— Дивується, звідки в мене така певність? — усміхнувся Петров. — Нарта зламана навмисно. Зараз це, очевидно, єдиний" засіб примусити нас повернути назад. Зверніть увагу на нашого провідника.
Зуб оглянувся на Чаву. Очі в нього горіли неспокійним, хворобливим блиском. Він ховав їх, ні разу не глянувши в обличчя ні Петрову, ні Зубові.
Експедиція вирушила в путь. Зуб і Петров ішли на лижах, а два каюти керували нартою подвійної потужності.
Шлях круто підіймався вгору, і йти на лижах було дуже важко. Від подорожніх хмарою здіймалася пара, але вони вперто просувалися вперед, відчуваючи, що перевал недалеко.
Надвечір мандрівники помітили; що річка зникла. Нарта виїхала на округлий горб, і перед очима Зуба відкрилася чудова панорама гір, що, знижуючись, губилися в далечині.
— Перевал! — радісно вигукнув Зуб.
— Балигакчан? — спитав Петров провідника, показуючи вниз на річку.
Той глянув на уповноваженого якимось чудним, гарячковим поглядом і відповів:
— Балигакчан.
Темніло, і нарти зупинилися на перевалі.
Чава блискучими, збудженими очима позирав то на Зуба, то на Петрова і, не говорячи ні слова, узявся з червоноармійцем ставити намет.
Червоноармієць розпакував запаси риби. її було якраз на одну годівлю.
— Всю віддати? — спитав він начальника.
— Половину, — відповів Петров.
— Правильно. Запас кишені не порве, — промовив боєць і кинув половину риби собакам. — Нічого, завтра наїстесь оленячого м'яса досхочу.
Собаки миттю знищили жалюгідні шматки і полягали на снігу, поховавши носи в свої пухнасті хвости. Подорожні повлазили до намету.
— Завтра перепочинемо, купимо оленя, нагодуємо собак і за день будемо в центрі кочовища,— сказав Зуб, а в думці буяло радісне: "Я побачу Юру!".
Чайник з водою стояв на грубці, всі речі були внесені до намету, червоноармієць лагодився готувати суп з консервів.
У цю мить знадвору пролунав зойк.
— Що таке? — стурбовано сказав Зуб і глянув на Петрова.
— А-а-а!—лунав пронизливий крик.
Всі вискочили з намету. Провідник, без шапки, з блискучими, як у божевільного, очима вигукував незрозумілі слова. Розхристаний, знявши руки вгору, він вигукував короткі фрази. Його обличчя було страшне. В абсолютній тиші слова провідника лунали, як дзвін на сполох.
— Що він каже? — не в силі перебороти важке передчуття, питав себе Зуб.
Раптом Чава вихопив з піхов ніж і з силою вдарив себе по горлянці.
— А-а! — вихопилось з уст Зуба.
Провідник упав на сніг і крізь хрипіння продовжував повторювати незрозумілі слова.
Зуб, Петров і червоноармієць кинулись до Чави, але він уже затихав. Незабаром темно-червона пляма на снігу перестала збільшуватися, і він застиг.
— Що це таке? — тихо спитав Зуб. Петров мовчав.
— Що це таке? — повторив Зуб. — Чому він зарізався?
— Ороч кінчає життя самогубством, коли він зайшов у безвихідне становище. Безперечно, хтось дав нашому провідникові завдання, а він його не виконав. Але не турбуйтесь, ми доберемось до того, хто дав цього наказа. А поки що — на добраніч. Вранці розберемось, що робити, — сказав Петров і заліз у спальний мішок.
Зуб і червоноармієць трохи посиділи і, почувши спокійний храп уповноваженого, теж стали вкладатися. Стомлені важким переходом, усі троє міцно поснули.
ПРИВІТ З "КАВАСІМІ-МОРО"
— Щоб виконати наше завдання, нам потрібна підтримка маси трудящих, — говорив Петров, — а ми не можемо без перекладача установити з ними навіть звичайного зв'язку. Треба повертатись назад, узяти перекладача і тоді їхати. Ви певні, що ми в найближчому таборі зустрінемо нашого перекладача?
— Ні, не певен, — промовив Зуб.
— А я твердо знаю, що ми його там не знайдемо. Куркулі відпровадять його далеко в гори. А за таких умов, та ще не маючи харчів, їхати зараз у гори — зайва річ. Не забувайте і того, що зброя, можливо, вже не в схованці, а в руках куркульської зграї.
— Що ж тепер робити? — зітхнув Зуб.
— їхати назад і зразу ж організувати нову експедицію.
— А може, мені піти на лижах і наздогнати кочівників? — сказав Зуб ^стримуючи хвилювання, чекав відповіді Петрова.
Петров замислився. Він розумів, що Зуб готовий на все, щоб тільки швидше побачити свого сина.
— Ні, — промовив Петров, подумавши. — Не раджу. Краще діяти напевно.
— Зуб сумно кивнув головою і став пакувати речі. За півгодини нарта вже мчала по замерзлій річці до
моря. їхати тепер було легко—шлях весь час ішов униз.
Надвечір гори раптом розступилися, і мандрівники побачили море, а на самому березі каркаси засолювальних сараїв і накритий брезентом склад продуктів.
— Бухта Нігілян! — скрикнув Зуб. — Звідси до районного центра двадцять чотири години ходу пароплавом.
— А на собаках ми проїдемо за два дні, коли буде добра погода, — зауважив Петров.
—— Коли знайдемо харчі для них, — похмуро кинув Зуб.
О, тепер це не проблема. Тут проходить зимовий шлях на бухту Нагаєво, і тут мусить бути склад риби для собак.
Нарта спинилась біля контори рибальського промислу, і незабаром червоноармієць уже ніс великий оберемок мерзлої кети і роздавав її зголоднілим собакам.
Переночувавши, подорожні вирушили в путь, а другого дня ввечері проїхали селище районного центра і спинилися біля прикордонної застави.
— Мені хотілося б сьогодні вже почати підготовку до нової подорожі, — сказав Зуб.
— Так і зробимо. Поп'ємо чайку і підемо до голови райвиконкому.
Та Петрову не довелось попити чайку. Тільки він зайшов до приміщення, як начальник застави повідомив:
— Негайні справи, — і подав розшифровану вже радіограму. — Прийшла дві години тому.
Петров пробіг очима папірець.
"Петрову. З'ясовано, що відомості в Японію передаються з радіостанції вашого райцентра. Негайно заарештуйте начальника станції Мукашова. Виконання повідомте".
— Чай доведеться відкласти, — сказав Петров до Зуба і передав йому радіограму.
Через десять хвилин Петров, Зуб і начальник застави, входили до приміщення радіостанції, а два червоноармійці спинилися біля входу до станції.
Мукашов схопився назустріч гостям.
— О, повернулись! Як подорожувалось?
— Чудово, — відповів Петров і, потиснувши руку начальникові радіостанції, затримав її в своїй руці. — Вам привіт.
— Від кого? — зрадів той.
— Із шхуни "Кавасімі-Моро".
Мукашов зблід і рвучко смикнув руку. Але Петров чекав цього жеста і не випустив її, а начальник застави вийняв з задньої кишені Мукашова револьвер.
— Я нічого не розумію, — прошепотів шпигун.
— Зрозумієте, коли я вам зараз улаштую побачення з тими, хто приймав зброю з "Кавасімі-Моро", — промовив Петров.
Мукашов зовсім зів'яв і пробелькотів:
— Вони... Вони виказали мене?.. Та раптом він опанував себе:
— Надто швидко ви повернулись, щоб привезти тих, хто приймав зброю, — промовив він зухвало.
Петров зрозумів, що зараз у Мукашова нічого не випитаєш, але й того, що сказав шпигун, було досить: зброя, безперечно, на Балигакчані.
Начальник застави гукнув червоноармійців, і вони втрьох повели заарештованого.
— А тепер ходімо до товариша Уягана, голови нашого райвиконкому, — звернувся Петров до Зуба. — Виїхати в гори треба якнайшвидше, і виїхати треба з людиною, яка була б не тільки перекладачем, а й могла б поговорити з кочівниками сам на сам. Я буду прохати товариша Уягана, щоб він поїхав з нами.
— О, це було б прекрасно, — зрадів Зуб, згадавши розумні очі голови райвиконкому.
ЛИХОДІЙ
Коли Юра вийшов з Істапової юрти, місяць уже заходив.
Ніжні бузкові тіні простягалися від поодиноких дерев і снігових заметів, а гори на тлі темно-синього неба
І
злапалися зовсім чорними. В цілковитій тиші раптом лупав постріл — то тріскалося від надмірного морозу дерево.
Юра швидко йшов стежкою, думаючи про своє гостювання у куркуля. Навіщо він прийняв подарунки куркуля? Треба було зразу відмовитись, а тепер хлопчик почуває себе так, ніби він зрадив своїх друзів.
Раптом гостро дзикнула куля і оглушливий постріл бабахнув праворуч з кущів. З несподіванки хлопчик підстрибнув на місці. В трьох кроках перед ним бився у передсмертних корчах собака. Не розуміючи, що трапилось, Юра злякано дивився, як розпливається на снігу чорна пляма крові.
Коли перший переляк минув, він підійшов до собаки і побачив ледве примітний тонкий шнур, протягнутий на півметра над стежкою.
— Самостріл!
Хлопчикові зробилось моторошно.
А що коли б він ішов сам, без собаки?
Важко дихаючи, Юра оглянувся навкруги. Чорні гори присунулися, здається, ще ближче, мовчазні модрини стояли суворі, ніби попереджуючи про небезпеку в цій похмурій холодній країні.
(Продовження на наступній сторінці)