— Роботіті, — почав Тоні. — Роботіті полював одного дня в лісі. Він ізліз на височенне дерево. А що був сильний вітер, уломилася гілляка, і Роботіті впав та зломив собі ногу. Тоді він сказав: "Дерево єсть найдужче на землі, воно розбило мені ногу". Та дерево одповіло: "Коли б я було найдужче, то б вітер не виривав мене геть із корінням. Отже, вітер найдужчий". Вітер сказав: "Якби я був найдужчий, то б гора не застувала мені дороги. Гора найдужча". Гора сказала: "Якби я була найдужча, то б щур не міг мене прокопати. Щур найдужчий". Щур сказав: "Коли б я був найдужчий, то б кіт не міг би мене пожерти. Кіт найдужчий". Кіт сказав: "Коли б я був найдужчий, то б поворозка не могла мене зв'язати. Поворозка найдужча". Поворозка сказала: "Якби я була найдужча, то б ніж не міг мене перетяти. Ніж найдужчий". Ніж сказав: "Якби я був найдужчий, то б вогонь не міг мене знищити. Вогонь найдужчий". Вогонь сказав: "Якби я був найдужчий, то б вода не могла мене загасити. Вода найдужча". Вода сказала: "Якби я була найдужча, то б я не мала чого носити човна. Човен найдужчий". Човен сказав: "Якби я був найдужчий, то б камінь не міг мене розтрощити. Камінь найдужчий". Камінь сказав: "Якби я був найдужчий, то б краб не міг мене провертіти. Краб найдужчий". Краб сказав: "Якби я був найдужчий, то б чоловік не міг мене з'їсти. Чоловік найдужчий".
— Так! — сказав Мартин. — Чоловік найдужчий. А Дюваль справжній чоловік. Я за своє життя навчився одрізняти справжнього чоловіка від опудала — і то з першого погляду. Не кисни, Джемсе. Завтра, мабуть, нас поведуть на роботу. Треба виспатись. Тоні побив блощиць чимало, може, вдасться нам заснути.
Джемс і Тоні полягали на ліжка. Навкруги все вже спало. Хтось важко стогнав уві сні. За півгодини заснув і Джемс — Тоні давно вже спав. Мартин сидів, сперши голову на руки.
Всі давно вже спали. Якби хтось спостерігав Мартина в цій хвилині, то був би остовпів від жаху. З вуст його виривалось якесь напівзвіряче бурмотіння, свист змінявся на сичання, і все разом звучало якоюсь дикою нелюдською мовою.
РОЗДІЛ СЬОМИЙ
МАВП'ЯЧА РУКА
Дювер'єві остаточно терпець увірвався. Гроші за покалічення. Кузина імператора Миколи II. Бог допомагає кавалергардському ротмістрові. Електричний спосіб кавалергардських ротмістрів обробляти ізюм, киш-миш і рахат-лукум. Білявий матрос. Чудне поводження вахтенного. Останній виступ Камілли. Ще раз мавп'яча рука. Виступ каблучки з літерою. Едіт на фабриці.
Дювер'єві остаточно терпець увірвався. Він нічого не міг зрозуміти. Вінсент Поль, як він і чекав, не з'явився до нього — це було ясно наперед.
Вінсента Поля заарештовано з ласки англійської поліції, що всупереч непорозумінням між урядами, не могла не зробити цієї ласки для Пуанкаре. Вінсента Поля заарештовано в Лондоні, і він утік того ж таки дня.
Щоправда, англійська поліція тріумфально заявляла, що в її руках залишилися всі документи й посвідки Вінсента Поля; але грошей вона не знайшла ні шага.
Дювер'є кляв себе за те, що здався на офіцера резерву французької армії. Адже ж він знав, що це за публіка. Він знав, чого можна чекати від цієї породи людей, яку навчають витрачати гроші, та не показують, як їх заробляти, — чого можна чекати від цих п'яниць, бахурів, шулерів, — лютував Дювер'є.
Щоправда, Вінсент Поль справляв краще вражіння від інших, але хіба він не признався Дювер'єві, що програв усі свої гроші в шмен-де-фер?
Креве, як виявилось, був у Камілли, але щез ізнову і на цей раз надовго. Його неначе щось із'їло. Простежили його слід аж до одного готелю, але там він ізник немов у воді.
Такого, як Креве, знайти було нелегко. Він міг повторювати комбінацію з мавпою чотирнадцять разів на вечір: не дурно ж він був російський кавалергардський ротмістр.
Його заступники — було їх троє — не мали вже тої грації й дотепности в поводженні з мавпами. Трьом доводилось платити більше, ніж одному. Мавпи не було: одна з них на ґрунті сифілісу, що ним поперезаражував звірин Креве, збожеволіла. Її треба було пристрелити, але в Дювер'є зовсім не було мавп на зміну, і він пробував так-сяк вилікувати її — до неї приходив лікар-гіпнотизер, і після сеансів вона тихшала — здавалось, що насамкінець вона таки видужає.
До того ж іще захворіла Камілла. Дювер'є міг знайти і знайшов скільки хотів заступниць, але... Треба сказати, що Дювер'є потайки побоювавсь Камілли — вона могла його, чого доброго, обілляти сірчаним квасом. Можна було викинути її в лікарню — та хтозна — міг з'явитися з-під землі Креве та й застрелити його, як він хотів застрелити Лейстона. Очевидно було, що в Креве з'явився якийсь новий хазяїн. Завжди спокійний і стриманий, як це треба було для його спеці-яльности, маестро почав потайки посмоктувати абсент.
Дювер'є добув собі із шафи пляшку з чорним напоєм, коли в двері кабінету постукано.
— Увійдіть! — сказав артист, похапцем ховаючи пляшку.
Короткою твердою ходою увійшов у кімнату низенький білявий чоловік, подивився гострим зором на руки Дювер'є й ледве всміхнувся.
— Чого вам треба? — спитав, розлютований з посмішки, маестро.
— Вам, мабуть, буде цікаво мати деякі подробиці про екс-педицію в Конго. Моє ім'я Дюваль — я був учасник цієї експедиції.
Дювер'є не міг вимовити й слова та видивлявся тільки, мов у якусь мару, в спокійне обличчя незнайомця.
— Так от, я можу дати вам деякі відомості.
— Прошу, сідайте, — вимовив насамкінець маестро.
— Всі учасники експедиції загинули, окрім мене й Вінсента Поля. Коли не помиляюсь, вам би дуже було цікаво знати, де перебуває тепер Вінсент Поль з експедиційними грошима?
— Так, так, дуже цікаво, — очутився Дювер'є.— Я міг би за це добре заплатити тому, хто дасть мені ці відомості.
— Скільки ви даєте? — коротко спитавсь білявий.
— Я дам дві, три тисячі франків!
— Пишіть чека! Ні, краще давайте готівкою! — сказав Дюваль.
— Але які гарантії? — запитав Дювер'є.
— Коли ви не задовольнитесь із моїх відомостів, можете зоставити гроші собі.
— Я зараз принесу! — підвівся Дювер'є.
— Ні, прошу, подзвоніть у телефон. Я не маю ніякої рації вам довіряти!
— Як хочете, — знизнув плечима Дювер'є. Він узяв ручку телефона й почав слухати. Покрутив підойму. Минула одна, дві, три хвилині.
— Очевидно, телефон попсований, — сказав Дювер'є. — Доведеться все ж таки іти самому.
Він підвівся. В цей момент рука важко лягла йому на плече.
— Послухайте, маестро! — сказав білявий. — Будь ласка, не вдавайте з себе дурня. Ви зараз-таки дістанете з шухлядки три тисячі франків, або ви нічого не довідаєтесь. Ясно?
Дювер'є знизнув плечима, одімкнув шухлядку й дістав три кредитки.
— Так буде краще, — сказав білявий. — Ви хочете, отже, знати, де тепер офіцер резерву, Вінсент Поль? Ви хочете також знати, в кого дев'ять тисяч франків експедиційних грошей? Вам би цікаво було також знати, чи може ще повернутись Франсуа Дені й наробити вам неприємностей з Каміллою? Ви певні того, що Вінсент Поль утік із грішми, — що його заарештовано в Лондоні і що він утік удруге?
— Так! — сказав похапливо Дювер'є й підсунув до білявого кредитки. — Кажіть, будь ласка, швидше. — Він подивився на двері. — Де, ви кажете, тепер Вінсент?
— Він перед вами, — спокійно одповів Дюваль і, скориставшися з того, що Дювер'є мов окам'янілий одкинувся назад, він загріб кредитки й сховав їх акуратно в кишеню.
Дювер'є кинувся до шухлядки, але Дюваль схопив його плече, мов залізними обценьками, і посадовив на стільця.
— Заспокойтеся! Вінсент Поль, Франсуа Дені та всі учасники експедиції згнили давно в болотах Конго... Грошей ви не побачите, бо вони потрібніші для іншої справи, ніж ловити мавпи для вашого борделю. Ваші три тисячі я, згідно з умовою, забираю собі.
Дювер'є хутко кинув вогненний погляд на телефон. Білявий ледве помітно всміхнувся.
— Бувайте здорові, маестро! — Він витяг з дверей ключа й повернувся до виходу. В цей момент Дювер'є витяг з шухлядки бравнінга. Та Дюваль одстрибнув убік і спритним рухом вихопив з його рук револьвера.
— Я б іще раз рекомендував вам заспокоїтись, маестро! — сказав він. — Бувайте здорові, бережіть свої нерви.
У дверях зокола клацнув ключ. Дювер'є кинувся до телефону й уключив його тепер насправді, але телефон не відгукався. Погляд на дріт — Дюваль перерізав дріт коло дверей, як увіходив. Дювер'є кинувся до вікна. На вулиці нікого не було. Коло савояра, що чоботи чистить, стояв одноногий каліка і з солодким почуттям дивився на свій чобіт, що виходив блискучий як сонце з-під рук хлопчика. В цій хвилі до каліки підійшов Дюваль і, щось йому передавши, подався не кваплячись геть. Дювер'є барабанив кулаками по локітникові. Нарешті він розчинив вікно й гукнув до каліки, що вже був збирався йти:
— Слухайте, зайдіть до мене — я дам вам три франки.
Каліка скривив зневажливу гримасу й пошкандибав собі вулицею. На прощання він показав маестрові загальновідому символістичну фігуру з трьох пальців...
(Продовження на наступній сторінці)