«Безталанна» Іван Карпенко-Карий

Читати онлайн драму Івана Карпенка-Карого «Безталанна»

A- A+ A A1 A2 A3

Явдоха. Я казала, що ви мені біду накличете! Ох лихо! Ще ощтрапують! Чули — кричав, що протокола якогось напишуть! Треба побігти упросить, щоб не казав старшині, він на могорич здасться! (Хутко виходить.)

Тим часом усі пішли, остались тілько Гнат, Софія й Варка.

ЯВА V

Софія, Варка й Гнат.

Софія (до Гната). Прощай! (Іде за хазяйкою.)

Гнат. Та й я за тобою.

Варка (його придержує). Стривай!

Гнат. Чого тобі?

Варка. За що ж ти кидаєш мене?

Гнат. Не бігай за всіма разом! Любиш одного, до одного й горнися. А то, як у тій пісні співають: "Я з тобою вечір стою, на іншого важу".

Варка. За ким же я, окрім тебе, упадаю?

Гнат. Хлопці бачили, як ти під сіном, обнявшись з Омельком, стояла.

Варка. Бодай вони так бачили своїх батьків, як вони бачили мене з Омельком...

Гнат. Дем'ян тобі у вічі скаже...

Варка. А як і справді пожартувала з Омельком, то хіба це великий гріх?

Гнат. Я так жартувать не вмію. Пусти, не держи мене!

Варка. І ти ж з другими жартуєш — я не сердюсь, а як я пожартувала...

Гнат. Ну, то й жартуй! Така вже в тебе вдача, так тебе зліпили: ти не для одного, ти для всіх!

Варка. І тобі не гріх і не сором таку неправду говорить? Невже ж ти мене покинеш справді?

Гнат. Парубків доволі є, охотників найдеться багато, не заскучаєш... Прощай, немає часу...

Варка. Софія жде?.. Мене докоряєш, а сам учора божився, що мене любиш, а сьогодня біжиш божиться Софії? Не буде тобі щастя з нею, не буде!.. Гнате, схаменись, Гнаточку! Ти ж присягався мені...

Гнат (на відході). Було б шануваться... (Пішов.)

ЯВА VI

Варка (одна). Сором, сором який! Через неділю мав старостів присилать — і покинув. Піде поговір, неслава, подумають, що я й справді яка непутня... Засміють, посивію в дівках... а ти будеш кепкувать?! Ні! Треба кувать залізо, поки гаряче... Ти одбивав від мене парубків, а тепер за першого, якого стріну, хоч і зараз, — ухватюсь, і не я буду, коли не вийду заміж раніш, ніж ти опам'ятаєшся!

Входе Степан.

Степан!.. Попробую щастя — він задивлявся на мене не раз...

ЯВА VII

Степан і Варка.

Степан. Здрастуй, Варко... Що ж це нема нікого?

Варка. Були, та Онисько розігнав усіх.

Степан. І Гнат був?

Варка. Здається, був... та був же, був!

Степан. Де ж він?

Варка. А чорт його знає, куди він пішов... Тобі він хіба потрібний?

Степан. Ні, я так питаю...

Варка. Давно я тебе бачила, Степане, аж наче чого зраділа — мов брата стріла... Чого ти рідко так на вечерниці ходиш?

Степан. Наймит, ніколи, немає часу.

Варка. Правда твоя, Степаночку. Гірко жить на світі, як нема батька, матері... нема щирої дружини... Я часто, дивлячись на тебе, як ти працюєш, думаю собі: щаслива та дівчина буде, котру ти посватаєш...

Степан. Дівчата таких, як я, не люблять.

Варка. Які дівчата.

Степан. Та всі вони однакові: гляне на мою твар, злякається й одвернеться... (Сміється.)

Варка. Яка ж у тебе твар?.. Зовсім не страшна, що ти вигадуєш?

Степан. Ти вдень придивись, то й сама злякаєшся:

ряба, мов чорти горох на ній молотили.

Варка. Скажи краще, що ти несміливий, та й звертаєш на твар і ганиш її без міри! Он горбатий Маржан яку кралю висватав. Хіба ти до нього прирівнявся? Ти парубок як дуб, на все село, — і глянуть любо.

Степан. Хіба ззаду...

Варка. Вже коли дівчина тобі говоре, то повір! От спробуй: яка до вподоби — сміливо залицяйся, то й побачиш, що твоя буде.

Степан. Всі казали, що ти горда, а ти, бачу, така привітлива, балакуча...

Варка. Я горда? Ото! Чим же мені гордувать?

Степан. Красива, а всі залицяються, от і горда.

Варка. Коли хочеш, то я горда тим, що ні на кого не дивлюся і не вважаю на їх залицяння.

Степан. А Гнат?

Варка. Що мені Гнат? Пройдисвіт, волоцюга, та й більш нічого. Ти думаєш, що я до Гната?..

Степан. Кажуть.

Варка. Не вір. Мені такі парубки не до вподоби. Правда, він упада за мною, а мені про нього байдуже... Я скоріше полюблю смирного, роботящого.

Степан (бере її за руку). А я думав...

Варка. Що ми любимось з Гнатом? Ні, ніхто не знає, кого я люблю. (Зітхає.)

Степан (притяга її до себе). Кого ж?

Варка. Як буде сміливіший, то й сам догадається... Ну, пусти, я піду.

Степан. Варко.

Варка. Чого?

Степан. А не будеш сміяться?

Варка. Нема з чого.

Степан (набік). У мене серце замирає! А!! (До Варки.) Скажи, кого ти любиш? Може... ні, скажи сама... скажи, скажи!

Варка. Я .люблю смирного, несміливого, роботящого... трохи таранкуватого, та доброго парубка... От тобі й догадайся!

Степан. Мене?!

Варка (опуска очі). Тебе... вгадав...

Степан. От несподівано!.. Ти ж не жартуєш, ні?

Варка. Що ти, бог з тобою.

Степан. Я від твоїх речей мов одурів! Я сам тебе давно люблю, тілько боявся про те й подумать, щоб тобі признаться.

Варка. Суженого конем не об'їдеш...

Степан. А коли так, то завтра жди від мене старостів, нам нічого одволікать, ми любимось давно обоє; мені ж нема з ким радиться, я сам-один, ніхто не забороне посватать кого схочу, а гроші є у мене, слава богу!

Варка. І я так думаю, бо й мені ніхто не забороне, і я сама собі господиня...

Степан. Варко! Я не вірю своєму щастю. Мені все здається, що ти шуткуєш... Коли пошуткувала, то не доводь шутки до наруги, скажи зараз, бо я не вмію так, як другі... як осоромиш перед людьми... насмієшся надо мною, я...

Варка. Хтось сюди, либонь, іде... здається, тітка вертається! Іди, Степане, я візьму кужіль і зараз вийду, ми ще з тобою побалакаєм. (Степан виходе, а Варка бере кужіль.) Ну, тепер мені нічого не страшно... Степан від брехень захистить. А все ж на душі важко! Не вірю я, щоб Гнат мене покинув! Не вірю, тричі не вірю! Він завтра прийде сам до мене!.. О, коли б так сталось!.. Тоді Степана набік.

Завіса.

ДІЯ ДРУГА

Улиця. Варчина хата, зліва від глядачів.

ЯВА І

Варка (стоїть на порозі й виглядає). Нікого не видко!.. Серце до Гната рветься, а злість і досада здержує... Де ж він?.. Вже й вечір наближається, а на душі так погано, мов там прилип шматок чогось важкого і гне мене до землі!.. Ох!.. (Зачиняє двері й зникає в хаті.)

ЯВА ІІ

Виходить Ганна, з правого боку від глядачів. Ганна. Сказився парубок, не іначе!.. І на вулиці не видко... Ждала обідать — не прийшов, галушки перестояли, як кваша, і сама через нього не обідала... Вже й вечоріє, а його нема!.. Чи не поробили йому чого дівчата?.. Вештається скрізь по вечерницях, може, яка й піднесла... чого доброго... ще пропаде!.. От наказаніє господне! Кажу: женися, Гнате, — не слуха... Ну, та вже насяду я на нього й доти буду гризти, поки таки цієї осені не оженю. Пора, а то зовсім розпаскудиться! І додому самій не хочеться йти, та треба, бо там свиня 5 корито з'їсть, така клята ненажера. Коли б мерщій опоросилась — тепер у городі поросята по карбованцю... (Пішла уліво від глядачів.)

ЯВА III

Справа виходять Омелько й Дем’ян.

Омелько. Та невже ти не брешеш?

Дем’ян. Єй-богу, Степан сам сьогодня приходив до мого батька, прохав, щоб пішли старостою до Варки. Батько вже збираються, мнуть табаку у череїтку, а дядько Микола зайдуть за ними з Степаном разом. От гарбузяку піднесуть, от сміха буде!

Омелько. Чого? Вони ж посварились з Гнатом; може, на злість йому й рушники подає за Степана!.. Хіба ти не знаєш Варки?..

Дем’ян. Та знаю, що вона, аби свого доказать, піде й до чорта на обід; тілько ж Степан рябий, а вона вередлива, та й Гната ще не забула...

Омелько. Так що ж, що рябий! Він здоровий, роботящий, кажуть, і гроші є... Чого ж їй ждать? Коли Гнат покинув, піде й за рябого. Жаль. Гарна дівчина, хоч би й не Степанові, якщо не проштрапилась...

Дем’ян. А вона тобі до вподоби?

Омелько. Диво, кому ж вона не до вподоби?

Дем’ян. Та першому мені. Я її боюся. Як гляне, так аж мороз по шкурі піде.

Омелько. То й добре? Я їх багато бачив ка сахарному заводі, а таких нема?

Дем'ян. То сватай.

Омелько. Спізнився.

Дем’ян . От Степан візьме в обидві жмені гарбуза, а ти й засилай зараз старостів. Вона за. тебе скоріше піде, бо через тебе й посварилась з Гнатом.

Омелько. Як?

Дем’ян . Та так. Я бачив, як ти під сіном обняв її, та й сказав Гнатові, ну, а ного й запалило.

Омелько. От навіжений! Я хотів пошуткувать, обняв її, а вона мені стусана дала та й вирвалась. Що ж з цього? А! Я й не розшолопав вчора, чого він до мене чіплявся! Слухай! Гнат ще не зна про старостів, на вулиці його не видко, ходім до нього та розкажемо, і я помирюся з ним, і його помирю з Варкою. Чортзна за що посварились.

Дем’ян . Та йому про Варку байдуже! Хіба не бачив, як біля Софії увивався? Ну й майстер він біля дівчат!

Омелько. А коли байдуже, то посміємося разом з ним над Степаном; а потім прийдемо сюди, подивимося на сватання.

Дем’ян . Ну, ходім.

ЯВА IV З

Зліва виходять Софія й Параска.

Омелько. От і дівчата! Куди?

Параска. Туди. А ви куди?

Дем'ян. А ми туди!.. Ти знаєш, що тут сьогодня сватання?

Параска. Яке?

Дем'ян. Степан свата Варку.

Параска. Тю! Що ти мелеш?

Омелько. Побачите самі! (До Дем'яна.) Ну, ходім, покличем Гната.

(Продовження на наступній сторінці)