Полюють дорослі павуки на метеликів і мух, що нерідко падають у воду. При цьому проявляють неабияку кмітливість: не кидаються відразу на жертву, а зупиняються поблизу від неї, "обдумуючи" план нападу. Потім обережно наближаються до здобичі, переконуються, що небезпеки немає, аж тоді хапають комаху. Павук висмоктує з жертви поживні речовини лише в своєму повітряному дзвоні, а коли до нього далеко, то ховає її десь під листком, а сам швиденько влаштовує нове гніздо, де й розправляється із здобиччю. Буває також, що водянки нападають і на дрібних пуголовків, яких вбивають у око, і навіть на рибок, яких також обплутують павутиною і з'їдають. Крім того, ці павуки не відмовляються й від дрібних п'явок.
Далі ми пішли берегом Сунички вниз по течії, і Максим Павлович показав нам ще одного павучка, який живе на надводних частинах водяних рослин. Називають його павуком-мисливцем.
Зверху його тіло має оливково-буре забарвлення з широкою жовтою або білою каймою по боках. На середині сірого черевця видніються чотири поздовжніх ряди сріблясто-білих крапок, груди — жовті з бурим краєм. Самці павуків-мисливців набагато менші від самиць. Цього павучка знають, напевно, усі. Він завжди попадається в букетах лугових та болотяних квітів.
Павук-мисливець не будує собі, як водянка, повітряних хатинок, проте й у нього є неабиякий хист: він споруджує собі пліт.
— Навіщо він йому? — спитаєте.
Завдяки своїм довгим ногам цей павучок на землі може догнати будь-яку жертву, по воді ж він бігає погано. А там — багато комах, личинки. Як їх дістати? Отож павук-мисливець і вдається до будування плота. Вийшовши на водний простір, він збирає сухе листя, невеличке галуззя, що плавають там, і збиває їх докупи. Все міцно зв'язує шовковистою павутинкою. Виходить щось схоже на пліт. Тепер павучку нічого боятися води. Він всідається посеред плоту, й хвилі переносять його з одного боку водойми в інший. Він же зірко поглядає довкола і, як тільки з'являється здобич, миттю кидається до неї, вбиває, а вже потім втягує на пліт.
Самка цього павука, приклеївши яєчка до рослий поблизу води і обгорнувши їх круглим коконом із пухкої білої павутини, сторожує біля них, аж поки звідти не вийдуть павучата. Але після того як малюки вилізли з "гнізда", їм уже краще не попадатися на очі своїм батькам: ті в разі голоду їх не пожаліють.
Тут же нам трапився ще й інший павучок — водяний кліщ. Яскраво-червоний, кругленький, маленький, швидко перебираючи своїми вісьмома ніжками, немов кулька, ковзав він по воді. Харчуються ці павучки в основному мікроорганізмами, особливо ж подобаються їм інфузорії.
У червоного павучка цікавий цикл розвитку. Може, ви колись бачили листки водяних рослин, вкриті драглистою клейкою речовиною. У ній — яйця водяних кліщів, з яких через деякий час виходять малята — шестиногі, з дуже розвинутим смоктальним хоботком. Вони відразу ж знаходять своїх водяних співжителів — жуків чи клопів — і присмоктуються до них. На цих комахах паразитують, аж доки й не полиняють. Ноги стають коротші, і кліші ховаються на дно водяних нірок, перетворюючись там у лялечок. Через деякий час шкірка їхня лопається — на світ виходять звичайні восьминогі червоні павучки. Присосок у них зникає, натомість з'являється рот.
Щоб потомство почувало себе безпечно, павучки ці нерідко прикріплюють яйця до тіла водяних скорпіонів, і молодь, що вивелася, плаває з ними до початку линяння. Є також відомості, що ці павуки невдовзі линяють ще раз, після чого стають уже здатні до розмноження,
У Суничці павуків живе дуже багато. Крім описаних, там ще трапляються й такі, що лише зрідка вилазять на поверхню води, переважну ж частину життя вони проводять на дні. Хоч Максиму Павловичу дуже хотілося показати нам такого павучка, та так і не вдалося: поховались вони від нас. До речі, той павучок, казав Максим Павлович, дуже схожий на водяного кліща, такий же червоний, тільки тіло в нього квадратне.
Скільки разів раки линяють?
Зупинилися на високому березі Сунички, де він метрів на півтора підносився над піщаною обмілиною.
— Ось тут,— сказав Петро Степанович,— живуть раки. А з цього пагорба спостерігатимем за ними. У такий жаркий і тихий день, як сьогодні, молоденькі раченята люблять грітися на сонці. Тож діставайте біноклі й до роботи.
На дуже наближеному оптикою дні річечки було видно кожен камінчик, кожну травинку.
— Зверніть увагу,— насторожив Петро Степанович, на оті нірки під тим берегом.
— Ой, у них щось ворушиться,— сказала Світлана Ничкало.
— То раки клешнями нори затуляють,— пояснив Петро Степанович.
Тепер уже нікого не відірвеш від окуляра бінокля.
— Ось там, лівобіч, уже й з нори вилазить,— прошепотів Петро Жовтобрюх.
А через кілька хвилин справді було на що дивитися: десятків зо два невеличких рачків виповзли на середину обмілини погрітися на сонечку. Спочатку вони спокійно лазили по піску, аж ось два з них вчепилися один в одного клешнями. Усі інші заворушилися, тільки клєбіні замиготіли.
— Тепер дивіться, що вони далі робитимуть,— підказав учений.— А ти Валику,— до Січкаря,— швиденько підбіжи до води й спробуй впіймати нам кілька забіяк!
— Що кілька, я вам їх з десяток принесу!
Але тільки тінь від хлопця упала на воду, як раченята враз облишили бійку й кинулися до нірок. Один тільки лишився без схованки. Куди не сунеться, з нірки його випихають клешнями.
— Мабуть, якийсь заблуда, що не має своєї хатки,— пояснив його поведінку Петро Степанович.— У раків закон суворий: ніколи не вповзати у нірку вдвох.
А заблуду Валик уже спіймав.
— Тепер спустимося до води й розглянемо рака зблизька,— запропонував учений.
Забарвлення панцира було коричнево-зеленувате. Валик хотів перекласти рака в іншу руку, але не втримав. Тому тільки цього й треба було: вдаряючи щосили по воді розчепіреним хвостом, пострибав назад у річку, шукаючи глибини. Та Валик виявився спритнішим, наздогнав його і... зарепетував: рак вчепився у його руку.
Петро Степанович швиденько визволив хлопця.
— Твоє щастя, що рак невеличкий. Мені ж було — до крові ранили. Клешні у рака — головне знаряддя нападу й захисту, а чим вони більші, тим сильніші. Буває, що великі раки клешнями розрізають навпіл невеликих рибок. Особливо дужі рачихи: вчепившись у нападника, вони пожертвують швидше клешнею, аніж випустять здобич.
Тіло рака, як ви бачите, вкрите твердим вапняковим панциром, що закінчується на голові гостряком. По обох його боках — очі. Придивіться до них, вони незвичайні: сидять на особливих ніжках, завдяки чому рак може повертати їх куди забажає. Поруч "вуса", щупальці, які він завжди тримає наперед і з їхньою допомогою чує наближення небезпеки чи поживу. Рухається рак за допомогою чотирьох пар ніжок.
Вдень раки сидять переважно на дні під камінням, корінням дерев, кущів або в ямках на березі, а з настанням сутінок виходять із своїх схованок і повзають, виставивши уперед вуса, в пошуках їжі — молюсків, риби, личинок комах. Особливо люблять раки зіпсоване м'ясо, всіляке падло, яке чують за кілька метрів. Це знають раколови: вони кидають у річку труп якоїсь тваринки й визбирують у тому місці раків, що полчищами лізуть на запах.
Полює рак уночі, але й удень не дрімає. Сидить у нірці, загородившись від небезпеки клешнями, і пильнує. І як тільки мимо нього пропливає пуголовок, равлик чи навіть жаба, він хапає клешнями й поїдає. Навіть водяні пацюки його остерігаються. Рак любить ще харові водорості, в яких є потрібний для укріплення його панцира вапняк, задля цього він поїдає й покинуті молюсками мушлі.
Влітку раки живуть у мілких водах, а якщо таких немає, то нірки свої вони риють близько до поверхні, щоб зручніше було ловити здобич і зрідка вигріватися на сонці, яке вони люблять, особливо перед линянням.
Хлопці хотіли витягти й раченят із нірок, але вчений заборонив:
— Нехай ще підростуть! Здається, й там раки є! — показав Петро Степанович на протилежний берег, зарослий старими вербами.
Побрели гуртом попід тим берегом. Де вербове коріння нависло дашком, Петро Степанович засунув руку.
— Є!
На берег полетів величезний рак.
Валикові знову не повезло: затанцював у воді, скривившись од болю. На цей раз уже не раченя його вщипнуло, а дорослий клешняк.
— Взимку вони ховаються на глибину, де грунт міцний, глинистий або піщаний з мулуватим нашаруванням, чи під каміння або старе коріння. У глибоких водоймах раки цілу зиму життєдіяльні, в інших — ціпеніють.
(Продовження на наступній сторінці)