Бо справді у той час Львів був дуже маленький. Через болота, які все мала Полтва підсичує, не було куди городові розвернутися, поширитись. А раз поставлених мурів і валів не хотілося нікому рушати і поширяти.
Від заходу Полтва, від сходу поза Успенську церкву вже й кінець. Від полудня по нинішню Валову вулицю, а від півночі по Преображенську церкву. Город обведений подвійним муром. Зовнішній мур іде попід доми, котрі до нього притикають. Недалеко від нього другий мур зовнішній, вищий. Між ними.стоять місцями будівлі. На мурах, по рогах і над воротами башти. Аж за зовнішнім муром високий земляний вал. —
У город ведуть дві брами: від полудня на перехрестю вулиці Галицької і Валової, на півночі на перехрестю вулиці Краківської і Скарбківської. Це Галицька і Краківська брами. Краківська тепер зачинена на наказ райців міста. Та ще дві хвіртки для пішоходів: за Успенською церквою босацька, на заході за костьолом єзуїтів — єзуїтська. До города належать два замки: нижчий на розі північно-східнім і Високий замок на горі князя Льва.
Поза мурами міста, наче дві окремі фортеці, кляштор бернардинів і кармелітів.
Поза валами простягаються розлогі передмістя з церквами й костьолами. Тут живуть хлібороби, пасічники та ремісники. Тут стоять заїзди або господи для приїжджих купців. Найрозлогіше передмістя галицьке. На городець-кому передмістю, на Святоюрській горі, православний монастир і заразом столиця владики.
На північному сході простягаються непроходимі багнюки.
На той час Львів не май оборонної вартості і не міг рівнятися з Замостям.
А всередині вузенькі вулички, малесенькі подвір'я, куди ніколи не доходить промінь сонця. Кам'яниці вузенькі до фронту, звичайно з трьома вікнами. В разі облоги у тій вузенькій стисненій котловині не тяжко за пошесті, а тоді не було хіба рятунку. Город не мав у своїм нутрі води, і спроваджували її ззовні водопроводними трубами. Хто опанував водопроводи, міг за кілька днів взяти місто без великої натуги.
Як уже стало певним, що Вишневенький не пришле помочі, що він забраних з міщан грошей не верне, ані війська не пришле, тоді пізнали всі, що треба самим про оборону города подумати.
Бурмістер Гросваєр скликає райців до ратуші на раду. Поставив райцям питання: чи піддатись Хмельницькому, чи оборонятись? Перше питання прийняли патріоти, особливо духовенство, з великим невдоволенням:
— Такого ще не бувало... Львів усе служив вірно Речі Посполитій. На вашу вірність дивилася корона, як на зразок, з подивом, а так само увесь світ. А що тепер скаже той світ, коли б ми так легкодушно піддались і то кому? Бунтівникам, і то збунтованому хлопству? А нам як буде, коли будемо дивитися на мордування наших жінок і дітей, на грабунок нашого майна? А що не ждати нам від тої дичі пощади, доказ на це те, що на Україні діється з поляками і жидами. Хмельницький — то вислан-ник пекла. Пробі! Не даймо нашого города, бо Бог каратиме нас до десятого коліна. Краще полягти нам усім, чим дожити ганьби й сорому перед усім світом. Пам'ятайте про те, як у старовину обороняли города карфагенці перед наїздом римлян, і ми так робім, бо ми не гірші за них.
Такі голоси лунали з різних сторін. Всі підбадьорились, запанувало велике одушевления до оборони.
На тій нараді був приявний Христоф Арцишевський, генерал артилерії, досвідний вояка, що вславився своїм знанням не лише у Польщі, а й за границею. Він був тоді у Львові, та ніхто не звертав на нього уваги тому, що він не любив багато говорити і з своїми услугами та знанням не висувався наперед. Почувши тепер на раді таке балакання людей, що на воєнному ділі нічого не розумілися, не втерпів, щоб не говорити.
— Позвалюю одушевления вашмостів і любов до от-чизни. Ці прикмети мають велике значіння у війні, та вони самі собою не вистарчають до побіди. Вашмосці не маєте поняття про війну, не маєте воєнного досвіду. Ви не в силі бачити того, чого городові до оборони треба, і я вам кажу як досвідний вояк, що, крім запалу й патріотичних почувань, нема у вас нічогісько більше. Ви недоцінюєте ворога. Кажете, що проти нас іде збунтоване хлопство, а воно так не є. Там є і хлопство, та є там і досвідні вояки, і полководці, котрі тим військом кермують. Я їх знаю, бо я з ними воював. У нас нема сили устоятись їм у боротьбі. Те, що ви тут ставите до оборони, не є військом і не може ним зватись. Як ті ваші оборонці побачать під мурами таку силу, то всі підуть врозтіч. Нагадають собі пилявецький розгром і впадуть на дусі. До оборони обложеного города треба війська вишколеного, здисциплі-нованого. Таким може бути лише наємний німецький жовнір, а таких прислали вам пани лише п'ятдесят.
— Ганьба їм! Видурили у нас гроші і зрадили...
— Я нікого не звинувачую, лише кажу, як воно е. Оборонність города жодна. До котрого-небудь місця піде ворог наступом, ми пропали. Та то ще не все. Візьме ворог Високий замок, а це не важко, тоді розторощить цілий город гарматою у порох. Відітне водопроводи, то за кілька днів здамося самі. А чи думав хто про припаси харчів, щоб облогу видержати? Ні. А стане ворог на наші дахи кидати запальні стрільна, то згоримо живими. Я обо-в'язаний перед Богом і власною совістю сказати ваш-мостям усю правду, що як схоче Хмельницький взяти Львів, то візьме його одним махом. Чи не краще було б піти з ним на переговори і, запевнивши ваше життя і майно, віддати йому по доброму ключі города? Вашмосці помиляєтесь, говорячи, що з Хмельницьким сама чернь на грабунок ласа та на кров. Там військо здисципліноване. Нашому коронному війську від козаків учитися слухняності, а тоді не було б Жовтих Вод і Пилявців. Я можу вам за це поручитись, що як Хмельницький запевнить вам безпеченство, тоді ніхто одно одного стебла не рушить. Його одно слово повз держить і чернь, і татар. Та як та чернь і татари здобудуть город силою, то подразнені вашою впертістю страшного накоять лиха... Що Львів не вдержиться, то нагадаю вам здобуття Полонного. Знаю тамошні укріплення, з котрими Львову не рівнятись. А й те треба пам'ятати, що Попонне обороняли німці — не таке військо, як ваша міліція. А Полонне не Хмельницький брав, лише Кривоніс, без гармати, зі своєю неви-школеною черню.
Бесіда Арцишевського не подобалася панам райцям
і міщанству. Почулися зараз непривітні вигуки про бояз-
кість, а то й зраду. Тоді обізвався один із шляхтичів,
котрий сюди зайшов. 4
— Я чую голоси невдоволення з промови такого досвідного вояка, як його милість пан Арцишевський, і це мене дуже дивує. Як вашмосці говорили про одушевления, відвагу, посвяту, то ще ввійшло. Та почути такі самі теревені по вимовних словах того, що розуміє воєнне діло, то це, вибачте за слово, божевілля. Ми бачили роботу Хмельницького і можемо вас запевнити, що то не абиякий грач. Він, певно, не злякається ні вашої посвяти, ні високолетних слів, а зробить те, чого ви навіть не в силі передбачити.
Говорите про одушевления і посвяту, та говорите не за себе, лиш за своїх жовнірів, котрих ви не знаєте. Ніхто з вас не є жовніром і не буде битись, бо не вміє. Ваші міліціянти, може, й мають одушевления, та не мають витривалості, ні досвіду, ні вишколення. Я поділяю думку пана Арцишевського.
Та й ці слова не сподобались. Міщани стояли на
своєму, щоб не здаватись, а боронитись до посліднього.
Духовенство клялось, що буде піддержувати духа духов-
ними засобами, а жиди будуть, певно, відважно битись,
щоб не попасти в руки кровожадного Кривоноса. Помимо
того вибрали всі однозгідно комендантом города Арцишев-
ського. —
— Я вибору не можу прийняти,— каже Арцишев-ський,— бо міщани не мають права наставляти комендантів військові. Не відхиляюся від того, щоб вам служити радою і досвідом, навіть моє життя у вашій справі положу, та комендантом не буду. Головою города є пан Гросваєр, і команда йому належиться, а, я стаю йому до помочі...
Зараз узявся Арцишевський енергійно до праці. Та що він міг зробити? Мури були лихі, паркани на валах хитались, обидва арсенали порожні, бо кращу зброю забрав Остроріг під Пилявці. Не було матеріалу, до поправи, а привезти його було запізно. Все було запізно. А найважніше, що не було війська, хіба тих 50 драгунів і одна хоругва, котру привів Ціхановський.
Зараз по тій нараді пахолки городські стали вибубню-вати по городі, щоб охочі зголошувалися до війська. Обіцювано кожному по 3 таляри. На те зголосилося 250 німців, що остали по пилявецькім розгромі. Того всього було замало, щоб обсадити вали на один раз, а не то, щоб оборонятись. Ще трохи людей зголосилося з міщан, та таке військо не мало бойової вартості й більше заваджало, ніж помагало. Шляхта, яка у Львові лишилася, скрилася по кляшторах. Вона вважала нечестю для себе ставати до бою побіч міщухів-ремісників. А надто всі добре знали, що по кляшторах давали краще їсти, ніж у городі.
Арцишевський взявся при помочі капітана артилерії Севастіяна Адерса до організації німців, хоч не мав надії на успіх своїх зусиль.
Сотню жовнірів і три гаківниці послано Братковському на замок.
До міліції приймали і жидів. На вежу Успенської церкви витягли гармати, а до обслуги вислано жидів.
Українцям забрали металеву плиту з Успенської церкви, котрої вони вживали замість дзвона, щоб часом православні не давали ворогові знаків таємних.
А духовенство дбало про те, щоб піддержати у міщан дух, щоб не дати їм пізнати, що така оборона — то божевілля.
(Продовження на наступній сторінці)