— Візьмемо природу в свої руки,— казав Сідалковський,— але за допомогою розуму і пилососних труб.
Господарка відмовляла Євграфа, радила тих проклятих ос облити окропом та йти вже снідати. Або зачепити патиком гніздо і викинути його геть. Але, по-перше, Сідалковський гнізда не бачив, а тільки догадувався, де воно, а по-друге, від цієї роботи він одержував якесь задоволення і втіху. По-третє, прорватися на горище тепер було не так просто. Десятки жал впивалися в неприкриті частини тіла і зводили нанівець модну красу Сідалковського. Цього він вдруге допустити не міг.
— Операція "Тайфун" продовжується! — давав команду Євграф, і хазяйка знову вмикала пилосос, час від часу бігаючи до плити подивитись, чи не википіла картопля.— Візьмемо природу в свої руки, якщо природа не візьме нас.
Універсальний побутовий апарат, з допомогою якого можна було чистити одяг, м'які меблі, гардини, стіни, килими, книги, радіоапаратуру, тепер знайшов своє нове застосування—успішно виловлював ос, яких Сідалковський збирався після закінчення операції задути в палаючу піч.
— Романтична ніч на сіні не завжди романтично закінчується,—говорив він уранці, коли хазяйка прикладала йому перші холодні примочки до гарячого тіла.— 3 таким обличчям у конкурсі краси участі не беруть. Чи не так?
— Не хвилюйтесь, ви й так гарний. За вас будь-яка дівчина нашого села вийшла б...
— Будь-яку я не хочу,— тримаючи за руку хазяйку, відповідав Сідалковський.
Тепер він, зручно вмостившись на драбині, чекав, коли з'являться нові "ескадрильї". День видався теплий, сонячний. Сідалковський мружив очі з підпухлими віями, як ведмідь після зимової сплячки. Його незабаром розморило, і він заснув. А снилася йому минула ніч...
— Не поспішайте, Грак. Так недовго й заплутатися в штанях. Дама твердо стоїть на грунті, хоч той грунт і під водою,— Сідалковський подав йому палицю.— Передайте їй естафету.
Через хвилину Грак закричав:
— Доктор, сюди!
Сідалковський не примусив себе довго чекати.
— Єва? — здивувався він.— Ви що, з неба звалились?
— Уявіть собі. Я приїхала за вами. Мені Адам розказав, що ви десь тут недалеко їжаків та ондатр ловите. Хіба з того щось вийде?
— А що ви тут робите? — відповіддю на відповідь запитав Сідалковський.
— Купаюсь!
— Я це бачив. А взагалі?
— Стежу за вами, Сідалковський. Ви ж за мною перестали.
Грак розчаровано побрів до намету. Сердито жбурнувши патика у вогонь, він здійняв над ватрищем красиву діамантову куряву.
— Летять, як нічні метелики на фари "Мегацети". Летять, падають, оббиваючи собі крила, піднімаються і знову летять...— Грак заздрив Сідалковському. Заздрив його зростові, його красі, успіхам, яких і не було, і мимоволі ловив себе на тому, що недолюблює свого благодійника. А може, навіть... Ні, Грак не хотів так думати, але все ж погоджувався в думці з собою, що він ненавидить Сідалковського.
Сідалковський тим часом витирав Єву рушником і думав про те, що жінки, які самі до тебе напрошуються, багато втрачають. Знецінюють себе. Євграф мляво розтирав їй плечі й думав: "Краса і розум — це ті два антиподи, які майже ніколи не знаходять місця в одній особі. Особливо тоді, коли та особа жіночого роду". А вголос мовив:
— Така гарна жінка — і теж колись буде старою, зморщеною бабусею. Аж не віриться.
— Єва такою не буде.
— Від старості й кохання нікуди не сховаєшся.
— Єва швидше помре, ніж буде старою...
— О! — вигукнув Сідалковський.— А я й не знав, що передо мною графиня де Буржі-друга.
— Це хто така — графиня?
— Як, Єво?! Ви не знаєте графині де Буржі?
— А Сідалковський знає?
Сідалковський теж її не знав, але він її вигадав. Чув щось про якусь графиню, котра з'явилася свого часу гола у дворі перед Наполеоном III, а коли, як їй здалось, постаріла, добровільно пішла в монастир і більше ніколи не показувалася людям. Але відповідав так, ніби сам особисто носив тій графині передачі:
— О Єво, ви мене дивуєте! Графиня де Буржі,— він навмисне замовк, і Єва приготувалася до того, що Сідалковський назве її зараз своєю бабусею.— Графиня де Буржі була фавориткою Наполеона III Луї! Чули такого?
— Чула,— відповіла Єва.— Це той, що ворони їв?
— Ворони їв дядько Луї, а цей Луї — його небіж, Єво. Я вам дивуюсь. Актриса столичного театру: Єва Чуприна тире Гранат — і не знає графині де Буржі.
— Сідалковський! — Єва вигукнула тоном матусі Карапет.— Ви дуже грамотний?!
— Ви мене питаєте чи стверджуєте?
— І друге, і перше!
— Я так і думав, Єво. У вас ніколи не буває твердих переконань.
— А у вас, Сідалковський?
— У мене теж. Особливо в ці хвилини, коли я не знаю, подобаєтесь ви мені чи ні.
— Єва подобається всім. Ви це знаєте, Сідалковський, чи ні? Ви знаєте, що робилося в квартирі Адама, коли я їхала до вас? Мені Адам знову сподобався. Він став справжнім мужчиною. Він мене, Сідалковський, бив. Єва так сміялася. Ви ніколи не бачили такого Адама? Я не бачила теж ніколи! Він на Єву розлютився! Чи не так, Сідалковський? — Єва одягла сукенку і присунулася ближче до багаття.— Він так лютував, що Єва почала боятися. Адам простягав до Єви руки, але досягав тільки до її кулонів і сережок, подарованих Єві Бобом. Ви Боба знаєте, Сідалковський? А що я казала Адаму? Єва казала йому: "Мадам Баронецький, що ви чините?" Ви ж його у "Фіндіпоші" так прозиваєте? Єва знає, Адам їй розповідав.
Сідалковський дивився на неї й мовчав. Єва йому подобалася, але коли мовчала. Вона була красунею на всі смаки. Такі жінки рідко стають гарними дружинами. Вони не створені для цього. Бо впевнені, що кохати — це робити одне одному приємне. Тільки на цьому тримається кохання. А де приємне кінчається, там кінчається любов.
Сідалковський усе це розумів. Не розумів тільки, чого вона приїхала сюди.
Грак приготував чаю і приніс з "Мегацети" сидіння.
— Ви далеко підете, Грак, якщо вас не зупинять! — це була не зовсім вдала репліка Сідалковського, яка не сподобалася навіть Граку.— Сьогодні я вам раджу це зробити, але не далі куреня діда Трифона.
Грак зрозумів натяк, як студенти-відмінники підказку, і швидко зорієнтувався в обстановці.
— Для чого ви приїхали, Єво? — поцікавився Сідалковський.
— А ви не раді?
— Ну, як вам сказати...— Він узявся патиком підгортати жар.
Єва присунулася ближче:
— Я весь час думала про вас, Євграф. Я не можу без вас. Ви — не Адам. Ви — бог. Мій бог.
— Менше пафосу, Єво. А то я не витримаю й розплачусь.
Проте таке порівняння Сідалковському сподобалося. Він пом'якшав і подобрішав, вдячно обійняв її за плечі. Єва в ту ж мить припала до його грудей і обвила руками його шию так, що Сідалковський вперше за вечір відчув, що в повітрі парко, а над річкою й справді висить густий і теплий, як парне молоко, туман.
— Я вас кохаю, Євграф. Чуєте? Вас, а не Адама. Ви мій. Мій єдиний бог...
— Жаль, що я не той бог, який би міг вас створити для дому і сім'ї. Ви така, як я. Ми не створені для великого, принаймні довготривалого, кохання.
— Це неправда! — заперечила Єва.
— Не обманюйте себе, Єво. У вас почуття — як морські хвилі, що накочуються час від часу на берег.
— Ми з вами однакові, Сідалковський.
— У тім-то й річ. Ми з вами два плюси. Якщо з'єднати нас, то ми взаємно відштовхнемося одне від одного. Навіть мінуси, й ті, виявляється, взаємно відштовхуються. Тільки плюс і мінус взаємно притягуються.— Сідалковський нагнувся над багаттям і витяг хворостину з дотліваючої ватри. Палиця на кінці диміла і навіть двічі спалахувала іскоркою, але світло до неї не поверталося, як до давно згаслої зірки.— Бачите, Єво, я ще не збираюсь вирощувати вундеркіндів. Хоч, повірте мені, я люблю дітей. Вони дорогі мені,— він згадав Тамару, її сина.— З одного боку, вони податки зменшують, а з другого — я аліменти плачу,— Сідалковський устромив палицю назад у теплу ватру, намагаючись запалити її кінець. Але вогню вже не було. Палиця тільки диміла.— У нас з вами, Єво, вундеркіндів не буде. Хіба що генії. Але кому вони сьогодні потрібні? Генії, Єво, сьогодні вийшли з моди. Тепер модними стали супергенії. Візьміть, приміром, мого найближчого приятеля Грака. У нього це може трапитись. Він здатний народити вундеркінда. Грак, коли спить, висовує ноги з-під ковдри, а голову ховає під подушку, Зося ж навпаки — укутує ноги, а дихає ротом. Вони в усьому плюс і мінус, а ми...
— Ви з Єви насміхаєтесь, Сідалковський. Ви насміхаєтесь із Євиного кохання...
(Продовження на наступній сторінці)