Писар. А постривайте, справлюсь, яке його посемейство.
Старшина. Мати-вдова і три сестри.
Писар (шукає по списку). Один син.
Старшина. Мати вийшла заміж та живуть при вітчимові.
Писар (ударив по списку). Ой, постойте, — можна.
Старшина. Чи єсть же таке діло, щоб воно було невозможно? Хіба ми сьогоднішні? Ну, кажіть, як?
Писар. Мати, значить, Вербенчиха, дочки при ній, а Олекса Жупаненко особо остався — одиночка, значить, а одиночки йдуть! Так і по списку показано.
Старшина (цілує писаря). Голова!
Писар. Постривайте, а як по справці скажеться...
Старшина. То друга річ, нехай оказується, а тим часом не буде мішать.
Писар. Та чи так? А як хто заступиться, як мати пожалується?
Старшина. Куди їй к бісу жалуваться! Та ми її охолодну запрем на той час, поки приймуть Олексу; а мені би Галя побачила, що Олекса в москалі пішов, то вона моя.
Писар. Як так, то й так! Значить, підженем свою полізу. Глядіть же: дві сотні з баришів і могорич! А тим часом аайте здорові, я піду до Гершка, там ще щоти зоставив, треба кінчать.
Старшина. Я вже знаю, які то щоти, лучче б ви їх не кінчали, бо ще рано, може трапиться яке діло, а як щоти скінчите, то...
Пиcap. Я свою степень понімаю! От тілько статистіка мені в печінках сидить — та нічого, не ударим в грязь лицем: таку статистіку підведем, що тілько руками становий розведе. (Виходить.)
ЯВА VI
Старшина (один). От і хороший чоловік, тілько торка багато! А голова золота! Ну, здається, діло іде на лад! Коли б мені тілько це діло виграть — годі! Буду в церкві щопразника отаку свічку ставить!.. О, здається, це Сидір іде. Так, він, і Олекса з ним. Ану, попробую ще ласкаво заспівать.
ЯВА VII
Сидір і Олекса.
Сидір. Так, так, голубчику! Нічого тут крутить і сюди і туди, у на то свідки, що ти коней віддав злодіям!
Олекса Та бога ви побійтеся, я вам десять свідків подам, що як у старшини коней покрадено, я був аж у Висці, на весіллі, там і ночував, там і на другий день зостався і тілько в обід третього дня приїхав.
Старшина. Та вже як не вертись, а треба буде признаться, бо з города я получив звістку, що злодій піймався і на тебе показав.
Олекса. А щоб він катові на свого батька показав! Не паскудьте ви мене, ви знаєте, що ми були хазяїни і мій дядько Панас був старшиною, як і ви, а що тепер зубожіли, то це не порок, може, ще й ми хазяїнами будемо. За що ж ви таку біду накликаєте на мене.
Старшина. Бач, у дядька пішов! Дуже цікавий! Гляди, щоб і тобі, як і дядькові, не втерли носа. Були хазяїни! А тепер твій дядько — бурлака, чабаном десь служить, а все через те, що розумний дуже.
Олекса. Дай боже всім такого розуму.
Сидір. Ти лучче попроси старшину, а то ти все гостро одказуєш.
Старшина. А вийди, Сидоре, в сіни, я з ним побалакаю. То він тебе соромиться!
Сидір виходить.
Чуєш, парубче, я тобі і коні подарую, і діла ніякого не заведу, і ще дам сто карбованців... тілько відсахнись ти від Галі Королівни — я її сватаю! Іди куди в найми, скажи, що кохаєш другу — одкинься від неї! Бо як цього не зробиш, то я тебе і в острог посадю, і в москалі віддам — все одно пропадеш.
Олекса. Так ось воно що! Ви б так і казали: це ви купуєте у мене мою дівчину? Ні, дядьку, бідний я, правда, і сто карбованців гроші, але я повісився б на другий день або й зараз, якби взяв у вас сто рублів для того, щоб розпанахать свою душу, зсушить своє серце разом з чужим серцем! Ні, дядьку, цього не буде! Ви мене не злякаєте тим, що посадите. Посадите — то й випустите. А в москалі піду, то не по вашій волі, а так, значить, слід, тепер усі ідуть. Тілько мені писав дядько Панас, що я вільготний...
Старшина. Я тобі покажу вільготу, коли так! Бач, який завзятий! Я до тебе ласкою, а ти гуком на мене! Е, собачий сину, стривай же, я тебе поки в москалі віддам, то ще й різками випорю, волосним судом. Сидоре! Візьми його в холодну, ми з ним завтра розправимося, ач яке зіллячко!
Сидір. Іди.
Олекса. Гріх вам буде, дядько! Я всім людям розкажу, за віщо ви надо мною згнущаєтесь.
Старшина. Посади його та поклич писаря.
Сидір. Та онде й він, і Гершко біжать сюди обидва.
Сидір з Олексою виходять.
ЯВА VIII
Старшина (дивиться у вікно). Диви, й справді, неначе їх хто в потилицю турлить, — біжать. Чи не побився, бува, Гершко з писарем?! Ще мало клопіт—розбирай своїх. Ну, вже той Омельян Григорович, з духовних, а не по-духовному поступа...
ЯВА IX
Гершко і писар разом в двері вскочили і застряли. Гершко виборсався первий, а писар, п'яний, говоре з дверей.
Писар (в дверях). Постой, Гершку, ти не розкажеш, загарчиш тілько, бо ти захакався, як собака.
Гершко. Не журіться за мене, глядіть, щоб самі не впали!
Старшина. Бачите, Омельяне Григоровичу, а казали, що свою степень понімаете!
Писар (підходе). Всеконечно понімаю! Ето не ваша, а моя печаль!
Старшина. Що ви там натворили?
Писар. Все як слід. Постойте, я вам по порядку. Тілько що я випив послідню чарку і закусив хваршированою щукою, у нього славна щука...
Старшина. Та кажіть вже: чи ви побились, чи що?
Писар. Боже сохрани! Вот (цілує жида), значить, мир і любов! А тілько дело важное єсть. Гершку, повествуй!
Гершко. Пам'ятаєте, як ви сьогодня сказали, що тут у вас був бунтовщик Опанас Бурлака?
Старшина. То бий вас сила божа, які полохливі! Так же ж був, а тепер чорт його знає, де він! Кажіть толком — що там трапилось?
Гершко. Ну, слухайте ж сюда: оцей самий Бурлака сидить у мене в шинку, тілько що прийшов. Там його обступили люде! Розказують, що Олексу заарештували, чули, як Сидір ґвалтував, що він коней ваших покрав; і той Панас сюди збирається. Я затим і прибіг, щоб вам сказать.
Старшина. Та ні, то не він! Де йому тут узяться? То тебе лякали.
Гершко. Він! Перелякав мене на смерть: ножем ударив по столу — загнав його по саму колодочку.
Писар. Верно, как статистіка!
ЯВА X
Входить Бурлака, в постолах, в свиті, з торбою за плечима і з чабанською гирлигою в руках. Писар присіда біля столу, жид задом крадеться за двері і щеза.
Бурлака. Здрастуйте вам. Не пізнали?
Старшина (стривожений трохи, але не показує виду). Ба ні, пізнав. Давно прийшов?
Бурлака. Та оце тілько що ввійшов в село! Як же ти поживаєш, Михайло? (Іде до нього, хоче почоломкаться.)
Старшина. Ти знай честь, пам'ятай, з ким говориш! Здається, бачиш, що старшина (показує знак), то треба й говорить якось іначе.
Бурлака (трохи одступа назад). Це так товарища стрічаєш? Ну, вибачайте, господин старшина. А я й чув від людей, що ви стали великий, пан, що до вас ні приступу тепер, та і не вірив, аж воно і справді так. Вибачайте ще раз.
Старшина. Яке мені діло до людського пащекування! Всяк повинен знать своє стійло. Чого тобі треба?
Бурлака. Бачите, я йшов додому спочивать, на старість надоїло мені між чужими людьми тиняться. Сивіть почав, і ні до кого було голову прихилить! А тут у мене зостався племенник — Олекса Жупаненко, — думав у нього доживать старість. Приходжу сьогодня в село, питаю про свого Олексу, а мені й кажуть, що його тільки що заарештовано. Так я й додому не заходив; розпитав, хто старшина, зараз і сюди — думаю собі: старий приятель Михайло дасть братерську раду. Одначе бачу, що ради не буде. Ну, хоч скажіть мені, будь ласка: за віщо ж хлопця посаджено під арешт?
Старшина. А ти що мені? Начальник, чи як, що я тобі буду розказувать, за віщо кого в холодну посадю?!
Бурлака. Ба ні! Ви мені начальник, а всякий начальник повинен заступаться за правду і кожному мирянину давать і пораду, і одповідь на його питання!
Старшина. Та я знаю, що ти дуже розумний, з тобою не збалакаєш! То ти тілько за цим прийшов? Мені ніколи, іди собі з богом!
Бурлака. Як же це буде? То ви й не скажете, за віщо мого племенника посадили?
Старшина. Пішов собі геть! Що ти мені молитву прийшов читать?
Бурлака (підходить, старшина одступа). Слухай, Михайло! Я не подивлюсь, що ти старшина, а тілько не заговориш по-людськи, то виволочу тобою всю хату! Кажи, не дратуй мене: за віщо взяли парубка? Я не одступлю за поріг, поки не довідаюсь!
Старшина (оглядається.) Омельян Григорович, де ви?
Писар. Я тут — на місці. (Шука наче чого.) Перо десь упало.
Старшина. Пишіть протокол! Чули, що він казав?
Писар (підіймається, витріщив очі і дивиться). Не урозумів!
Бурлака. Шкода, пане-брате, твій писар тепер тілько мисліте може писать. Бач, який гарний — мов сова! Ще раз просю тебе, Михайло Михайлович, не дратуй мене, скажи: за віщо ти арештовав Олексу?
Старшина. Твій Олекса — злодій, за то й сидить, чув?
Бурлака. Злодій?! Брехня! Люде зараз казали мені, що Олекса смирний, роботящий і чесний хлопець! Не шуткуйте цим словом, господин старшина! Все моє щастя в цьому парубкові: він мій племенник, він мій хрещений син, я задля нього тілько сюди й вернувся. Коли правда, що Олекса злодій, я від нього відцураюсь і завтра ж вернусь назад, а коли довідаюсь, що ні... Глядіть! У Бурлаки та сама душа зосталась і те саме серце б'ється в грудях, котрі дванадцять літ тому назад водили його скрізь шукать правди. Я і тепер знайду правду!.. (Виходить.)
Старшина (до писаря). Шукай, шукай! Вітра в полі... Ну, а ви — хоч викрути: яка тепер з вас порада?
Писар. К вечеру — как стьоклушко!
Завіса.
ДІЯ ДРУГА
Дворище волосного будинку.
ЯВА І
Сидір і писар.
(Продовження на наступній сторінці)