Поставив графин на підвіконня:
– Не міг же кінь на парашуті спуститися в нашому парку.
– Я теж так думаю, Іване Йосиповичу. Це ж якого парашута треба.
До контори заходить немолода жінка.
– Викликали, Іване Йосиповичу?
– Хто в зоопарк проходив з конем?
Жінка здивовано витріщилася:
– Побий мене сила Божа, не бачила. Може, це не на моєму чергуванні.
– Можете йти, – кинув сухо директор.
Жінка зникає за дверима.
– Ну, що накажете, шановний Цезаре Калениковичу, з тим конем робити? Оприходувати? Нема документів. Спитають: де взяли? Не оприходувати – прийде комісія, знайдуть, припаяють. Було таке у мене на м’ясокомбінаті. Знайшли зайву корову…
– Вибачте за нескромність, Іване Йосиповичу, є у мене пропозиція невелика. Давайте ухоркаємо його… Дамо вовкам, тиграм та іншій звірині. І вовк ситий, і кінці в воді.
– А у вас того, – директор постукав себе щиколотками правиці по лисині. – У вас варить бухгалтерія… Треба негайно знайти Лупаченка. Щоб сьогодні ж цю коняку… А шкуру…
Стук у двері.
Директор:
– Увійдіть!
Входить Робінзон Галапочка:
– Добрий день! Я хотів би директора зоопарку бачити.
Директор набирає солідного вигляду:
– Ну, припустимо, він перед вами.
– У вашому зоопарку я знайшов свого коня.
Директор глянув на бухгалтера, той на директора.
– Шановний, не розумію ваших жартів, – сказав директор. – Я прийшов би до вашої хати і сказав, що знайшов у вас, ну, припустимо, свою жінку… Ги-ги-ги!..
– Справді, – наполягає Галапочка. – Мій кінь Дракон знайшовся у вашому зоопарку.
– Дозвольте вас запитати: де він загубився?
– Він зник з-під моєї майстерні кілька тижнів тому.
– То виходить, що я, або ось Цезар Каленикович, чи, може, Ангеліна Соломонівна вашого коня украли?
Галапочка рішуче:
– Я не знаю, що у вас виходить. Знаю лише, що мій кінь Дракон щойно вийшов з кущів вашого зоопарку і підійшов до мене, коли я розглядав машину… Міліція вже кілька тижнів шукає коня і не може знайти. А він…
Почувши слово "міліція", директор раптом змінився. Пом’якшав остаточно:
– Шановний! Ну навіщо хвилюватися? Кінь знайшовся, то й добре. У кожного, бачте, свої клопоти. Ви переживали, що ваш кінь пропав. Ми переживали, що він у нас з’явився… Тепер, по-моєму, і вам, і нам хвилюватися нічого…
Тротуар гамірливої вулиці. Людей як мурашок. Кудись поспішають, кудись біжать. Ніби намагаються обставити потік транспорту, що гарчить на проїжджій частині.
Йдуть по тротуару Крузя й Галапочка. Крузя веде під руку сп’янілого Робінзона, Робінзон за повід веде коня.
Перехожі оглядаються, кивають у бік Галапочки.
Чалапкають конячі ноги. Похитується коняча голова. Здригається від реву машин. Око вихоплює сизий чад, що стелеться над асфальтом.
Спішать по асфальту машини. Спішать на тротуарі люди. Туди-сюди, сюди-туди. Дивиться Дракон на цю метушню, і голова йде обертом.
Крутяться шалено колеса. Дріботять, човгають по тротуару ноги.
Похитується кінська голова. Чалапкає спокійно Дракон. Згадує.
…Сільська вулиця. Обабіч у кучерявих садках мальовничі будинки. Повибиралися на тини і порозплющували сині здивовані очі кручені паничі. Повипиналися над ними гордовиті гриці. Паленіють сором’язливі мальви.
Йде вулицею Дракон. Тягне двоколку з немолодим сивовусим хазяїном. Йде Дракон спокійно, не біжить, не спішить. Такий же полудень, як оце сьогодні. Гріє сонце. На небі клубочаться хмаринки. Сидить спокійно на двоколці чоловік. Вигріваються у пилюці на дорозі кури. Сидить біля брами кудлатий Рябко.
Он віддалік до тину притулився колодязь. Біля колодязя молодиця набирає воду.
– Тпр-р-у-у, Дракон! – сказав господар. – Добридень, Маріє! Вдома сьогодні?
– На обід прийшла. Заходьте до хати. І ви пообідаєте.
– Спасибі! Нам ось з Драконом ще за лісок треба проїхати, на буряки глянути.
Взяв відро, напився води.
Драконові поставив:
– На, Драконе, напийся. Бо парить сьогодні. Може, вже й дощу нам хмарка кине.
Умочив Дракон губи в воду. Припав. Ось уже й до дна висмоктав. Одне відро, друге…
– Фю-р-р-р! Фю-р-рр! Громадянине з конем!
Дракон ніби прокинувся.
Шумить, клекоче міська вулиця. Спішить-біжить кудись усе живе на ній.
Зупинилися Робінзон і Крузя. Зупинився Дракон. Підійшов до них постовий автоінспектор.
– Далеко зібралися?
– У кругосвітню подорож, – заплітається язик у Галапочки. Крузя сіпнула його за рукав.
– А ти мене не смикай, ми з товаришем капітаном давно знайомі.
– Громадянине, я не капітан, а сержант. І ми з вами не знайомі. Дозвольте спитати, що це за комедія?
– Це не комедія. Це побутова драма. З оптимістичною кінцівкою. Ми знайшли свого Дракона.
Галапочка обняв голову Дракона і поцілував його у верхню губу.
– Цей дядя, Драконе, – показує на сержанта, – слідкує, щоб ми з тобою правильно по вулиці ходили. Поцілуй дядю!
– По-перше, громадянине, чому ви хитаєтесь, а по-друге, чому ведете по тротуару коня? Тротуар, як вам відомо, призначений для пішоходів.
– А що, по-вашому, він їде? – показує Галапочка на коня. – І я не їду, і ніхто ні на кому не їде. Ми йдемо пішки…
– Кінь повинен йти по проїжджій частині.
– Товаришу лейтенант, пішоходам по проїжджій частині проходити заборонено. А кінь зараз іде. Це наш Дракон. Ми його щойно знайшли. А це, товаришу лейтенант…
– Сержант, – поправив постовий.
– Сержант. Це моя Крузя. А я Робінзон.
– Так, так, – поплескав сержант Галапочку по плечі. – Вона Крузо, а ви Робінзон. На поводі ведете П’ятницю. А йдете з безлюдного острова. Все ясно.
– Ні! – заперечив Робінзон. – Ми йдемо з зоопарку.
– А-а-а… Що? – спохватився сержант. – 3 зоопарку? – І гукнув другому постовому: – Бондаренко! Іди сюди!
Підійшов молодший сержант.
Сержант прошепотів йому:
– По всьому видно, що цей бородатий тип добре випив і вкрав у зоопарку коня. Відведи в управління. Там розберуться…
Кімната чергового ДАІ. Сидить черговий офіцер, сидить Галапочка.
Черговий суворо:
– То як ви, громадянине, – заглянув у листок, – Галапочка, взяли коня?
– Це мій рідний кінь, товаришу капітан. Я його узяв у зоопарку.
– Значить, таки в зоопарку? Як це було?
– Ми з Крузею пішли в зоопарк. Подивитися на мавпу. Бо я художник. Мені треба часто дивитися на мавпу, щоб малювати людей.
– З якою Крузою?
– З Крузею. Це моя наречена. Ми вже подали заяву. Але вона каже: "Продай коня, тоді поженимося. А купи ’’Жигулі". А я терпіти не можу машин, товаришу капітан… Ви капітан чи не капітан? Бо для мене всі погони однакові. Я їх шуму не можу терпіти і газів… А вона не хоче на Драконові їздити…
Офіцер тре чоло:
– На якому Драконові?
– На тому, що ми в зоопарку забрали.
– Tо ви ще й дракона вкрали?
– Та ні, то кінь зветься Дракон.
– Значить, ви вкрали коня для того, щоб продати й купити машину?
– Та ні! То Крузя так хоче. А я не буду його продавати… – Насупився. – Бо Крузя пішла. Крутонулася і пішла. Після того сержанта.
– Якого сержанта?
– Вашого. Того, що сюркотів на вулиці. – Імітує: – "Громадянине з конем, ви далеко зібралися?" А Крузя сказала. – Імітує Крузю: – "Або я, або кінь! Вибирай отут на вулиці!" А я сказав: "Кінь, бо він тварина. Куди він дінеться?.. Він і прописки не має…"
– Значить, ваша наречена може підтвердити, що коня ви взяли в зоопарку? Де вона живе?
– Вона не живе… Вона в гуртожитку…
– Значить, як я зрозумів, ви з Крузею добряче випили, тоді пішли в зоопарк і…
Галапочка перебиває:
– З директором випили. І з бухгалтером. Крузя не п’є. Там ще дама така-о сиділа. Хильнула. А Крузя не п’є.
– Нічого не розумію: з яким директором?
– Зоопарку…
Офіцер листає телефонний довідник. Набирає номер:
– Алло! Алло! Що за чорт! Якісь співи… Зоопарк? Мені директора. Слухаєте? Це турбують з державтоінспеції. Скажіть, будь ласка, у вас є кінь, гнідий?.. Що? Кобила? Та все одно…
Галапочка намагається вклинитися в розмову, пояснити:
– Не все одно, товаришу капітан, бо в мене кінь. Це директор, мабуть, не придивився, бо ми трохи того…
Офіцер продовжує розмову по телефону:
– Значить, гнідої масті. Є? Стоїть біля контори? А другого не було? А громадянина Галапочку Робінзона… З бородою такого, ви знаєте? Не знаєте ніякого Робінзона…
Галапочка сіпається:
– От гидота! Украв мого коня, випив мою горілку, а тепер не знає…
Черговий кладе трубку на вильчата:
(Продовження на наступній сторінці)