— Мене у "Фіндіпоші" прозвали Чомбе,— поскаржився він.— Я цього так не залишу.
— Хто прозвав? — спокійно запитав Ковбик.
— Панчішка. Цей ваш тихоня. Хто ж іще? Йому тут усе дозволено...
— Конкретно! — кинув Ковбик.
— Конкретно: Панчішка.
— Покличте мені Панчішку.
Арій Федорович незабаром повернувся разом з Панчішкою.
— Товаришу Панчішко,— офіційно почав Стратон Стратонович,— ви приблизно знаєте, в якій ви установі працюєте?
— Знаю,— Масик перелякано глянув на Нещадима. Той стояв, як холодильник, в якому морозильник випустили наверх.
— Так-от, я вам хочу нагадати, що у нас філіал науково-дослідного інституту по вивченню попиту на шапки. А ви гадаєте, що це дитсадок. Тільки з тією різницею, що тут хоч не годують з ложечки, так зате дають заробітну плату... і преміальні.
— Але, Страт Стратич...
— Я вам не Страт Стратич... Ви мене не скорочуйте! Ось ви на нашого, усіма шанованого...
Після останнього слова Арій Федорович підвів очі і глянув на Ковбика, відшукуючи в його очах відтінок іронії. Але нічого подібного там не помітив...
— Так-от, я повторюю... Ви на нашого шановного Арія Федоровича вигадали ганебне не тільки для нього, але й для нашої установи прізвисько...
— Яке? — скривився Масик.
— Чомбе! — випалив Ковбик, ніби кинув петарду.
— Чомбе?! — підхопив її Панчішка. — Я... Чомбе...
— Не ви Чомбе, а Арій Федорович — Чомбе,— поправив Ковбик.
Арій Федорович ще раз підозріло глянув на Ковбика, але й цього разу нічого підозрілого не помітив.
— Я?! Вигадав Чомбе?!
— А хто ж, дорогенький, по-вашому, я? — аж зігнувся, перепитуючи, Нещадим.
Масик почав потроху, здається, відходити.
— Я вам усе поясню, Страт... Стратоне Стратоновичу...
— Поясніть, поясніть,— Ковбик підсмикнув штани.
— Якось Арій Федорович підслуховував... вибачте, стояв під нашими дверима...
— Це було випадково,— перебив його Нещадим.
— А я й кажу,— погодився Масик.— Арій Федорович випадково стояв під нашими дверима. Ми сиділи з Ховрашкевичем і Адамом Кухликом... Вибачаюсь, Адамом Баронецьким... Раптом телефонний дзвінок. Я знімаю трубку і чую: "Алло! А Чомбе можна?" — "Якого Чомбе? — обурився я.— Це солідна установа — "Фіндіпош" і ніякого тут Чомбе нема!" І хотів уже покласти трубку. Раптом відчиняються двері — і вбігає Арій Федорович: "Не кидайте трубки. Не кидайте трубки,— закричав він.— Чомбе — це я",— Панчішка повернув своє лагідне і рожеве личко до Нещадима: — Так було, Арію Федоровичу? Ну, скажіть?!
— Ви... ви... ви... — Арій Федорович захлинався,— ви негідник, дорогенький! Ви більший негідник, ніж я уявляв...
— Ну, для чого ж ви так грубо? — перебив його Стратон Стратонович.— Панчішка вас нічим не образив...
— Але він усе змістив. Розумієте, змістив... То вже було тоді, коли вони вигадали на мене те прізвисько. Після того був телефонний дзвінок...
Ковбик тоді в душі щиро сміявся. Тепер йому було не до сміху. Їжаки й ондатри споєні і від великої дози алкоголю відкинули, як він казав, кінцівки, так і не встигши увійти в безсмертя й історію.
— Вони увійшли тільки в смерть. У кого ж які пропозиції? Я теж не сумніваюся, що це справа рук Нещадима... І нам з дня на день треба чекати приїзду комісії по розслідуванню...
— У мене є пропозиція,— ображений у своїх почуттях, вдруге підвівся Сідалковський.
— Ювілейний концерт? — кольнув його Ковбик.
— Периферійний вилов їжаків і ондатр під приводом вивчення попиту на шапки...
— А чіткіше? — Ковбик зупинився перед Сідалковським і пильно глянув йому в очі.
— Чіткіше: у благородного тестя Євмена Миколайовича у дворі стоїть амфібія. Я готовий цієї ж миті відправитися у кругосвітні мандри в пошуках ондатр і їжаків. У цьому мене підтримає і Євмен Миколайович. Головне, аби Філарет Карлович дав нам свою амфібію.
— Тато дадуть,— запевнила Зося.
— Тоді буде все: і хутро, і колючки,— закінчив Сідалковський.
— Це ідея,— хитнув головою Ковбик.— Але все це потрібно тримати в секреті. Ви гарантуєте, що наловите ондатр і їжаків?
— А скільки їх потрібно, Стратоне Стратоновичу? — поцікавився Грак.
— Шість пар колючих, шість пар м'яких...
— Але, то я перепрошую,— втрутився Ховрашкевич,— з ондатр: чотири самки і два самці. З їжаків то буде навпаки: самців чотири, самочок — двійко...
— Це по лінії Євмена Миколайовича. У нього диплом з відзнакою, і, я думаю, він зуміє відрізнити самця від самки,— кинув репліку Сідалковський.
— Але я вас от про що попрошу, Сідалковський,— задимів цигаркою Стратон Стратонович.— Як можна швидше! Ми тим часом тут усе як слід обдумаємо... Наказ про відрядження, Маргарито Ізотівно, підготуйте негайно, а ви, Карле Івановичу, видайте гроші! І ще одне: розподіл про преміальні доведеться, Карле Івановичу, переглянути... Ми, здається, у першому варіанті дещо суб'єктивно підійшли до цієї важливої фінансової справи,— мовив Стратон Стратонович і по-батьківськи глянув на Сідалковського, чого раніше за ним не водилося.
— Грак,— звернувся Сідалковський до Євмена Миколайовича, коли вони залишили кабінет,— ви помітили приступ службової совісті?
— У кого? У мене? — перепитав той.
— Від скромності ви не помрете. Для чого це перебільшення? Де ж у вас совість, Грак? Ви ж самі мене запевняли, коли збирали у відро "золотий дощ" "генерала" Чудловського, що совісті у вас давно нема. Не у вас приступ, Грак, у вашого керівника — Стратона Стратоновича. Але в цьому ваша заслуга і трішки моя. Я йому подав ідею, ви її будете здійснювати. Грак, пам'ятайте, ніщо людей не робить такими добрими, як горе. А от така неприємність, як смерть ненароджених шепеонів, зробила Стратона, Стратоновича об'єктивним. Після цього, можливо, і вам, Грак, перепадуть преміальні, хоч у "Фіндіпоші" ви працюєте без року три дні.
Вони вийшли на вулицю. Над "Фіндіпошем" піднімалося сонце. Ртутний стовпчик загрожував розірвати скло і ударити срібним фонтанчиком у небо. Настрій у Сідалковського був бадьорий і життєрадісний. Хотілося любові, тепла і смаженої картоплі на салі, та свіжих червоних помідорів до ковбасок по-львівськи.
РОЗДІЛ XXII,
в якому розповідається про батареї парового опалення, поїздку в Париж, Ію, яка піднімає завісу над загадковістю Сідалковського, розчарування і охолодження, пістолет, "Сором'язливу красуню", геніальні речі, механізатора широкого профілю, мідяки, спідницю, французьку здобну булочку, посипану цукровою пудрою, і зелений коридор
— Сідалковський,— казала Ія,— я вам не мама і не Тамара.
— Я знаю,— спокійно відповів Сідалковський.— Ви щось середнє між ними.
— Сідалковський, — загрозливо повторила вона.— Ви жартуєте з вогнем!
— І це я знаю. Але й вогонь, Іє, не вічний, як, скажімо, батареї парового опалення. Вони час від часу теж охолоджуються...
— Що ви цим хочете сказати?
— Тільки одне: настало літо, опалювальний сезон закінчився...
— Ви хам!
— Ви мене з кимось плутаєте! Ні до Хама, ні до Іагофета, як і до Сіма, я не маю ніякого відношення. Я мав пряме відношення свого часу до вас, але...
— Доказуйте,— Ія сіла у єдине крісло Сідалковського і, демонстративно пускаючи дим, глянула у його красиві очі.
— Іє — лагідно мовив Сідалковський.— У рамках можливого я чесний і порядний чоловік. Я граю в чесну гру, не виходячи з рамок. Ви ж починаєте ламати їх і претендуєте на більше... Двічі одружуватися — це розкіш. Це все одно, що брати у кредит дві дорогі речі на одну малу зарплату. Я собі цього дозволити не можу...
— Але я не повія...
— Іє,— Сідалковський підійшов до неї і опустився на коліна.— Ви мене ображаєте. Для чого так різко? Можна сказати ж лагідніше. По-європейськи...
— Йдіть ви до біса зі своєю Європою!
— Але ми ж, Іє, живемо теж у Європі. Ви коли-небудь над цим задумувалися?
— Сідалковський,— раптом тихо промовила вона.— Я вас кохаю. Я без вас не можу... Я звикла до вас, а ви мене останнім часом весь час уникаєте... Ви десь ночуєте, вас цілими днями не буває вдома... Я без вас почуваю себе...
— Не потрібно цих монологів: все, що робиться,— пам'ятайте, тільки на краще. Я уникаю вас, щоб вам стало легше... Щоб ви звикали до майбутнього... Я з вами одружитися не зможу, Іє. У мене ще залишилося трохи сумління. Я скромний і вдруге не зможу глянути вашій мамочці в очі... Я не витримаю цього. Я не переживу...
— Але ми... Ми можемо виїхати, Сідалковський...
— У Генуї я вже був. У Венеції теж. Чудові міста! Але мені більше до душі Київ... Я ще не був у Парижі, але туди ви не зможете організувати поїздки...
— А якщо зможу?
— Це ви серйозно?
— Цілком. У нас у тресті є путівки...
(Продовження на наступній сторінці)