В ы б о р н ы й. Так се так не во гнів сказати: буки-барабан-башта, шануючи бога і вас.
В о з н ы й. Великая неправда виставлена пред очі публичності. За сіє малоросійськая літопись вправі припозвать сочинителя позвом к отвіту.
П е т р о. Там і Іскру почитують.
В о з н ы й. Іскра, шурин Кочубея, бил полковником полтавським і пострадал вмісті з Кочубеєм, мало не за год до Полтавськой баталії; то думать треба, що і полк не ему принадлежал во врем’я сраженія при Полтаві.
П е т р о. Там Прудиуса і писаря його Грицька дуже бридко виставлено, що нібито царську казну затаїли.
В о з н ы й. О, се діло возможне і за се сердиться не треба. В сім’ї не без виродка — теє-то як його. Хіба єсть яка земля, праведними Іовами населена? Два плута в селі і селу безчестям не роблять, а не тілько цілому краєві.
В ы б о р н ы й. От то тілько нечепурне, що москаль взявся по-нашому і про нас писати, не бачивши зроду ні краю і не знавши обичаїв і повір’я нашого. Коли не піп...
В о з н ы й (перебивая). Полно, довольно, годі, буде балакати. Тобі яке діло до чужого хисту? Ходім лиш до будущої моєї тещі. (Уходят.)
Я В Л Е Н И Е 8
Петро (один).
Горько мені слухати, що Терпилиху зоветь другий, а не я, тещею. Так Наталка не моя? Наталка, котору я любив більше всього на світі; для которої одважовав жизнь свою на всі біди, для которої стогнав під тяжкою роботою, для которої скитався на чужині і заробленую копійку збивав докупи, щоб розбагатіть і назвать Наталку своєю вічно! І коли сам бог благословив мої труди, Наталка тогді достається другому! О злая моя доле! Чом ти не такая, як других? (Поет).
№ 16
Та йшов козак з Дону, та з Дону додому,
Та з Дону додому, та сів над водою.
Сівши над водою, проклинає долю:
Ой доле, ти, доле, доле моя злая!
Доле моя злая, чом ти не такая!
Чом ти не такая, як доля чужая?
Другим даєш лишнє, мене ж обижаєш,
І що мені миле, і те однімаєш.
Не спасибі долі, коли козак в полі,
Бо коли він в полі, тогді він на волі.
Ой, коли б ти, доле, вийшла ко мні в поле,
Тогді б ти згадала, кого обижала.
Я В Л Е Н И Е 9
Петро и Микола.
П е т р о. А що, Миколо! яка чутка?
М и к о л а. Не успів нічого і спитати. Лихий приніс возного з виборним. Та тобі б треба притаїтись де-небудь. Наталка обіщала на час сюда вийти.
П е т р о. Як я удержусь не показатись, коли побачу свою милу?
М и к о л а. Я кликну тебе, коли треба буде.
Петро прячется
Я В Л Е Н И Е 10
Микола и Наталка.
Н а т а л к а (выходя поспешно). Що ти хотів сказати мені Миколо? Говори швидше, бо за мною зараз збігаються.
М и к о л а. Нічого. Я хотів спитати тебе, чи ти справді посватана за возного?
Н а т а л к а (печально). Посватана... Що ж робить, не можна більше сопротивлятися матері. Я і так скілько одвильовалася і всякий раз убивала її своїм одказом.
М и к о л а. Ну, що ж? Возний — не взяв його враг — завидний жених. Не бійсь, полюбиться, а може, і полюбивсь уже?
Н а т а л к а (с упреком). Миколо, Миколо! Не гріх тобі тепер надо мною сміятись! Чи можна мені полюбити возного або кого другого, коли я люблю одного Петра. О, коли б ти знав. його, пожалів би і мене, і його.
М и к о л а. Петра? (Поет).
Що за того Петруся
Била мене матуся.
Ой, лихо, не Петрусь,
Лице біле, чорний ус.
Н а т а л к а (заплакав). Що ти мені згадав! Ти роздираєш моє серце. О, я бідна! (Помолчав, указывает на реку). Бачиш Ворскло?.. Або там, або ні за ким.
М и к о л а (показывает в ту сторону, куда спрятался Петро). Бачиш ту сторону? Отже, і в Ворсклі не будеш, і журитись перестанеш.
Н а т а л к а. Ти, мені здається, побувавши довго в городі, ошалів і совсім не тим став, що був.
М и к о л а. Коли хочеш, то я так зроблю, що і ти не та будеш, що тепер.
Н а т а л к а. Ти чорт знаєть що верзеш, піду лучче додому. (Хочет уйти).
М и к о л а (удерживает). Пожди, одно слово вислухай, та й одв’яжись од мене.
Н а т а л к а. Говори ж — що такеє?
М и к о л а. Хочеш бачити Петра?
Н а т а л к а. Що ти? Перехрестись! Де б то він взявся?
М и к о л а. Він тут, та боїться показатись тобі, потому що ти посватана за возного.
Н а т а л к а. Чого ж йому боятись? Нам не гріх побачитись, я іще не вінчана... Та ти обманюєш!..
М и к о л а. Не обманюю — приглядайся! Петре, явись!
Наталка при появлении Петра вскрикивает: "Петро!" Петро вскрикивает: "Наталка!", оба стремятся друг к другу, обнимаются.
Немая сцена.
М и к о л а (поет),
Поблукавши, мій Петрусь
До мене оп’ять вернувсь.
Ой, лихо, не Петрусь,
Лице біле, чорний ус.
П е т р о. Наталко! В який час тебе я встрічаю!.. І для того тілько побачились, щоб навіки розлучитись.
Н а т а л к а. О Петре! Скілько сльоз вилила я за тобою. Я знаю тебе і затим не питаюся, чи іще ти любиш мене, а за себе — божусь...
М и к о л а (перебивает). Об любові поговорите другим разом, ліпшим часом; а тепер поговоріте, як з возним розв’язаться.
Н а т а л к а. Не довго з ним розв’язаться: не хочу, не піду, та й кінці в воду!
П е т р о. Чи добре так буде? Твоя мати...
Н а т а л к а (перебивает). Мати моя хотіла, щоб я за возного вийшла замуж затим, що тебе не було. А коли ти прийшов, то возний мусить одступитися.
П е т р о. Возний — пан, чиновний і багатий, а я не маю нічого. Вам з матір’ю треба подпори і защити, а я через себе ворогів вам прибавлю, а не помощ подам.
Н а т а л к а. Петре! Не так ти думав, як одходив!
П е т р о. Я одинаковий, як тогді був, так і тепер, і скажу тобі, що і мати твоя не согласиться проміняти багатого зятя на бідного.
М и к о л а. Трохи Петро неправду говорить.
Н а т а л к а. Одгадую своє нещастя! Петро більше не любить мене і йому нужди мало, хоть би я і пропала. От яка тепер правда на світі!
№ 17
Н а т а л к а.
Підеш, Петре, до тієї, яку тепер любиш,
Перед нею мене, бідну, за любов осудиш.
П е т р о.
Я другої не полюбив і любить не буду,
Тебе ж, моє серденятко, по смерть не забуду.
О б а в м е с т е.
Н а т а л к а
Коли б любив по-прежньому,
То б не мав цураться;
Не попустив свою милу
Другому достаться.
П е т р о
Люблю тебе по-прежньому,
Не думав цураться;
Не попущу мою милу
Другому достаться.
Н а т а л к а.
Я жизнь свою ненавиджу, з серцем не звладію,
Коли Петро мій не буде, то смерть заподію.
П е т р о.
Коли вірно Петра любиш, так живи для його,
Молись богу, моя мила, не страшись нікого.
О б а.
Бог поможе серцям вірним пережити муки;
Душі наші з’єдинились, з’єдинить і руки.
М и к о л а. Так, Наталко! Молись богу і надійся од його всього доброго. Бог так зробить, що ви обоє незчуєтесь, як і щастя на вашій стороні буде.
Н а т а л к а. Я давно уже поклялась і тепер клянусь, що кромі Петра ні за ким не буду. У мене рідна мати — не мачуха, не схоче своєї дитини погубити.
П е т р о. Дай боже, щоб її природна доброта взяла верх над приманою багатого зятя.
Н а т а л к а. Петре! Любиш ти мене?
П е т р о. Ти все-таки не довіряєш? Люблю тебе більше, як самого себе.
Н а т а л к а. Дай же мені свою руку! (Взявши руки). Будь же бодрим і мені вірним, а я навік твоя.
М и к о л а. Ай Наталка! Ай Полтавка! От дівка, що і на краю пропасті не тілько не здригнулась, но і другого піддержує. (К Наталке). За се заспіваю тобі пісню про Ворскло, щоб ти не важилась його прославляти собою, воно і без тебе славне. (Поет).
№ 18
Ворскло річка
Невеличка,
Тече здавна,
Дуже славна
Не водою, а войною,
Де швед поліг головою.
Ворскло зріло
Славне діло:
Як цар білий,
Мудрий, смілий,
Побив шведську вражу силу
І насипав їм могилу.
Козаченьки
З москалями
Потішились
Над врагами,
Добре бившись за Полтаву
Всій Росії в вічну славу!
П е т р о. Отже ідуть...
М и к о л а. Кріпись, Петре, і ти, Наталко!.. Наступає хмара, і буде великий грім.
Я В Л Е Н И Е 11
Те же, возный, выборный и Терпилиха.
В ы б о р н ы й. Що ви тут так довго роздабарюєте?
В о з н ы й. О чем ви — теє-то як його —— бесідуєте?
Т е р п и л и х а (увидя Петра). Ох, мені лихо!
Н а т а л к а. Чого ви лякаєтесь, мамо? Се Петро.
Т е р п и л и х а. Свят, свят, свят! Відкіль він взявся? Се мара!
П е т р о. Ні, се не мара, а се я — Петро, і тілом, і душею.
В о з н ы й (к виборному). Що се за Петро?
В ы б о р н ы й. Се, мабуть, той, що я вам говорив, Наталчин любезний, пройдисвіт, ланець.
В о з н ы й (к Петру). Так ти, вашець, Петро? Чи не можна б — теє-то як його — убиратись своєю дорогою, бо ти, кажеться, бачиться, видиться, здається, меж нами лишній.
Н а т а л к а. Почому ж він лишній?
Т е р п и л и х а. І відомо — лишній, коли не в час пришов хати холодити.
П е т р о. Я вам ні в чім не помішаю, кінчайте з богом те, що начали.
Н а т а л к а. Не так-то легко можна окончити те, що вони начали.
В о з н ы й. А по какой би то такой резонной причині?
Н а т а л к а. А по такій причині: коли Петро мій вернувсь, то я не ваша, добродію.
(Продовження на наступній сторінці)