«Така далека подорож Чамхаба» Василь Бережний — страница 2

Читати онлайн оповідання Василя Бережного «Така далека подорож Чамхаба»

A

    Чамхабові приємно було в їхньому товаристві, та — ніде правди діти,— коли вечеря скінчилася, він зрадів, що нарешті лишається віч-на-віч із своєю нареченою. Покохав дівчину до самозабуття, й посидіти з нею, взявши її руку в свою, було для нього справжнім блаженством. Звучала ніжна мелодія — та чи він слухав її? Сидів як заворожений, геть забувши про все. Анжела нагадала:

    — То як ти вирішив?

    — Завтра візьмемо шлюб, — мрійливо обізвався Чамхаб. — Повір, що далі…

    — Я не про те, — засміялась Анжела. — Електронного павука забув?

    — А… — Він наче прокинувся зі сну. — Павука? Як ти скажеш, так і зроблю.

    Лагідним жестом вона відкинула йому білявого чуба.

    — Мені здається, що… це навіть цікаво.

    — Може, й цікаво. — Чамхаб вибачливо усміхнувся. — Мозок людини — це своєрідний космос… Та в мене на думці… Я таки доб’юся — ми туди ще полетимо! Ну, що ж, вирішено: завтра піду. Тільки… тільки обіцяй, що після того ми одружимось… не відкладаючи. Згода?

    — Авжеж, дурненький! — засміялась Анжела й грайливо торкнула його носа.

    Хотів поцілувати, але вона встигла відхилитись. Обличчя їй зашарілося.

    — Ой, що ти… Прошу, заспокойся.

    Чамхаб підвівся й почав ходити по кімнаті, засунувши руки в кишені штанів. Дівчина трохи злякано стежила за ним поглядом, просила заспокоїтись і сісти.

    — Хіба можна бути спокійним коло тебе? — Якось наче аж сердито поглянув на неї. Ех, схопити б її на руки…

    — А скільки продовжуватиметься ця процедура? — спитала, виходячи на веранду.

    — Що? — стрепенувся Чамхаб. — А… не знаю.

    Постояли на веранді, дослухаючись до шелесту листя.

    — Ну, добре, — порушила мовчанку Анжела. — Я туди подзвоню. І обов’язково зустріну, коли ти виходитимеш.

    Зненацька обхопив її голову долонями. Дівчина не встигла й скрикнути, як він поцілував її в губи.

    II

    Після гіпнотичного сеансу Чамхабові наділи на голову щось справді схоже на срібного павука — мнемоскоп. Напівлежачи в спеціально пристосованому для нього ліжку, космонавт знову переживав свою останню подорож. Пам’ять розгортала дивовижно чіткі картини — усе було, як наяву. Хоча й не зовсім: пережиті сцени й ситуації з’являлися водночас. В коротку мить вміщалися яскраво висвітлені події одного дня чи цілого місяця — в залежності від того, яка була насиченість фактами. Політ "Енея" продовжувався майже десять років, а електронний "павук" знімав карби пам’яті всього за кілька годин. Правда, мнемоскоп старанно "просівав" здобуту інформацію, й на магнітну котушку осідало тільки суттєве.

    Звичайно, Чамхаб нічого цього не відчував. Як тільки апарат ввімкнули, він одразу ж усвідомив себе на космічному кораблі. Сидів за великим сегментом пульта керування, невідривно дивлячись на матовий екран.

    Далеке чуже сонце вже показувало свій диск. В його промінні можна помітити окремі пилинки — плане-тна сім’я. З кожним днем і сонце, і планети більшають, ростуть.

    Астрофізик їв показує фотографії системи, зроблені крізь різні фільтри, повідомляє параметри, дає характеристики:

    — Зірка — півтори сонячні маси, чотирнадцять планет, розміри їх підлягають закономірності, відкритій у нас . Орбіти майже не виходять з площини екліптики.

    — Астероїди? Комети?

    — Не помічено.— їв розводить руками, ніби пробачається, що в цій планетній системі немає ні астероїдів, ні комет.

    Бортінженер Фамен усміхається:

    — Значить, не було запроектовано.

    Чамхаб просить його сісти до комп’ютера і визначити режим гальмування.

    На четвертій (1,3 маси Землі) спектографи зафіксували хлорофіл, лінії якого відсутні в спектрах решти планет.

    — Здається, вона має велику кількість зеленої маси, — каже Ів.

    Чамхаб у захопленні:

    — Зелена маса? Це ж ліси і луки! Давайте так і назвемо її: Зелена!

    Ів і Фамен погодились. Було вирішено вийти на мінімальну орбіту навколо Зеленої, щоб вивчити її детальніше.

    Знову перевантаження, Чамхабові здається, що весь він налитий оловом, важко ворухнути навіть пальцем. Зникло. І те саме тіло стало легким, як пушинка.

    Безперервні, невтомні спостереження, накопичення й аналіз матеріалу. Так, Зелена має біосферу! Та ще й багатющу: густі ліси, безкінечні луки. Коли б тут ще були гори, моря й океани, — Зелена відрізнялася б від Землі лише розмірами. Але жодного, бодай невеличкого водного басейну тут немає. Суцільний всепланетний материк, втушкований зеленою ковдрою навіть на полюсах. Певно, всю вологу тримають у собі рослини.

    — Якщо тут не було первісного океану… — з жалем почав астрофізик, зітхнув і замовк.

    — То що?— не втерпів Чамхаб. — Не могли з’явитися й розумні істоти?

    — Авжеж, — знизав плечима Ів. — Про них не може бути й мови, ми навряд чи зустрінемо тут навіть тварин. В кожному разі, спостережні дані не дають для цього ніяких підстав.

    — Про це ще рано говорити, — заперечив Чамхаб.

    — Але ж не помічено жодного стада, жодного табуна.

    — Це ще нічого не доводить. Удень вони можуть ховатися в лісах, а пасуться вночі, — звідки ми знаємо?

    — А слідів цивілізації — ніякісіньких, це вже точно, — обізвався Фамен.

    — І це передчасний висновок, — не згодився Чамхаб. — Давайте, друзі, повторимо увесь комплекс досліджень…

    Знову нарада біля пульта.

    — Отже, дослідження проведено чотири рази, — Чамхаб міркував уголос. — І, як ви знаєте…

    — Тепер і в тебе немає сумніву, — перебив Ів.

    — Сумніви ще є, — твердо сказав Чамхаб, — але я вважаю, що на орбіті ми зробили все, що могли.

    — Це так, — погодився Ів. — Біосфера Зеленої досліджена по всіх аспектах. Дальше перебування…

    — От і я так думаю. Пора здійснити наступний етап нашої експедиції… Щодо місця посадки. Твоя про-позиція, Ів?

    — На екваторі, в зоні лісу. Оптимальні умови для вивчення планети. Адже ліси переважають.

    — А ти як гадаєш, Фамен?

    — Полюс. Чи північний, чи південний — однаково. Полярні області — океан луків…

    — Це все крайнощі, — розважливо сказав Чамхаб. — Місце посадки треба визначити з урахуванням багатьох факторів. Динаміка атмосферних процесів, температура, типовість зони дослідження, радіація…

    Детально обміркувавши численні варіанти, провівши ще одне картографування, всі троє зійшлися на то-му, що "Енея" слід посадити в північній півкулі Зеленої, в савані, де луки зустрічаються з масивом лісу.

    І знову тіло наливається оловом, очі застилає кривавий туман. Коли нарешті комп’ютер вимкнув двигуна і в кораблі настала тиша, вони ще довго її не чули.

    Першим опритомнів Чамхаб.

    — Друзі, вітаю… Ми на Зеленій…

    Хотів ці слова викрикнути, але не вистачило сили. Проте їв та Фамен почули. Незабаром усі зібрались біля командирського пульта. Інженер ввімкнув оглядовий екран: що там діється навколо? — та матова поверхня не прозорішала. Виявилось, що електронно-оптична система вийшла з ладу.

    — "Еней" осліп… — В голосі бортінженера чулася досада.

    Це було особливо недоречно: кортіло якомога швидше поглянути на планету зблизька.

    — Прошу дозволу вийти назовні, — незвично офіційним тоном промовив Фамен. — За бортом ще день.

    — Спочатку все-таки треба налагодити оптику, — сказав Чамхаб. — Немає необхідності ризикувати.

    Інженер, не кажучи й слова, негайно взявся відшукувати пошкодження. Довго порпався в електронному начинні, замінив світлопровід, запобіжники тощо, і нарешті система ожила. Крізь екран до їхнього корабля за-глянув незнайомий світ. Якісь чудернацькі кущі в густій високій траві, а дерева… Фамен одразу визначив їхню висоту: двісті сімдесят і більше метрів!

    — Царство хлорофілу… — сказав упівголоса, наче боявся, що хтось сторонній почує.

    — Так, — обізвався Чамхаб, — розмах нічогенький… Тим часом сонце хилилось до заходу, травами по-повзли тіні.

    Атмосфера Зеленої була майже такою, як і земна. В ній тільки більше кисню й менше водяної пари. Візуальне спостереження не виявило нічого нового, отож Фамену та Іву не терпілось швидше вийти з корабля, ступити на цю планету, дихнути її повітрям.

    — Вечоріє… — вагався Чамхаб.

    — Ну й що? — знизував плечима Ів. — Ще можна зробити чимало фотографій.

    — Та навіть, як і стемніє, — підтримав його інженер, — що в нас немає прожекторів?

    Наче передчуваючи біду, Чамхаб не дає своєї згоди, а вони наполягають ще завзятіше.

    — Ну, чого така поспішливість? — дивувався Чамхаб. — Час у нас є. Можемо відпочити за ніч, а вранці…

    — Не розумію, навіщо зволікати, — не відступався астрофізик. — Візьмемо зразки рослин…

    — Далеко заглиблюватись у ліс не будемо, — докинув інженер. — На зорову відстань.

    (Продовження на наступній сторінці)

    Другие произведения автора