— Не знаю, любий, яка там я є. А певна тільки в тім, що треба йти якось до нового життя, щоб людина в тім житті була справжньою людиною, ясною й лагідною.
Вона подивилась на професора тихо й замріяно, далі схопила обіруч йому голову, гостро перехилила чоло й крізь нестримний поцілунок прошепотіла:
— Ти мій... талант... Тепер мій...
І по тому вмить вирвалась і побігла. Він пустився за нею, але Орися, добігши до ґанку, пригрозила пальцем і, перехилившись до нього, тепло й багатозначно прошепотіла:
— На добраніч!
Він простяг до неї руку й відповів:
— На добраніч... Наречена... І вдруге підхопив це слово:
— Наречена...— відчуваючи в тім слові якусь через віки очищену сріблясту свіжість і радість...
Він ще якусь хвилину постояв, прислухаючись, як завмирали в коридорі її хуткі кроки, потім одійшов і замислився, сам себе не впізнаючи в цім новім становищі.
Орися вскочила до себе в кімнату, ніби напоєна рясною силою сонячного проміння, і вся крутнулась, не знаючи, на чому їй спинитись і спочити.
Вона поглянула на ліжко, тривожно запримітила легку чисту дівочу лінію білої ковдри й накидки і вмить зірвала їх і шпурнула на канапу. Та зір їй зразу впав у куток, де стояв засушений букет весняних квіток і ялинова шишка, недавно зрізана в парку, і Орися вбрала її в себе лагідною задуманою посмішкою.
Згодом вона підійшла до вікна, спустила запону і, скинувши вбрання, впала на ліжко.
І зразу відчула, що їй цю ніч не спати: радість нестримним струменем била їй у серце, ніби вона була викупана десь у гірськім озері з сосново-молочної води.
Тепер вона знала, що всю ніч промріє. І в цім, властиво, було їй повно й затишно. їй здавалось, ніби це з нею колись уже було, як вона п'яною невидющою жінкою йшла на поклик до князя, а літнє сонце заливало їй лице. Вона заплющила очі й замріялась.
Професор помітив, як рішуче й ніби зовсім байдуже до нього на вікні зсунулась запона, ніби відгородивши його від найближчого, найріднішого кутка в його житті,— і, вражений цим, зітхнув. Дивно було. Його вмить побито, поламано, потрощено, понівечено.
— І за що? Чого ради?
Він кумедно розвів руками й сам до себе прислухався. Але ніяких думок йому не було, опріч глибокого подиву.
Потім насунув капелюха на чоло й пішов до себе. Поминаючи ріг головного будинку, він помітив червоне світло, що йшло крізь штори з вікна на приміщенні Гамалія. "Цей анахорет, напевне, сидить над кривими. Можливо, що так і находять істину — куцу, нудну, сіру й пережовану, але істину".
Він швидше й крадькома пройшов повз те вікно й повернув до себе.
XXVI
На початок вересня було призначено загальні збори робітників та службовців станції. Зважаючи на те, що на збори мають винести й конфлікт у справі зарплатні поденним, з центру приїхав і представник райкому цукровиків. Приїхав він пізно ввечері, спинився в кімнаті для гостей на приміщенні Сахновича, а вже зранку другого дня прийшов до завкому.
Це був повний, виплеканий, у пенсне, професійний-інтелігент, що тепер трафаретно вживав тону й манер робітника.
Горошко прийняв його холодно й застережено. Поговоривши у всяких професійних справах, вони незабаром перейшли до пекучого конфліктного питання. Горошко доповів його стримано й офіційно, але представник райкому поставився недоброзичливо. Мабуть, за вечір Сахнович встиг його "накачати ".
— В чім річ, товариші? —запально вигукнув він.— Хіба ми тут для того, щоб збивати всякі там склоки й сварки? Це дуже добре й хороше. Але треба ставитись конкретно... Ви ж знаєте, товаришу, що Цукротрестові літом дуже сутужно з грошима. Так нащо вдавитись у теоретичність і підбивати людей, коли вони акурат можуть почекати до осені?
— Заждіть, товаришу,— заперечив неохоче Горошко.— Діло таке. Ми ж мусимо боронити класові інтереси!
— Це дуже добре й хороше, товариші! А хіба я кажу — ні? Класова функція — то наша виховавча роля! Тільки треба робити розумом, а не піднімати у шклянці бурю. Ви забуваєте, що ми живемо в пролетарській державі, і, значить, коли Сахнович боронить розумні господарські інтереси станції, то він боронить інтереси пролетаріату. В чім справа, товариші?
Секретар завкому, молодий юнак, комсомолець, що мріяв про робфак та вищу науку, тепер тихо й засоромлено посміхався, а Горошко, знизавши плечима, похмуро заперечив:
— То, значить, товаришу, виходить, що ми мусимо пролетаріат експлуатувати руками Сахновичів, щоб, значить, вони могли показати, як у них добре ідуть справи?
— Навіщо, товариші, вдаватись у теоретичність? Треба одрізняти класову функцію від простого в'їдання та склоч-ниіггва.
— Діло таке, товаришу... Вас просто настроїли проти мене.
— Що значить "настроїли", товариші? Не треба ніколи переходити на лічності.
Однак вони ні на чім не договорилися, і справу всю перенесено на загальні збори.
Загальні збори робітників і службовців станції, як і звичайно, були призначені на сім годин вечора, а розпочалися тільки на початку дев'ятої. На повістці денній стояли серед інших такі питання: 1) страйк англійських гірняків і боротьба з світовою буржуазією, 2) нормування виплати зарплатні тимчасовим і поденним, 3) видача коштом зарплатні робітникам і службовцям продуктів зі станції, 4) кампанія відпусток та відряджень, 5) культпросвітня робота в зимній сезон, 6) інформація про діяльність адміністрації та завкому і нарешті 7) поточні справи.
Першим виступив з доповіддю управитель господарств, з демобілізованих червоноармійців, комуніст Потапов, нещодавно присланий від центру в допомогу Сахновичу. Властиво, вся його робоча увага тим часом була зосереджена на культурно-політичних моментах в житті станції, за які він ретельно і взявся, полишивши керівництво станції, в чім він нічого зовсім не розумів, Сахновичеві.
Його вислухали офіційно й мовчки і по тому, як водиться, ухвалили резолюцію. Але центральним моментом все ж була, так уважав принаймні Горошко, його доповідь про нормування виплати тимчасовим і поденним робітникам, і Горошко виступив з нею гаряче, обвинувачуючи адміністрацію станції в нехтуванні професійних інтересів. Сахнович й представник райкому сиділи обіч проти стола. Представник райкому уважно оглянув присутніх і потім з холодною увагою став слухати доповідь.
— Діло таке... Поденним і тимчасовим і досі не заплачено, дарма що їхня робота скінчилася ще в липні, а тепер початок вересня, і вони майже щоденно ходять жебрачити до завкому, але завком, звісно, безсилий щось тут зробити. Завком може тільки протестувати і звернутись до загальних зборів, щоб і вони підтримали його протести. Діло таке! Протестувати ми мусимо й проти центру, що недбало ставиться до робітничих потреб, та й проти місцевої адміністрації, яка, мавши кошти, не виплатила їх робітникам.
— Які кошти?—поспитав хтось із дальших рядів.
— Діло таке... На станції були свої власні кошти, як будівельний фонд, з яких вона могла виплатити робітникам, а їх пустили на закладку лабораторії.
Отже, він звертається до загальних зборів, щоб вони ухвалили лінію в роботі завкому і винесли б резолюцію, що засуджувала б шкідливе відношення до робітництва адміністрації, яка порушувала класову функцію.
І зразу ж як тільки він скінчив, з поясненням виступив представник райкому.
— В чому річ, товариші? Звичайно, дуже шкода, що так конфліктно стоїть справа з оплатою поденним і тимчасовим, але, на жаль, тут нічого не можна подіяти! Дарма т. Горошко винує центр. Треба, значить, ставитись конкретно. Центр тут не винен. Винні обставини, винна наша бідність. Справа в тім, що липень і серпень — це найважчі місяці, коли Цукротрест загачує всі кошти в ремонт цукроварень та різні капітальні набутки. Значить, конкретно, товариші, тут кричи не кричи, а платити нічим. З такого погляду я не обвинувачую й адміністрацію станції. Товариші, не забувайте,— ми взялися за індустріалізацію країни. Це дуже добре й хороше. Тільки в індустріалізації наш порятунок, і від цього ми не можемо відступити й на крок. І не треба вдаватись у теоретичність. І значить, адміністрація станції цілком добре й хороше зробила, що заклала лабораторію. Знайте, товариші, що лабораторія для такої станції дуже потрібна. Не забувайте, товариші, що ваша станція, як працею, так і наслідками, займає одне з перших місць не тільки на Вкраїні, а й по всьому Союзу. І ви хотіли, щоб у неї не було добре встаткованої лабораторії? В чому річ, товариші? Я тепер переходжу до останнього питання про оплату тимчасових і поденних робітників. Конкретно тут треба насамперед дотриматись класової функції. Звичайно, це дуже прикро й боляче, що Цукротрест не може зразу сплатити тих робіт. Це, я констатую й повторюю, прикра й неприпустима річ! Але коли вже так сталось, то треба перетерпіти цілком свідомо, а не розводити всякої демагогії й нездорових ухилів. В чому річ, товариші? Хто такий поденний і тимчасовий робітник? Це той самий селянин, що живе з господарства. Ну, то що, селянин не може почекати якихось пару місяців? В чім справа, товариші?
З заявою виступив делегат від поденних. Він засвідчив, що поденні — це ті ж самі бідняки й незаможники, і їм нічим жити, нічого їсти, і в господарстві їм усього треба, і вони вимагають платні нарівні з робітниками. В чім діло? Чому їм не платять? Чому їх водять і досі?
Попросив слова Сахнович. Але раніш, ніж йому дати слово, виступив знову Горошко. Він був збентежений. З-під густих важких чорних крил волосся горіли йому два жажкі вуглі, й обличчя почервоніле ніби ще гостріш підкреслювало запальність.
(Продовження на наступній сторінці)