де спочатку необхідно набратися терпіння, щоб вислухати монолог Ховрашкевича, який ще не знає про дивне явище у природі, а вже потім збагнути, чим відрізняється дублянка від кожушка, познайомитися з двома генералами на одному весіллі, вибрати незастаріле ім'я дитині, поласувати качкою з яблуками симиренка, послухати оркестр литавр, дізнатися, почім яблучка на базарі і кого зручніше возити Антоші
Того дня земля повернулася Європою до місяця, а Ковбик — спиною до Ховрашкевича. Ховрашкевич іще про це дивне явище у природі й не підозрював, тож поки що теревенив з Мамунею про Ковбикову мудрість і дипломатію. Михайло Танасович навіть висунув ідею: запропонувати Стратона Стратоновича на якусь посаду в міністерство закордонних справ як людину досвідчену, яка вміє в будь-якій ситуації тримати ніс по вітру, а якщо треба — то й вийти сухим із води, не замочивши навіть ніг.
— На тій посаді Стратон Стратонович не гірше, ніж у "Фіндіпоші" справиться. То я тобі скажу — він природжений дипломат. То жаль, що його досі не примітили і він працює дещо не за призначенням. То, звичайно, не свідчить про те, що нібито я на його місце претендую. То не означає, що Стратон Стратонович нібито йде в міністерство закордонних справ, а я начебто уже на директора… То не зовсім так… То я кажу до того, що Стратон Стратонович мудра людина… Але то ти йому цього не дуже переказуй… Бо то, сам розумієш, не дуже гарно… А що Стратон Стратонович відмінив усілякі там випивки: замочування премій, відпускних — то то воно правильно. То такий дипломатичний хід Стратона Стратоновича. Нібито відступ… А насправді то наступ… Але то ти не бійся… То все робиться про людське око. Буря у "Фіндіпоші" вляжеться — і все стане на свої місця. То він хоче загнуздати кількох претендентів, як він каже, на папаху. А ти, Октавіане, сходи до нього. Запропонуй. Тобто запроси. Скажи, що з нагоди мого двадцятип'ятиліття… Він спочатку на тебе трохи накричить. Але то так, для проформи… Відмовиться спочатку, а тоді погодиться… Ти тільки йому меню розклади: тобто скажи, що в тебе будуть раки, ікра… Може, креветки… Я то не знаю, що в тебе буде… А ти то знаєш… Стратон Стратонович то все любить… Він погодиться… А тоді, як вип'є, то він стає такий, як ми усі… От саме за це я його й люблю: за простоту його, скромність. Але то того не треба йому розказувати… Ти ж знаєш… Мабуть, чув… Про мене у "Фіндіпоші" говорять, що я нібито перший його блюдолиз. Але то так кажуть, бо заздрять, що до мене Стратон Стратонович прислухається… Власне, прислухається не до мене, а до моїх слів… От і ти прийшов! Чого? Щоб я запропонував Стратону Стратоновичу поїхати до тебе, замочити твою премію, відзначити день твого народження. І Стратон Стратонович послухає мене. Стратон Стратонович поїде… Не тому, що я його, то так усі кажуть, підлабузник номер один… Сам Стратон Стратонович каже, що я номер два… Хоч воно то ніби… То якщо взяти чисто зовнішній бік… Мої слова… То виходить нібито я справді номер один, але як глянути з іншого боку, то виходить уже нібито не я, а Панчішка. То таки хитренький тип. Не тип, а типчик. Такий собі лагідненький, добренький, кругленький, рожевенький… Ніби ні на що й не претендує… А як розібратися, то то претендент номер один… То я тобі колись розповім, Мамуню. Але то буде пізніше. Я то так одразу усім не розповідаю… То я спочатку придивляюсь до людей, вивчаю їх… То мені спочатку й до тебе придивитися треба, вивчити, а потім уже розповісти… То я теж у френологію вірю… Френологія — то така наука… Вона від соціології відрізняється тим, що… Але то я про це при нагоді… Он уже йде Стратон Стратонович… Може, він загляне й сюди, то ми собі говорімо, говорімо… Ніби й не про Панчішку чи про твої іменини, а нібито вже про соціологію… Її проблеми… Але говорімо таким тоном, ніби про Панчішку… Щоб не зупинятися… Нібито ми його не боїмося і нібито ми говоримо не про нього. Ми так собі говоритимемо… Говоритимем, говоритимем — і, дивись, до чогось договоримось… Я то завжди до чогось договорююсь, і, дивись, якась ідея народжується, — нарешті закінчив Ховрашкевич, і Мамуня відчув, що у нього запаморочилось у голові. Навіть забув, чого сюди прийшов, але виходити з кабінету Ховрашкевича у цей час не наважувався — боявся зустрітися в коридорі зі Стратоном Стратоновичем…
Але те, на що не відважився Октавіан, зробив Євмен Миколайович Грак. Він сміливо переступив поріг кабінету Ковбика і, привітавшись, кинувся до Стратона Стратоновича. Той аж оторопів:
— Ну-ну? А чого це ви?
— Я нічого! Я нічого! Я тільки, Стратоне Стратоновичу, хочу допомогти вам зняти дублянку…
— Яку дублянку? — Ковбик не любив нових слів. — То не дублянка, а звичайний собі кожушок…
— Правильно. Кожушка зняти…
— А чого його знімати?.. Я не дамочка, а кожушок — не спідниця. Сам зніму!
Стратон Стратонович повісив кожушок на вішалку, бадьоро підсмикнув штани і повагом попростував за свій величезний стіл.
— У вас якась пропозиція чи прохання? Як ваші жести розуміти? — усівся в своє улюблене крісло Ковбик, підмостивши подушечку.
— Прохання, Стратоне Стратоновичу, прохання!
— Ви б нормальним голосом говорили! Що ж у вас за прохання, як не секрет…
— Сьогодні, Стратоне Стратоновичу, п'ятниця…
— Ну-ну! А завтра, кажуть, субота. Так що ви пропонуєте?..
— То я пропоную, Стратоне Стратоновичу, випити!
— Випити? А на честь чого випити? І чого випити? Пепсі-коли?
— І пепсі-коли, Стратоне Стратоновичу, на честь мого повернення, Стратоне Стратоновичу!
— Мало тут честі! Був би я на їхньому місці, то взагалі б вас не випустив. Мабуть, камери перевантажені, що вони з вами так швидко розпрощалися. Додуматися тільки: взяти у баби гроші!!!
— У діда, Стратоне Стратоновичу…
— А яка різниця — у діда чи в баби? Чи для вас це має якесь значення?
— Не має, Стратоне Стратоновичу.
— Не має. Отож відсьогодні ніяких випивок у стінах "Фіндіпошу"! Чули, Грак? Запам'ятайте це і ви. Інші вже знають.
— Я запам'ятаю, Стратоне Стратоновичу. Але це востаннє. Ми ж уже приготувалися… Улюблених вами пиріжечків напекли. З яєчком, печінкою, петрушечкою… Це ж на честь і Стратончика.
Ковбик поморщився і про себе сказав: "Бачу, що мерзота, але приємно…"
— Хто ж це напік? Не ви часом?
— Я, Стратоне Стратоновичу, і Зося. Для вас старалися!
— Ви що, думаєте вдома влаштувати той сабантуй?
— Де ви захочете, Стратоне Стратоновичу! Як ви накажете!
— А ваш тесть-генерал також буде присутній на цих хрестинах-звіздинах-іменинах?
— Він не генерал, Стратоне Стратоновичу. Він швейцар, Стратоне Стратоновичу. І то колишній. З ресторану "Лейпціг".
— Яка різниця? У лампасах же!
— Так ви поїдете, Стратоне Стратоновичу? — Грак перелякався, побачивши, що Стратон Стратонович узявся за газету.
— Два генерали на одній свайбі, мабуть, забагато. Ви вже там якось без мене.
— Як же без вас, Стратоне Стратоновичу? Це ж усьо готувалося на вашу честь.
— Ви ж на початку казали, що на вашу! А тепер уже на мою?
— На мою і на вашу. Сина ж я назвав на вашу честь, Стратоне Стратоновичу. Знаєте, в загсі не хотіли записувати…
— Як це не хотіли? — опустив газету Стратон Стратонович.
— Сказали, застаріле ім'я, Стратоне Стратоновичу, — поскаржився Грак. — Та ще й мораль нам із Зосею почали читати: "А ви про дитину подумали? З таким ім'ям у світ хлопчика пускати! Хто тепер Стратоном дітей називає?"
— А як же називати? — перепитав Ковбик. — Жоржиком-Коржиком?!
— Єгорчиком, Альбертиком, Валеркою порадили…
— А Боніфацієм вони вам не могли порадити? — розгнівався Стратон Стратонович. — Теж мені задрипанка асфальтна знайшлась. Тепер кинь каменем у кота, а в Жоржика попадеш…
Ковбик підвівся, підійшов до вікна, оглянув небо, що висіло над Кобилятином-Турбінним. Сонце виткнулося з-за важкої, як насуплені брови Ховрашкевича, хмари, подумало трохи, відмахуючись віялом променів од набридливих хмарних віхтів, а тоді раптом ударило з такою блискучою силою, що Стратон Стратонович од несподіванки аж зажмурився.
— План у них там по блиску горить, чи що?
— Не зрозумів, — нашорошив вуха Грак. — Ви до мене, Стратоне Стратоновичу?
— Не до вас, а до неба! Щось дуже виблискує сьогодні… Так що у вас там, окрім пирогів з петрушкою?
— Варенички, Стратоне Стратоновичу, ваша улюблена качка з яблуками…
— З якими яблуками — симиренка чи сніговий кальвіль?
— Симиренка, Стратоне Стратоновичу, симиренка…
— Ну, якщо симиренка, то прийду…
— Спасибі, Стратоне Стратоновичу!
— Ви мені поки що не дуже дякуйте. До кінця робочого дня далеко, я ще можу й передумати… А якщо не передумаю…
— Не передумайте, Стратоне Стратоновичу!..
(Продовження на наступній сторінці)