Олекса (обнявши Галю одною рукою). Ні, моя зоре! Я багатіший далеко від старшини, бо ти мене любиш!
Галя (тулиться до нього). Бач, який багач! А що ж я буду робить, як тебе приймуть у москалі?
Олекса. Дядько переказували через Петра, щоб не боявся. Старшина хоче підлогом віддать мене, щоб тебе висватать. Я вільготний, кажуть.
Галя. А щоб він не діждав, щоб я пішла за нього заміж! Що собі в голову забрав! Аби ти мене не забув, а я буду і з москалів тебе дожидаться, орле мій!
Олекса. Моя лебідонько!
Цілуються.
Галя. Серце!
Мовчать.
Олекса. І чого їм треба, пекельним душам? Та нехай вони тямляться, тепер я щасливий. Я не вмію тобі сказать, як мені гарно! А вимучився за ці два дні, що тебе не бачив, страх, здалось — год сидю. Тепер мов і біди ніякої не було.
Галя. А мені зараз і думки ніякі в голову не йдуть. Мовчала б отак цілу ніч! Так би й заснула!
Олекса. Ходім до вас на город, там посидимо.
Здалеку чуть голос Панаса: "Бодай тебе завійна взяла!"
Галя. Чуєш?
Прислухаються. Голос Бурлаки: "Спалю, всю худобу поріжу!"
Олекса. Хтось б'ється чи в холодну когось ведуть, тікаймо!
Виходять. Голос Бурлаки: "Сонного зв'язав та й знущаєшся! Бодай вам руки покорчило! Луципір!" Голос старшини: "Ходім, ходім, голубчику, у холодну!"
ЯВА VІІІ
Виводять Панаса зв'язаного.
Бурлака. Я тобі цього в вік вічний не подарую! Унукам закажеш! Не будеш же ти мене держать у холодній до смерті.
Старшина. Добре, добре! От як завтра дамо хлосту, то посмирнішаєш, о, посмирніщаєш!
Бурлака. А щоб ти своїх дітей не побачив, коли це станеться! (Силкується розірвать вірьовки.) У!!
Старшина. Ха-ха-ха! Не розірвеш! Вірьовка нова!
Бурлака. Караул, розбійники!
Сидір (б'є Бурлаку по шиї). От тобі розбійники! (Пхає його в двері, звідкіль чуть стогін. Сидір замика двері.) Сиди там! Ач, укусив за пальця, чиста собака!
Старшина. Тепер тілько Олексу знайти — і діло наше гуде!
Сидіp. А де ж він дінеться? Знайдемо, може, вже й ведуть.
Старшина. Ходім, хлопці, до мене, по трудах, я дам вам по чарці. Натомились добре. Я вже думав — випручається. Здоровий страшенно. Де ж, одвірок вирвав рукою! І Вигулявся коло овець. Нехай тепер попостить. Ти, Сидоре, його доглядай, поки я приїду з прийому, а там ми йому дорогу найдемо.
Сидір. Та вже будьте певні!
Виходять. Парубки переходять кон і співають: "Ой чумаче, чумаче..."
ЯВА IX
Пріська штовхає Петра, а той опинається.
Пріська. Іди, іди! Посидів у холодній, то ще хочеш посидіть.
Петро. Та мені треба було Панаса знайти.
Пріська. Знаю я, якого Панаса! Чого ти витріщав очі на Іваниху?
Петро (сміється добродушно). Ну, та й дурна ти, вража баба! Сказано — баба, та й годі! Тобі раз у раз на думці пусте! От хіба... Пусти, мені треба безпремінно Панаса найти, він мене шукав!
Пріська. Говори кому інчому, а я знаю тебе, здорова собака! Тобі однієї жінки мало!
Петро (обніма Пріську). Ох ти, моя голубко!
Пріська (штовхає Петра). Та відчепись, марюко! Петро. От напасть! Удень старшина, а вночі жінка під арештом держать.
Щезають.
ЯВА X
Тріщить вікно в холодній. Потім випадають дошки, і Панас вилазить.
Панас. О господи милосердний! Зроду такого сорому не переживав, як оце прийшлось на старість! О, тепер же або жив не буду, або тебе доконаю! Землею, небом і богом заприсягаюсь, що мав би згнить в острозі, а це тобі, Михайло, не пройде даремно!
Завіса.
ДІЯ ЧЕТВЕРТА
Волосне правленіє.
ЯВА І
Писар (сидить на землі сонний, протирає очі і оглядається кругом). Оце так, у волості і заснув. (Стогне, піднімаючись з землі, і береться за голову.) А у голові гуде, то, єй-богу, неначе вітер у димарі! Учора передав куті меду. Добре, хоч рано прокинувся, — ніхто не бачив, що я тут валявся. Аж за серце смокче, так погано! (Позіхає і потягається.) А тут ще й роботи до біса... Послали в город бумагу, щоб Бурлаку арештували і як безпашпортного привели. Оце сьогодня повинен. зібраться сход і підписать приговор, щоб як Бурлаку приведуть, то ми його назад. Треба писать приговор, поки що. Я так думаю, що Бурлака, як насидиться в острозі, то укоськається і, хоч його і вернуть, перестане лізти у вічі. Тоді вп'ять кури!.. Погано буде, як він там успів набрехать справникові! Тілько ж Казюка не повинен допустить, распоряженіє здєлано акуратно!
ЯВА II
Сидір (входить). А ви вже тут? Раненько!
Писар. Бо тут і спав.
Сидір. Невже!
Писар. Єй-богу! Не тямлю, як і розійшлися!
Сидір. Добре смикнули!
Писар. А ви хіба менше за мене?
Сидір. Так хоч додому дотяг. Учора старшина казав, щоб виготовили приговор за Бурлаку, до схода. Скоро люди почнуть збираться на сход. Я оце знову декого похмеляв.
Писар (сіда за стіл). Руки так тремтять, неначе пропасниця трусить! (Бере перо.) Еге, й пера не вдержиш! Ні, мабуть, треба пропустить, бо такого тут нашкрябаю, що й сам опісля не розберу. (Чистить ножичком перо.) З тією ще статистікою одно нещастя; треба мерщій кінчать. (Кривиться і береться за голову). Чи вас чортики не хапають?
Сидір. Хапали, та я вже похмелився.
Писар. Так ідіть принесіть мерщій, бо мені треба писать, а тут руки не стоять! Добре, що вчора написав за Петра до учителів. А йому загадували, щоб прийшов? |
Сидір. Аякже, він повинен скоро прийти.
Писар. Треба до схода його вислать, щоб не мішав, бо | як він є, то багато за ним тягне руку. (Передивляється бумаги.) Не сьогодня-завтра буде подтвержденіє від станового. Чого ж ви мнетесь? Ідіть мерщій!
Сидір. Зараз, зараз! Тілько покиньте ви ту статистіку, а пишіть, що нужніше. (Виходить.)
ЯВА III
Писар (сам). Ну, коли ти тут будеш робить? Раз поз раз і оказія! Олексу у москалі здали, то вдвох з старшиною чотири дні і чотири ночі пили. (Крутить цигарку.) Нехай старшина на радощах: він, старий дурень, і досі дума, що Галя піде за нього заміж, як Олекси не стане в селі, а вже я з якої речі пив — сам не знаю. "Пий, — каже, — за те, що розумно придумав і зробив так, що Олекса, маючи вільготу, пішов у москалі". І пили донське, аж у город їздили! Та так був опух від перепою, що як глянув дома у дзеркало — перелякався: дивлюсь у дзеркало, а звідтіль визира собака. Єй! Оглянувся кругом — собаки й у хаті нема. Коли я гарненько придивлюся, аж то мій вид на собачий перевівся. Після того, мабуть, днів п'ять не пив, поки одтух, і принявся був за статистіку, а тут нова оказія. Тепер, чого доброго, знову до собаки доп'єшся! (Бере бумаги і чита то одну, то другу, показує вид, що не розбира. Одкашлюється і знову чита. Далі бере щоти.) Озимої пшениці посіяно двісті десятин. (Кладе на щотах двісті.) Ні, поставимо сто п'ятдесят... А як скажуть — мало! Нехай двісті. (Щита.) Не виходить ітог, хоть сказися! (Одклада лист і бере другий.) З цією хвормою підождемо — на свіжу пам'ять зроблю. (Бере знову лист і б'є по бумазі.) Оця мені хворма трудна! Позавчора мудровав, мудровав про фабрики — на превелику силу склав. Та ще бог його зна, як воно буде: олійниці не щитав, може, і вони хвабрики? Головоломне діло, а навіщо воно — і сам не знаю. Торік становий лаяв мене, що й опізнився, і напутав багато, і як його й не на-путаєш, коли каждодневно в голові чмелі гудуть. (Щита: скида те, що поклав, знову щита.) Чого той Сидір бариться, — уже аж за печінку тягне! Як похмелишся, наче трохи порозумнішаєш. (Щита.) Мужська пола дворян... Скілько їх? (Кладе на щотах.) Тридцять п'ять! Ну, а як більше або менше? (Сміється.) Та нехай ідуть та самі полічать. Тридцять п'ять — так і буде! Женська пола...
ЯВА IV
Петро (входить). Здрастуйте вам та боже поможи!
Писар (здригнувся). Тьфу! Злякав! Не мішай, зділай милость! Женська пола... Де ж вона, та цифра? А бодай тебе... Мішають раз у раз... Загубив... Женська пила... жен-ська пола... Чого тобі треба?
Петро. Хіба я знаю, чого покликали.
Писар. От ти й роби тут статистіку! (Підніма голову.) А, це ти, Петре?
Петро. Я. Що тут за діло таке?
Писар. На тебе учитель жалівся, казав, що ти требував вивчить твою собаку в школі, тоді будеш платить гроші на школу.
Петро. Ну так що ж, що казав? Велике цабе ваш учитель! А за віщо я буду даремно гроші платить? Може, це й не на школу, — почім я знаю? Хіба ви книги нам показуєте.
Писар. Ти, Петре, не вчись у Панаса, бо й тобі те буде, що йому.
Петро. За віщо? От яку обіду зробив учителеві! Я ж і не йому казав, а Сидорові! Та де ж— лізе та й лізе. в вічі:
давай гроші на школу! А я йому й кажу: не дам, бо в мене дітей немає в школі, нехай, кажу, той дає, чиї діти в школі вчаться, а як хочете, кажу, з мене гроші править, то нехай учитель вивчить мого собаку Гарапа читать і писать, однаково у мене дітей нема. Ото тільки всього й казав, для шутки. Який великий гріх!
Писар. Бо й великий! Як ти міг сказать, щоб учитель вчив твою собаку там, де християнські діти вчаться? Тепер он яка тобі покута: візьмеш оцю бумагу і підеш з нею до всіх учителів. Нехай прочитають її і розпишуться, що ти в них був.
Петро. Що ж то за бумага? Може, ще всякий учитель штовхана мені дасть, як прочита її!
(Продовження на наступній сторінці)