!
А прошу до хати".

ЯВА II

При посліднім куплеті входить Харитина.

(Продовження на наступній сторінці)